5 травня цього року минуло 120 років від заснування першого осередку організації «Січ» у селі Заваллі на Снятинщині. «Січі» у Галичині існували впродовж 1900–1930 рр. Січові товариства також діяли на території Буковини, Закарпаття, Наддніпрянщини та в еміграції. Станом на 1913 р. у Галичині існувало понад 900 січових товариств.
У роки Першої світової війни та Української національної революції 1917–1923 рр. члени цієї організації поповнили лави легіону Українських січових стрільців, брали участь у розбудові Західно-Української Народної Республіки, воювали у Галицькій армії тощо. У 1920-х рр. діяльність січових осередків була припинена польською владою. Остання «Січ» у Галичині у селі Горбачі (тепер село Пустомитівського р-ну Львівської обл.) проіснувала до вересня 1930 р.
У 1930 р. у галицькій пресі з’явилося чимало публікацій про січовий рух та його лідерів, зокрема Кирила Трильовського, Івана Чупрея та ін. Серед дописувачів на цю тематику був і професор українського тіловиховання Степан Гайдучок. Він як знаний сокільський діяч і педагог був добре ознайомлений з діяльністю січових осередків у Галичині, знав особисто голову «Січі» Кирила Трильовського та інших керівників січового руху. Ще перед Першою світовою війною писав у пресі замітки й більші публікації про окремі заходи, які проводили «Січі». У 1913–1914 рр. Степан Гайдучок разом з іншими провідними січовими діячами брав участь у підготовці Шевченківського здвигу, який відбувся 27–29 червня 1914 р. у Львові. На початку 1920-х рр. він неодноразово дискутував на спільних нарадах, які відбувалися за присутності керівників січових та сокільських організацій. У 1924 р. навіть опублікував дві свої статті у часописі «Січі» – «Січові Вісти», які виходили у Львові.
У 1930 р., з нагоди 30-річного ювілею січового руху, Степан Гайдучок підготував відповідну публікацію під назвою «З нагоди одного ювілею». Вона вийшла на сторінках друкованого органу товариства «Сокіл-Батько» – «Сокільські Вісти». У публікації, Степан Гайдучок, без зайвого пафосу та прикрас, на основі власних спогадів, преси та документів, коротко охарактеризував діяльність січової організації, показав складні відносини між керівництвом «Соколів» і «Січей» тощо. Публікую цей текст із збереженням мови та правопису оригіналу.
Степан Гайдучок
З нагоди одного ювілею
Минуло 30 літ від оснування першого пожарно-ґімнастичного товариства «Січ» в селі Завалю, снятинського повіту. Січовий рух поширювався інтензивно через повних 14 літ головно по селах Покуття і Поділля. Провід цего руху опинився в руках козакофіла, як він сам про себе говорив, Д-р К[ирила] Трильовського.
Скільки заложено до війни так зв[аних] самостійних Січей, годі сказати, а не можна беззастережено брати цифр, що їх часто подають інтересовані. Мені, доводилося за цим шукати по ріжних архівах, часописах, бібліотеках та записках, однак докладного числа вивести не можна. Реєстр бувшого галицького намісництва виказує по липень 1914 р. 721 заложених товариств, натомість «Січові Вісти» з 1913 року подають це число на 794. Буковина виказує число 106.
Спочатку січовий рух обхопив найблищі повіти біля осідку Д-р [Кирила] Трильовського, себто: Снятин, Коломию і Косів. Відтак поширився на Станиславів, Надвірну, Рогатин, Підгайці, Сокаль, а в році 1910 на Перемишль й Тернопіль. Це були повіти, в яких той рух був найсильніший. Вилучую з розмислом Бережанщину, бо сильний там, січовий рух повстав під кермою знаного письменника Д-р А[ндрій] Чайківського і Д-р [Осипа] Ковшевича, військового лікаря. В других повітах цей рух був доволі слабкий. Правда, були повіти як Калуш де, чи не в році 1907. Сидір Твердохліб, тоді мабуть член радикальної партії, в одному році оснував щось коло 40 товариств. По році не було ні одного – бо повіт до цеї орґанізації не був як слід підготований.
Хибно у нас поширена думка, що до війни Соколи і сокільські Січи, це була домена народньо-демократичної партії, а самостійні Січи, це оруже радикальної партії.
До сокільської орґанізації належали так націонал-демократи, як і христіянсько-суспільники, були у ній радикали і соціял-демократи, а ще більше, було безпартійних. Навіть націонал-демократичній пресі було це сіллю в оці і вона вела борбу проти цього (от хочаби виступ «Діла» проти С[еня] Горука, голови орґанізаційної секції на цілий край).
Так само було і з самостійними Січами, якими кермувала не так радикальна партія, як Д-р Кирило Трильовський. От хочби для приміру наведу, що Січи в бобрецькому повіті стояли під кермою націонал-демократів, як Д-р [Льонгин] Цегельський, в Равщині творили вони разом зі Соколами окремий Союз під головуванням націонал-демократа Д-р. Дмитра Левицького, в Перемищині кермував ними націонал-демократ до того Сокіл Д-р [Володимир] Загайкевич, Мостищина під проводом Любомира Даниловича творила щось в роді самостійного отаманства.
