Починаючи з 1902 року українське пожарничо-руханкове товариство «Січ» почало проводити «Січові свята» у Галичині. Перше Січове Свято відбулося 1902 р. у Коломиї, Друге – 1903 р. у Коломиї, Третє – 1904 р. у Станиславові (тепер місто Івано-Франківськ), Четверте – 1909 р. у Коломиї, П’яте – 1911 р. у Станиславові, Шосте – 1912 р. у Снятині.
Українські соколи, своєю чергою, перед Першою світовою війною провели кілька Сокільських Свят. Однак наймасштабніші заходи відбулися у Львові: І та ІІ Краєві здвиги (1911 р., 1914 р.).
Про Січові свята знаходимо чимало публікацій на сторінках української преси Галичини. Одним із авторів був професор українського тіловиховання Степан Гайдучок. Станом на 1912 р. він – активний діяч українського гімнастичного товариства «Сокіл-Батько», студіював різноманітну літературу з фізичного виховання і спорту, проводив організаційну працю серед сокільських осередків Галичини. 14 липня 1912 р. побував у Снятині на VІ Січовому святі. Своїми враженнями та критичними заувагами поділився на сторінках часопису «Сокола-Батька» – «Вісти з Запорожа», що виходив у Львові.
Стаття Степана Гайдучка є цікавим та цінним джерелом до історії січового руху. Пропоную ознайомитися з її змістом широкому загалу. Публікую із збереженням мови та правопису оригіналу.
Степан Гайдучок
VI. Загальне сьвято сїчове в Снятинї
Відбуло ся 14. липня с[ього] р[оку] і випало слабше від V. сїчового сьвята в Станиславові. Певне, що так стати ся мусїло, бо Снятин надаєть ся дуже добре на областне або окружне сьвято, але нїколи на загальне, краєве.
По врученю прапора, який доперва о год[ині] 1 ½ вручувано, почато упорядковувати похід так, що перші ряди показали ся в містї доперва перед 3. годиною. Се безусловно запізно. При добрім плянї повинен був він бути упорядкованим перед вручуванєм. І не один чоловік повинен порядкувати, а більше, а оден повинен лиш провірювати виконанє пляну. Площа була так велика, що можна було зіставити відступи між поодинокими четами бодай по 6 кроків так, що не було би глоти а через се замішаня. Що до самогож походу то вийшов він досить млавий. В походї треба було музики розмістити в рівних віддалях а не одна за другою; тодї дївочі чети не потребували би співати похоронних чи то жалісливих пісень (місто острих, ритмічних коломийок, при яких дуже добре держить ся крок), але пригривала би їм музика. Тодї всї в походї йшли би були бадьорнїйше. А то як одна музика грала, так друга мусїла йти мовчки. Уставляючи похід, треба ставити дївчата всї в одну спільну стовпину а не пускати по 2 або 3 задвої між мужеські чети. Рівнож і снятинську чету в зелених брушляках мож було зібрати одноцїльний віддїл. Що всї инші чети з виїмкою Снятинцїв йшли мляво, поясняю собі і утомою через проволїканє сьвята.
Не пишу, в якім порядку йшли, бо се вже було в «Дїлї» з 15.VII. Подам лиш силу походу. Йшло в нїм 2.722 учасників. Несено 34 прапори і було 5 музик сїчових. Піших Сїчовиків стануло 1.704. Сїчовичок 872, кінних 129, проче припадає на музики: на хорунжих та проводирів. Попри одно місце переходив похід 25 хвиль.
О 5 год[ині] зачали ся вправи на площі. І ту мушу зазначити, що площа була взірцево уладжена. зачали вправи черновецькі Сїчовики. Сей виступ надавав ся всюди, але не на руханковий попис чи руханкове сьвято. Одиницї на здвигах не пописують ся «люзом». Впрочім пригадаймо, що писано про них, як вправляли на попереднім сїчовім сьвятї. Але видко, у них наука іде в лїс. І ще одно менї дивно, що був між ними навіть учитель руханки п. Ш. з Буковини. Таж в сей спосіб, думаю. і на шкільній годинї у него чейже не водить ся. Руханка має навчати порядку, спільности, карности, пляновости (занесли крісла а відтак за ними вертають), солїдности. Кудиж ми зайдемо? Чи будемо може небавком по одному обвозити по містах за платними вступами? Се не буде поступ і такою руханкою непіднесемо нашого народа.
По них виступило 256 сїльських руховиків до вправ вільноруч тай топірцем. І ту відбило ся се, що не було спільної проби для всїх. Відбило ся на розставцї до вправ, а відтак і на самих вправах списою.
Що до укладу вправ то замітна недостача фаховцїв. Вправляти 12 лїт ті самі вправи вільноруч, сеж вже не поступ. А сам їх уклад так як і уклад вправ топірцем тай лентою (рухи палицею а не лентою) пожаль ся Зевесе!
До всїх вправ виходили мужчини ріжно убрані з парасолями, котрї забували і маючи відходити бігли по них. Се не причинює ся до красоти вправ. А дуже легко могли всї скинути киптарі і остати в сорочках, лентою підперезані, зіставляючи капелюхи і парасолї на осїбнім місци за порядком, як виходили. Вправи вільноруч випали зовсїм рівночасно, але всї без викінченя і се за мало зробити цїлу вправу раз: єї треба виконати бодай 3 рази, а тодї і публика має инше вражінє. Вихід повинен був бути якийсь инший, тим більше, що розмірно мало було вправляючих. Вправи топірцем се зовсїм не вправи ним. Нагадують більше булаву. Красоту при дївочих одягах попсувало се, що мали рівнож з собою парасолї а друге, що на 103 (які вправляли) одна була завинена а одна в спідници синїй. Се вистарчило попсувати цїлість. Вправи списою укладу п[ана] [Івана] Боберського були би випали вповнї удачно, якби отаман вправ не заповідав доперва підчас самих вправ, що треба два рази виконати вправу. Се змішає часто і міського руховика а не то що сїльського. На тій точцї закінчили ся вправи. А можна було в програму дати і плянове переведенє танцю і таке саме забав і гор тай переведенє народних вправ.
Пишу се, що я бачив, а чого мож було уникнути і треба уникати. Пишу також, щоби таке не настало і по наших окружних здвигах, і ми осібним[и] письмами мусимо наказувати ранїшні проби спільні. Щож до музик так вони повинні знати більше народних пісень, а не обмежувати ся лише на патриотичних.
Гнївати ся, думаю, Сїчи і їх провідники за сей мій суд не будуть, бо певно хочуть поступати вперед і на тім поли.
Джерело: Гайдучок С. VІ. Загальне сьвято сїчове в Снятинї // Вісти з Запорожа. Часопись руханкових, змагових, мандрівних і пожарних товариств. – Львів, 1912. – 31 липня. – Чис. 71. – С. 8–9.
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції / Андрій Сова, Ярослав Тимчак; за наук. ред. Євгена Приступи. – Львів: ЛДУФК; Апріорі, 2017. – 232 с.
- Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – 512 с.
- Сова А. Що писав Степан Гайдучок про діяльність організації «Січ» у Галичині. URL: https://photo-lviv.in.ua/shcho-pysav-stepan-hayduchok-pro-diialnist-orhanizatsii-sich-u-halychyni/ (дата звернення: 9.10.2020).
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
