Святослав Владика: «…коли Господь на нас дивиться і промовляє, то небо чисте…». Частина друга

0
505
Святослав Владика: «...коли Господь на нас дивиться і промовляє, то небо чисте...». Частина друга

Інтерв’ю Богдана Зятика зі Святославом Владикою, художником-іконописцем, головою і засновником Асоціації Сакрального Мистецтва, магістром кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, членом Української спілки іконописців, лауреатом Державної премії України в галузі архітектури, викладачем курсу “Іконографічний рисунок” іконописної школи “Радруж” при Українському Католицькому Університеті, членом сакральної комісії Львівської архиєпархії УГКЦ, автором поліхромії храмів Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові, Положення Поясу Пресвятої Богородиці та св. Йосифа Обручника у Львові. Продовження.

 Б. З. : Щодо інших художників, з якими ти, можливо, особисто не був знайомий, але їхня творчість повпливала на те що ти зараз твориш.

С. В. : Ну, можна сказати, це вже зараз банально звучить, але тоді, в кінці 90-х – початку 2000-х, на всіх мав вплив… три-чотири, хто?

Loading...

Б. З. : Новосільський.

Юрій Новосільський під час виконання поліхромії в святилищі ц. Воздвиження Чесного Хреста в Гурові Іловецькому, Польща (1983-1986). Фото Bohdan Tchórz
Юрій Новосільський під час виконання поліхромії в святилищі ц. Воздвиження Чесного Хреста в Гурові Іловецькому, Польща (1983-1986). Фото Bohdan Tchórz

С. В. : Новосільський, ну от, то навіть можна було б це питання не задавати.

Б. З. : Воно сильно прослідковується, але в той же час…

С. В. : Чому Юрій Новосільський? Тому що це на той час для нас щось було зовсім інакше. По-перше, не було ще інтернету, ми отримували тільки те, що нам приносив Роман Якимович, він збирав його творчість. Інколи сестри з Польщі привозили невеликі календарики, ну от потім уже хтось книжку привіз із закордону. Це перше, що ми могли бачити, це зовсім інший погляд, підкреслюю, на сакральний інтер’єр. Тут навіть не питання було просто в іконі, а до того, як можна інтер’єр церковний зробити зовсім інакшим, ніж ми собі уявляємо, виростаючи тут, на Галичині. Якщо навіть десь і був за кордоном, то все одно це зовсім інакші речі. Тому він вплив звичайно мав, і я рахую, що він мав вплив на багатьох сучасних митців сакрального мистецтва. Але розуміючи, що це дуже сильний митець, я старався свідомо, десь так максимально уникати його впливу, як це не парадоксально звучить, щоб не рухатись сліпо в тому напрямку, який задав майстер. Тому що вже другого Єжи Новосільського не буде, і, що найцікавіше, не потрібно, щоби був другий.

Юрій Новосільський. Інтер’єр храму Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі, Польща (1997)
Юрій Новосільський. Інтер’єр храму Різдва Пресвятої Богородиці в Білому Борі, Польща (1997)

Б. З. : Щодо творчості, наприклад, Іванки Димид-Крип’якевич: як ти до неї ставишся?

С. В. : Ну та як, та Іванка моя добра колега. Коли ми починали робити розписи на той час, по моєму тільки Кость Маркович робив розпис храмів. Тому якщо ми говоримо про той час…

Ростислав Студницький, Роман Василик, Роман Кислий, Кость Маркович, Ігор Теплий та Андрій Урбанович під час роботи над поліхромією ц. Св. Володимира і Ольги у Львові. 2004 р.
Ростислав Студницький, Роман Василик, Роман Кислий, Кость Маркович, Ігор Теплий та Андрій Урбанович під час роботи над поліхромією ц. Св. Володимира і Ольги у Львові. 2004 р.

Б. З. : Роман Кислий ще?

С. В. : Ні. Він десь там починав біля Костя Марковича… Я тільки знав, що конкретно якусь динаміку окремо в храмі задавав Кость Маркович. Роман Якимович, само собою, як би він тримав таку планку ікон, іконостасів. І Любомир Медвідь, він тоді уже доробляв храм в Канаді.