Сам січовий рух, маючи великі заслуги для розбудження свідомости і орґанізаційного змислу серед мас, був надто плитко й поверховно ведений в порівнанні до сокільського – хочби до війни. Був більше обрахований на фанфаронаду, чим на позитивну працю.
От для порівняння:
Сокільський рух подбав о вишколення 15 учителів і учительок руханки – Січи не дали ні одного.
Сокільство придбало 4 майдани до вжитку, не тільки для своїх цілей, але – й для других товариств, – січова орґанізація ні одного (ті майдани: у Львові, Винниках, Тернополі, Станиславові). Придбані сокільські доми в Станиславові і Жидачеві також стали опорою і для других товариств – Січи не оставили ні одного. Сокільство дало почин і літературу нашому спортові й руханці і він звідтам виходив, – січовий провід над цим, переходив до порядку денного. Противно в своїх початках користувався січовий рух тим, що зробило сокільство в своїх початках, себто впорядом, який видав [Володимир] Лаврівський в 1894 р. в сокільському калєндарі, руховими грами, які писав для календаря «Отаман» ((призначенім для Січей), тодішний містоголова «С[окола]-Б[атька]» І[ван] Боберський.
Сокільство дбало о вкорінення руханки й уможливлювало її ведення по наших школах, даючи вчителів і відступаючи свої салі, то Січи тим не журилися. А коли у нас поширився цей хибний погляд, що в році 1914 Шевченківський Здвиг, це січове свято у Львові – то мушу застеречися, що це свідоме перекручування факту! Бо здвиг був у першу чергу сокільський. Стануло у Львові 9851 Соколів, а самостійних Січовиків лишень 2866. (Сам я рахував і порівнував з числами, які, подавали і другі). Факт цей признавала в тодішних часописях сама січова орґанізація. А треба тямити, що сокільство стануло перше, твердою ногою в столици краю у Львові, вже на І. здвизі в 1911 р., коли натомість Січи не мали смілости вийти зі своїм виступом поза Снятин, чи Станиславів.
От так би виглядало побіжно порівнання обох рухів і це порівнання хай буде для сокільства напрямною в його дальшій роботі і стремліннях. Сокільство мусить й дальше по собі зіставляти тривалий слід, якого не можна затерти, так як не можна затерти і цего, що У[країнські] С[ічові] С[трільці] повстали не тільки з самих Січовиків, але чи не в більшій скількости з Соколів. Тільки на жаль вони не можуть впімнутися за собою, за своїм добрим іменем, бо не остали при життю.
Якіж були відносини між обома орґанізаціями, себто січовою і сокільською?
Помимо найліпшої волі зі сторони сокільства, а особливо його проводу, передовсім голови І[вана] Боберського, що мріяв про один сокільсько-січовий Союз, сипалися зі сторони січового проводу обиди, інсунуації, та наклепи. Причини треба шукати не так у цьому, що Сокіл став закладати по бажанню вираженім просвітним конгресом в 1909 р. у Львові – місто «Соколів» – «Січи», як свої філії – як у тім, що передовсім Д-р [Кирило] Трильовський боявся за втрату особистих впливів серед січовиків.
Як що ви візьмете в руки календарі «Запорожець» за роки 1909–1914 чи «Січові Вісти», а то й «Громадський Голос» з того часу, то найдете таку ріку помий й болота на сокільство, що буде вас збирати обридження і хиба будете шукати причин цього явища в хоробливих амбіціях, що не знають ніяких границь, щоби тільки себе вдоволити.
Всеж таки сокільство приймало це зимно, пускало мимо себе, маючи на увазі загально народній інтерес і таки довело до спільного здвигу Соколів і Січей у 1914 році у Львові.
Джерело: Гайдучок С. З нагоди одного ювілею // Сокільські Вісти. Орган Українського Сокільства. – Львів, 1930. – Травень–червень. – Чис. 5–6. – С. 3–5.
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Галичина – український здвиг за матеріалами архіву Степана Гайдучка: [Альбом] / Авт. ідеї Л. Крип’якевич; упоряд. Ю. Николишин, І. Мельник; літ. редактор І. Лемко. – Львів: Апріорі, 2014. – 268 с.
- Сова А. Степан Гайдучок – творець та літописець історії українського гімнастично-спортового руху // http://photo-lviv.in.ua/stepan-hajduchok-tvorets-ta-litopysets-istoriji-ukrajinskoho-himnastychno-sportovoho-ruhu/ (дата звернення: 13.03.2018).
- Сова А. Сфрагістика «Січі», або що зображали на печатках січових організацій Галичини початку ХХ століття // https://photo-lviv.in.ua/sfrahistyka-sichi-abo-shcho-zobrazhaly-na-pechatkakh-sichovykh-orhanizatsiy-halychyny-pochatku-khkh-stolittia/ (дата звернення: 5.05.2020).
Докладніше про Степана Гайдучка, Івана Боберського, Петра і Тараса Франків, Оксану Суховерську та інших провідних діячів українського тіловиховання, спортивне життя Галичини можна буде ознайомитися у книзі, яка готується до друку. Збираємо усі можливі джерела (документи, фотографії, книги, періодику, поштівки тощо), записуємо спогади. Відгуки, коментарі та додаткову інформацію просимо надсилати на електронну адресу: andrijsova@yahoo.com; sovaandrij1980@gmail.com
