Стефанія Ґебус-Баранецька – мисткиня і педагог

0
304
Стефанія Ґебус-Баранецька – мисткиня і педагог

Друга світова війна і прихід радянської влади перервали поступальний розвиток українського мистецтва на галицьких теренах. Чимало обдарованих людей, чиї талант та енергія були одним з рушіїв культурно-мистецьких процесів міжвоєнного двадцятиліття, назавжди покинули рідну домівку. Протягом багатьох років їхні імена перебували під суворою забороною, а творчий спадок (у кращому випадку) вкривався пилом за сімома замками спецфондів.

Виїхали однак не всі. Були й ті, хто залишився – свідомо або вимушено. На плечі окремих із них лягла важлива місія передавати досвід, набутий в атмосфері безперервних творчих пошуків 1920 – 1930-х років, новій генерації митців, народженій і вихованій за залізною завісою, в реаліях партійного диктату.

Стефанія Ґебус-Баранецька
Стефанія Ґебус-Баранецька

Серед тих, хто продовжував працювати в умовах совєцької окупації, виявилася і Стефанія Ґебус-Баранецька (19 грудня 1905, Перемишль, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорська монархія – 22 квітня 1985, Львів, Українська РСР, СРСР) – українська мисткиня й педагог, учениця Мистецької школи Олекси Новаківського, заслужений художник УРСР (1972), авторка понад трьох сотень творів. Її ім’я нераз згадують поруч із найвизначнішими майстрами графіки на кшталт Олени Кульчицької, Івана Крислача, Софії Караффи-Корбут, Василя Касіяна, Юзефи Кратохвилі-Відимської тощо.

Стефанія Ґебус-Баранецька (друга праворуч) із Олексою Новаківським та іншими вихованцями Мистецької школи під час монтажу звітної виставки, 1928
Стефанія Ґебус-Баранецька (друга праворуч) із Олексою Новаківським та іншими вихованцями Мистецької школи під час монтажу звітної виставки, 1928

Доньці діяча Ревізійного союзу українських кооператив (РСУК) Методія Гебуса та Олени Гебус з Татухів поталанило зробити перші кроки на мистецькій ниві в епоху митрополита Андрея Шептицького – великого і щедрого мецената української культури. Ще перед Першою світовою війною, наприкінці 1913 року до Львова, на запрошення владики, прибув самобутній український художник Олекса Новаківський. Створена спільними зусиллями Маестро і Митрополита Мистецька школа Олекси Новаківського, заняття в котрій розпочалися навесні 1923-го, суттєво змінила мистецький ландшафт Львова та цілої Галичини. У стінах першої на галицьких теренах української художньої школи, тобто в майстерні Новаківського на другому поверсі помешкання митця (зараз тут знаходиться постійна експозиція Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського) Стефанія Ґебус навчалася з 1926 по 1929 рік. Брала участь у звітних виставках вихованців Маестро, що проходили в Академічному домі – зокрема, другій виставці, урочисто відкритій у жовтні 1928 року в присутності митрополита Шептицького.

Стефанія Ґебус-Баранецька. Над річкою, 1933
Стефанія Ґебус-Баранецька. Над річкою, 1933

Провчившись деякий час у Новаківського, продовжила студії на мистецькому відділенні Львівської політехніки. Тут її наставниками були  живописці Ян Казимир Ольпінський, Осип Курилас і Ян Генрік Розен, скульптор Ян Нальборчик, аквареліст і графік Людвіг Тирович. Закінчивши Політехніку, майже двадцять років (1933 – 1950) пропрацювала викладачем у Художньо-промисловому училищі (тепер – Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша). Продовжила активно експонуватися – приміром, її твори представлено на «Ретроспективній виставці українського мистецтва за останні тридцять літ» у Національному музеї (Львів, 1935). Упродовж 1937 – 1938 років роботи Стефанії Ґебус-Баранецької змогли побачити вже у Відні та Парижі.