Любомир Медвідь та Степан Юзефів. Поліхромія ц. св. Івана Хрестителя в Оттаві, Канада (1999-2000)
Любомир Медвідь та Степан Юзефів. Поліхромія ц. св. Івана Хрестителя в Оттаві, Канада (1999-2000)

Усе, більше не було розписів теперішніх художників, які тепер уже щось зробили. На той час не було, тому як я можу говорити про вплив, якщо…

Б. З. : Ні, не вплив на твою творчість, а твоє власне якесь ставлення до того. Бо чому я про неї запитую? Бо все ж таки, якщо так дивитися про храми Львова, виконані за період 1990-2015 рр., то ті, що виконані Асоціацією і те, що вона творить, не можна віднести просто до візантизму чи реалізму, це таке дійсно авторське мистецтво. Тому в тому ж ключі я б хотів розглядати її творчість. Питання –  як ти до цього ставишся?

С. В. : Ну ставлюся до Іванки дуже добре, по-перше. По-друге, я сюда би ще включив творчість – хоч її небагато, але є – Любомира Медведя і…

Б. З. : Це якщо про Львівщину говорити, бо власне у Львові немає прикладів його поліхромій.

С. В. : Та, от якщо ми вже говоримо про той напрямок. Інші митці, ти правильно зауважив, працюють трошки в іншому напрямку. Я до кожного митця, який працює з головою і серцем у храмі, ставлюся з повагою, підкреслюю. Якщо це просто художник пробує щось в церкві зробити зі своїх малих меркантильних побажань, то до такої людини я не ставлюся з повагою, і нема ради. Я в цьому чесний принаймні.

Б. З. : Щодо іконографії храмових поліхромій. З чого черпаєш ідеї? Як вони народжуються? Чи ти стараєшся щось нове ввести? Чи воно так само по собі виходить? Чи більше стараєшся традиційно підходити? Так як є традиційний і нетрадиційний підхід до іконографії.

С. В. : Ну, якщо чесно, зараз уже у часи інтернету я стараюся постійно моніторити те, що робиться в сакральному просторі, скажімо так, в католицькому і православному світі. І, десь проходячи через мене, воно так з’являється. Не можу сказати, що я так конкретно якусь одну стилістику вивчаю. Хоча, знову ж таки, наголошую на тому, що для мене було важливо як для майстра спочатку сформуватися як в доброму розумінні хороший іконописець. Для мене було важливо навчитися писати добре класичні візантійські ікони. І я цей шлях хотів пройти від початку до кінця. Це для мене було важливо. І вже другий етап – те що я зараз роблю. Для того, щоби робити ікону мастихіном… Я раз навіть зробив ікону тільки мастихіном. Я сказав, що я перед цим писав тільки пензликами, і тільки дуже-дуже тонесенькими. Тобто робота та творча група перейшла через дуже кропітку мініатюру. Ну ніби цей шлях я пройшов. Не можу сказати, що я не переглядаю старі зразки іконографії – звичайно, переглядаю, тому що в той час були дуже сильні майстри.

Святослав Владика. Автопортрет з пензлем. Фото Богдана Зятика
Святослав Владика. Автопортрет з пензлем. Фото Богдана Зятика

Б. З. : Щодо впливу архітектури на те, що ти робиш. Ми вже це зачіпали, але можеш детальніше про це розповісти? Тобто архітектура, очевидно, завжди сильно впливає на те, що має бути зображено. По суті вона обмежує тебе в творчості, як і будь-якого художника. Чи ти стараєшся не звертати на це увагу? Чи більше звертати?

