Святий Миколай і Святий Вечір у Львові. Спогади доктора Олександра Надраги. Частина друга

8575
Різдвяна трапеза. Рисунок Осипа Куриласа, 1926 р
Різдвяна трапеза. Рисунок Осипа Куриласа, 1926 р

Продовжуємо знайомити наших читачів із спогадами українського вченого-правознавця, громадського діяча та педагога, доктор права, дійсного члена Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові про приготування та відзначення свята Св. Миколая та Святого Вечора, що їх було опубліковано у газеті “Діло” (№5 від 07.01.1939) під назвою Львівський св. Миколай і св. Вечір.

Сьогодні частина друга – про Святий Вечір (текст подаємо оригінальним).

Я. Гніздовський. "Різдво". Фото з plus.google.com
Я. Гніздовський. “Різдво”. Фото з plus.google.com

Львівський св. Миколай і св. Вечір

Прийшов Святий Вечір. Чудовий це був для нас день. Ми ходили просто навшпиньки, щоб тільки не заколотити його святошної тишини. Я і моя рідня, передовсім служниця боялися, щоб не влізла перша «баба» до мешкання. Найтрудніше було з молочаркою. Але і вона в повнім зрозумінні наслідків, що їх може принести перша її поява, висилала на той день свого чоловіка з молоком, хоч він мусів соромитися йти до міста з бабським «тлумаком». Часто приходив перший каменичний сторож з сіном, яке стягнув з якоїсь селянської фіри, певний, що за свою приналежність до «мужчин» дістане чарку доброї житнівки від Бачевського.

Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)

З кухні плили на ціле мешкання дивні пахощі. В великих горшках варився святочний борщ, голубці з грибками і суш куплений у синевідських бойків під парасолями. На столі родилися смачні креплики і капуснячки, на «ринці» смажився мід до горівки з цинамоном. Я з татом прибирав ялинку в замкненім перед цікавими очами молодшої рідні «сальоні». Скоро сходив нам день. Уже кидають креплики до борщу, вже на сковородці досмажується риба, тато «коштує» медівку чи не за міцна. Всі убираємося святочно. Мама застелює стіл білим як сніг обрусом, під обрус по середині стола кладе сіно і на ньому святочний колач. Займаємо по старшині місця, побіч нас сідає наша служниця. Батько бере тарілку з проскуркою, при ступає до мами, тато і мама бажають одне одному всього найкращого і потім ідуть до нас. В очах усіх сльози. Зачинаємо від борщу, потім іде риба; мама вибирає з кусників призначених для молодшої рідні «ости». Сміло вже їмо налисники з грибами і голубці. Але я жду на кінець вечері і біжу до «сальону» засвітити свічки на ялинці, Отвираю наскрізь двері і очі молодшої рідні аж вискакують з радощів. По тім іде «Бог Предвічний», а за цією колядою, інші. Полумя свічечок пестить сині, червоні, зелені кулі, золоті горіхи та інші прикраси ялинки. Десь свічечка огортає своїм полумям шпильки ялинки і кімнату наповняє живичний запах галузочки. Свічечки освічують чудові коронкові взори на замерзлих вікнах. Батьки і ми молоді дивимося на ялинку і стараємося вичитати у світляних її кільцях нашу долю в най ближчому році.

Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на святий вечір», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на святий вечір», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)

А ті роки плили тоді так скоро, і приносили вони всяке так, як це воно в людському житті мусить бути. Місце мого батька заняв я, як представник дальшого покоління. І в моїй хаті стоїть така сама ялинка, як колись у нас на Городецькій з такими самими свічечками і прикрасами. Не висять на ньому самі елєктричні лямпочки, з визивним, самопевним світлом скоробагатька та позбавляють ялинку цілої тої краси і цілого того чару, який йому дають тремткі вогники свічечок. На ялинці пишаються ріжноманітні кулі і прикраси. Найстарші з них мають уже цілих 16 літ і до них рвався цілим своїм кількамісячним тілом старший мій син. Потім ми докуплювали щороку нові чічки аж до найновіших, куплених вже цього року. До кожного з них привязані якісь спомини, кожне з них, це нова сторінка мого родинного життя. Тішилася ними також моя маленька Оленка, але не так палко, як мій Данко. Тільки оченята в них робилися такі великі і такі чудові, як ті кулі у світлі кільканацяти свічечок. Та і ми дивимося не менше цікаво, бо раз у рік завдяки святій вечері і цій ялинці стаємо малими дітьми. Це єдина казка з дитячих літ, що щороку повторяємо собі.

художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Різдвяна листівка «Один колядник – світлеє сонце…», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)

А серед тих мрій очі наші звертаються до їдальні і дивляться на ще одну свічку на столі та на крісло, що його ставимо для когось не присутнього і сподіваного. Може цей гість прийде за рік, за два, може на нього ждатимуть ще наші діти. І в тій надії черпаємо заохоту до життя, до праці, до боротьби з вітрами серед моря нашого теперішнього життя.

Колядники. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога "Вовківська земля")
Колядники. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога “Вовківська земля”)

Гасне одна свічечка, за нею друга, третя, а з ними гаснуть теж спомини: один, другий, десятий. Діти рахують, кілько треба дати нових свічечок, щоб на другий день Христового Різдва могли засяяти новим, повним світлом.

Д-р ОЛЕКСАНДЕР НАДРАГА

1 коментар

  1. Я ПАМЯТАЮ ЯК НА ЯЛИНКУ ПРИЧІПЛЯЛИ СПРАВЖНІ ВОСКОВІ СВЧЕЧКИ НА СПЕЦІАЛЬНИХ ПРИЩЕПКАХІ МІСЦЕМ ДЛЯ СВІЧКИ,потрібно було дуже вважати щоби не загорілася ялинка бо там було і багато вати як снігу

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.