Стефанія Ґебус-Баранецька (сидить крайня праворуч) разом з іншими мисткинями (Оленою Кульчицькою, Ярославою Музикою, Наталією Мілян, Ольгою Плешкан) – учасницями Жіночого конґресу в Станіславові, 1934
Стефанія Ґебус-Баранецька (сидить крайня праворуч) разом з іншими мисткинями (Оленою Кульчицькою, Ярославою Музикою, Наталією Мілян, Ольгою Плешкан) – учасницями Жіночого конґресу в Станіславові, 1934

Працювала мисткиня здебільшого у техніці ксилографії, поєднавши «українські образно-виражальні засади із засвоєнням досвіду європейського естампа ХХ століття». Як зазначав знаний львівський мисте­цтвознавець Михайло Драґан: «Стефанія Ґебусівна найкраща в дере­воритах. Безпретенсіональні, настроєві й технічно зовсім поправні її аква­релі (Весна, Літо, Осінь, Зима) мають милий колорит, але рисунково не завжди добрі…». Художниця сумлінно вивчала українське народне мистецтво (насамперед орнаментику вишивки, килимів, кераміки), займалася колекціонуванням мистецьких пам’яток. Притаманні народному мистецтву чіткість і простота в побудові сюжету й композиції простежувалися вже у ранніх творах Стефанії Ґебус-Баранецької – таких як «Праля» (1935), «Сівач» (1936), «Народні танці» (1937), «Танець гуцулів» (1940).

У своїх дереворитах мисткиня в поетичний спосіб змальовувала життя українських селян, їхню тяжку працю та звичаї, красу природи, архітектурні пам’ятки, сюжети за мотивами класичних творів української літератури. В умовах всевладдя комуністичного режиму, як і більшість митців, змушена була час до часу «розбавляти» власну творчість оспівуванням «щасливого життя» будівничих «світлого майбуття» («Колгоспне життя», «Ленінськими шляхами», «Жінка-трудівниця» і т. д.). Окрім того в доробку Стефанії Ґебус-Баранецької – численні екслібриси, етюди,  етнографічні зарисовки.

Стефанія Ґебус-Баранецька. Вілла журналістів над Прутом, 1939
Стефанія Ґебус-Баранецька. Вілла журналістів над Прутом, 1939

Після включення західноукраїнських теренів до складу Радянського Союзу мисткиня, чий талант ніяк не вписувався в рамки насаджуваного згори «соцреалізму», поповнила лави Спілки радянських художників України. Стефанія Ґебус-Баранецька виявилася однією з небагатьох учнів Мистецької школи Новаківського, які з повторним приходом  «визволителів» не подалися на Захід. Натомість продовжувала вчити підростаюче покоління: окрім Художньо-промислового училища, протягом 1947 – 1949 років  викладала рисунок, графіку й шрифти студентам Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (тепер – Львівська національна академія мистецтв, ЛНАМ).  Упродовж останнього десятиліття перед виходом на пенсію працювала в основному зі школярами.

Попри інші обов’язки, не полишала творчої праці. Роботи мисткині неодноразово демонструвалися на республіканських (від 1946) та всесоюзних (від 1960) виставках. Ознайомитися із доробком пані Стефанії можна було у Львові, Києві, Харкові, Москві, Ленінграді, Курську, Таллінні, Варшаві. В рідному місті Лева відбулися чотири персональні виставки Стефанії Ґебус-Баранецької (1957, 1958, 1966, 1982).

Двічі художниця експонувалася спільно зі старими товаришами по Мистецькій школі Новаківського – Григорієм Смольським та Ольгою Плешкан (1962, 1971).

Стефанія Ґебус-Баранецька. Екслібрис Лукії Гумецької, 1958
Стефанія Ґебус-Баранецька. Екслібрис Лукії Гумецької, 1958

Похована визначна мисткиня у Львові на Личаківському цвинтарі, поруч із могилою батьків (поле № 61). Її роботи зберігаються у багатьох музеях, як в Україні, так і поза її межами.

Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

Джерела:

  1. Двилюк М., Бойчук В. Майбутнім художникам – про визнаного майстра //Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://hutsul.museum/events/2015/gebus-baranetsha/;
  2. Личаківський некрополь: Путівник. – Львів, 2006;
  3. Могилевський В. Ю. Ґебус-Баранецька Стефанія Мефодіївна//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=25533;
  4. Черемшинська Р. Славна мисткиня різця//Вільне життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vilne.org.ua/2016/01/slavna-mystkynya-riztsya/;
  5. Стефанія Гебус-Баранецька//Бібліотека українського мистецтва [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/gebus-baranetska-stefaniya/;

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.