С. В. : Все ж таки я звертаю на це увагу. Неправда буде, якщо я скажу, що [вона] мене не цікавить, а я роблю тільки те, що хочу, ну неправда буде. Мало того, що я просто звертаю [на неї увагу], я ще стараюсь її проаналізувати: чому архітектор так зробив? Чи міг би він зробити трошечки інакше? Чого він так зробив? Що хотів цим досягнути? Треба розуміти, що багатьох архітекторів, коли вони створюють храми, не цікавить, що буде всередині. Як вони будуть розписані? Чи взагалі там буде іконопис? Багато з них підходить дуже егоїстично і формалістично, я б сказав екстер’єрно. Багато сучасних храмів в інтер’єрі не продумані для сакральних розписів. Це проблема. Чому ця проблема виникла? Знову ж таки, якщо розмотувати клубок становлення того самого архітектора, неважко буде це прослідкувати. Навчальний процес на архітектурі такий: неглибоко входили в саме поняття іконопис, взагалі для чого він і де він преміняється? Багато архітекторів путають західну концепцію храму зі східною. Вважають – я можу зробити так, а можу зробити так. Тобто не вникають в першу чергу в найважливіше, в православну традицію чи католицьку – раз. Друге – на перше місце ставлять форму, не завжди входячи в самий зміст інтер’єру. І третє, що найгірше, що часто зустрічається, це те, що архітектор не включає, як той розпис всередині буде виконаний і як він буде сприйматись громадою. Тому сказати, що треба сприймати кожну церкву від А до Я, також не зовсім буде правильно.

Б. З. : Щодо впливу громади замовників на поліхромію. Наскільки сильно замовник впливає на те, що буде зображено? В твоєму випадку.

С. В. : Я стараюсь взагалі з громадою про сакральне мистецтво не вести дебатів. Тобто ми можемо говорити про життя, про погоду, про політику, про нові мешти… Чому? Тому що стара істина: «скільки людей – стільки думок». Ти всіх не переконаєш. Питання: чи в тебе стоїть задача всіх переконувати? Коли композитор пише свою річ, і приходячи в зал собі її виконати, він не буде питатися: хот з п’ятсот чоловіків буде слухати його? Кому яка концепція музики подобається? Це вже питання: «сприймуть? – Не сприймуть?». І основна задача щоб сприйняли. Правильно? Хочеш щоб сприйняли, твоє мистецтво має бути переконливе. Щоб воно було переконливе, ти повинен вникати на повну туди, ти повинен зануритись з головою повністю в сакральне мистецтво, забути про своє его і зрозуміти, для чого воно взагалі створене? Тут єдиний приклад можу навести зі своєї історії: коли ми робили катедральний храм в Мукачево, церкву Успіння Пресвятої Богородиці, також повністю інтер’єр зробили, розписи, от, то коли ми зробили Пантократора зверху, підійшли були представники церковної громади і запитали: «чому нема хмарок на небі?». На що я відповідь дуже просту знайшов, сказав так: «в принципі коли Господь на нас дивиться і промовляє, то небо чисте і, відповідно, хмар немає, небо чисте…» Ну і люди не могли нічого сказати та розійшлись з посмішкою і з добрим серцем. Хоча реально я думаю, що в той момент вони хотіли мене розірвати, прямо там в церкві, незважаючи на те, що ми всі є християни…

Поліхромія склепіння храму Успіння Пресвятої Богородиці в м. Мукачево Закарпатської області. Асоціація Сакрального Мистецтва під керівництвом Святослава Владики. 2009 р.
Поліхромія склепіння храму Успіння Пресвятої Богородиці в м. Мукачево Закарпатської області. Асоціація Сакрального Мистецтва під керівництвом Святослава Владики. 2009 р.

Б. З. : Ясно. Щодо напрямків в мистецькій стилістиці храмових поліхромій, які б ти міг виділити? Ти десь також бачиш багато різних таких течій виконання храмових стінописів. Власне які б такі основні ти міг би назвати?

С. В. : Ну, на жаль, мапа України в сакральному середовищі дуже бідненька…

Б. З. : Хоча б на території Львівщини…

С. В. : А якщо на території Львівщини, то взагалі вона ділиться на три елементи: скажем так, те, що вже зробили фахівці з сакрального відділу, те, що зробили фахівці з монументального відділу, і те, що зробили не-фахівці з ніякого відділу. Три когорти людей, які працюють на теренах Львівщини.

Б. З. : Щодо монументального відділу. Наскільки я знаю, в Асоціацію Сакрального Мистецтва входить багато випускників кафедри монументального живопису. Можеш конкретніше сказати, хто ці представники?

С. В. : Тут нема потреби переходити на персоналії. Тимпаче я скажу основну концепцію, що коли я мав можливість працювати на Закарпатті, викладав семінаристам основи іконопису, і ще трошечки тепер викладаю в УКУ чи приватно, то я побачив, що якщо людина хоче – раз, може зробити – два, то при правильно поставленій їй задачі вона може робити добру роботу. І це є ключовий фактор, якщо так сказати, в командно-груповій роботі. Важливо, щоби художник бачив, в якому напрямку і якого рівня його робота має бути. І все, цього достатньо. Тому що людина, яка веде проект, її основна задача – зробити кожен етап роботи в храмі зрозумілим всім художникам, які це роблять. Тільки тоді може бути загальна картинка. Тому що якщо розглядати в історії, то більшість великих храмів робились великою кількістю людей, ну ми ж то цього не бачимо, ми цього взагалі не бачимо, але завжди біля кожного майстра було безліч помічників. Інколи це були десятки, інколи це були сотні навіть. Але цього ми не бачимо, цього ми не знаємо. Що це означає? Це означає що майстер ставив правильні пріоритети. Якщо виставлені пріоритети в храмі, в роботі, тоді без проблем робляться хороші монументальні речі.

Б. З. : Щодо самих проєктів розписів храмів, то, наскільки я знаю, ти використовуєш так само комп’ютерні технології, бачив і 3D модель центрального куполу. Чи це ти сам робиш, чи хтось допомагає?

Проєкт поліхромії центрального куполу храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові у Львові. Асоціація Сакрального мистецтва. Автор проєкту Святослав Владика
Проєкт поліхромії центрального куполу храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові у Львові. Асоціація Сакрального мистецтва. Автор проєкту Святослав Владика

С. В. : Ну, знову ж таки, якщо ми говоримо, як це робиться, а це завжди цікаво, то я кажу, що сакральне мистецтво створюється в голові, головою в першу чергу. Руки – це вже друга черга. Ясно, що якщо нема рук, то ти не зробиш. А якщо є руки, але голова не працює, не буде в кінцевому результаті якісного продукту. Тому для мене завдання не стоїть: хто буде робити 3D модель? Мені важливо, щоби я зрозумів, нащо та 3D модель мені? Що вона мені дасть для проекту? Як я зможу там втілити якісь деталі, які потім будуть зрозумілі при роботах на риштуваннях. Чесно скажу, я стараюсь використовувати всі сучасні технології комп’ютерні. Без питань також і друк – те, що ми використовували в катедральному храмі, плотерна порізка, всі перенесення розмірів з планшету Wacom на величезні розміри, тобто не має значення формат стіни, тому що все робиться на маленькому форматі, ніяких клітинок. Це всього-на-всього засоби. Раніше це робило п’ять чоловік клітинки, зараз це побить одна машина, це значення не має. Основне завдання для проектанта-художника – визначити пріоритети, для чого це йому потрібно. Тобто це не є якби основним шляхом, це всього-на-всього засіб, який тобі допомагає вирішити ту саму задачу, наприклад, в складному куполі. Звичайно, що в куполі можна це зробити без проблем і не використовуючи комп’ютерних технологій. Правильно? Але для митця збільшується кількість ризиків. Ти не будеш бачити, як воно все ж таки може виглядати, а треба розуміти, що це великий пласт роботи, підключено багато людей – починаючи від обробки стіни, риштувань, те, що ти не бачиш знизу, що робиш зверху. Тому в даному випадку ці речі просто допомагають тобі побачити кінцевий результат. От і все.

Б. З. : Але щодо, наприклад, проектів, то практично всі об’єкти, які виконувала Асоціація Сакрального Мистецтва, вони є власне твої особисті проєкти? В Асоціації немає ще людини, яка би розробляла ті проєкти? Чи там є таке, що кожен розробляє якийсь свій варіант і потім вибирають кращий? Чи як?

С. В. : Ні, ну це підхід академічний, студентський. Треба розуміти, що в мене в Асоціації не студентське середовище, де всі прийшли-поговорили, хто хотів – щось зробив, вибрали найкращого, підняли руки і вперед. Це все треба закінчувати на етапі навчання. Далі вже серйозна робота, тут не можна вже «давайте десять зробіть, хто зробить краще той молодець». Це неправильно. Тому я не раз робив спеціальні соцопитування серед громади щодо вподобань різних. Я ніколи не виходив на 80%. 60-40% – так. От можу так чесно зізнатися, чим я зараз з громадою займаюся, то я переважно роблю таке соцопитування, я називаю це «думка чайника». Воно ж так звучить трохи критично, але вона важлива. І, на жаль, переконуюсь, що немає одностайності. А що це означає? А це означає – якщо ми візьмемо десять художників, і з них зроблять десять проектів, ніколи 90% не вибере один проект.

Б. З. : Ну в принципі так.

С. В. : І ми доходимо до того, що все ж таки має бути, скажімо так, голова, яка розробляє цю концепцію, а все решта – це технічний аспект справи.

Б. З. : Якщо можна, я б коротко сформулював свою характеристику ваших поліхромій, а від тебе хотів би почути, чи погоджуєшся з цим, чи ні: мінімалізм, цілісність, лаконізм, виразна мова подачі, символізм, узагальнення, індивідуальна стилістика, чистота фону, підпорядкування мові архітектури, пошук гармонії, високий рівень стилізації, декоративність і площинність.

С. В. : Ну всі терміни підходять, можна ще купу термінів докинути.

Б. З. : Які саме?

С. В. : Ну які душа забажає, а я вже потім їх поперекреслюю. Наразі тут ніби нічого, немає сенсу перекреслювати. Знову ж таки, я не знаю, як це все правильно охарактеризувати, тому що таку собі не ставлю задачу. Мало того, я навіть не бачу потреби, щоб митець в сакральному мистецтві старався дотримуватися якогось свого «стилю». Якогось впізнаваного. Це дуже класно – прийти і побачити його стиль. Ну, по-перше це обмежує художника, раз. По-друге, різні храми бувають, два. Це також треба зрозуміти. Є, звичайно, шлях тільки вузькостильовий, от хтось працює в народній іконі, чи старається з неї сучасну зробити, і все, і крапка. І таке має право на життя, без питань. Але, як на мене, там людина себе починає обмежувати в чомусь. Кожен стиль – це обмеження. А сакральний простір все ж таки потребує тепер нових викликів, так як християнство зіткнулося зараз з новими викликами в ХХІ ст. Це є інформаційний час, коли в принципі людина уже зі всіма знаннями приходить до церкви, і їй не треба в церкві на стіні читати Біблію, правильно? Вона вже прослухала її в навушниках з Айфона собі, якщо прослухала. Але мається на увазі, що немає проблем з інформацією. Є проблеми, як та інформація має дійти не просто до голови, а до серця. Ось основна проблема. Це є виклик для сучасного християнства в храмі. Основний виклик, щоби людину сучасного світу, який дає їй дуже багато різних моментів вибору, щоби вона зупинилася власне в храмі і звернулась до Бога. Тому який цей шлях має бути в сакральному мистецтві, я ще не знаю. Єдине, що мені здається, це має бути шлях, пройдений в ногу з технологією. Ми не можемо зависати на тих середньовічних підходах: тільки яйце, тільки свічка, тільки ґрунт левкас, тільки дошка липа.

Б. З. : Тобто максимальне використання нових технологій?

С. В. : Все, що роблять люди технологічно, починаючи з будівництва. А ми знаємо, що все рухається за будівництвом. Те саме повинен робити і художник в інтер’єрі. Він не може залишатися там, коли вже інші пішли в перед. Тому залишаться ті, які будуть тримати руку на пульсі. Ну це моя думка. Нема поняття модерного сакрального мистецтва, є тільки поняття «сакральне мистецтво» і «не мистецтво».

Б. З. : Добре, дякую!

 

Записано 29 січня 2016 року в храмі Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові у Львові.

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.