Спроба йти з духом часу, або Карло Звіринський про свою творчість

328
Карло Звіринський, фото 1940-их років
Карло Звіринський, фото 1940-их років

Образотворче мистецтво є десь посередині між літературою і музикою. Є певний напрям в образотворчому мистецтві, який керується описовістю і таким чином наближається до літератури. Прикладом таким могли би бути «Бурлаки» Рєпіна. Стоячи перед тою картиною, можна б написати якусь новелу, оповідання, дивлячись на обличчя кожного з тих зображених і т. д. – настільки це є описова картина.

Інший напрям – ближче до музики. Маляр користується плямою, лінією і за їхньою допомогою компонує площину полотна. Бо в основі кожного реалістичного образу, – чи то буде Рембрант, чи Веласкес чи інший реаліст. В основі таких картин лежить абстрактна пляма, абстрактна лінія, і ті плями і відношення тональні, кольорові – вписуються у реалістичні фігури. Передвижник же ніколи не виходив із такого принципу. Він мислив інакше: композицією керувала розповідь, а не мова живопису. …

Отже,… абстрактне мистецтво найбільше наближається до музики, бо користувалося тільки кольоровою гармонією, тональними відношеннями, плямами і лініями, організованими в цілість. Це завжди лежало в основі великого малярства.

Карло Звіринський. Абстракція (Сонце), грудень 1961 року
Карло Звіринський. Абстракція (Сонце), грудень 1961 року

Тому я починав пошуки з формальних розв’язок, користуючись кольоровим папером – аплікацією.

….Абстракція тепер є, але вона не є домінуючою. А щодо порад, то я би сказав, що творчість зводиться до чистих формальних розв’язань… У кожному разі – абстрактна картина для мене … не є повною, там щось відсутнє … Якби я міг вказати комусь на мій ідеал, то це був би «Блудний син» Рембрандта, де є досконала форма і її засобами відтворено глибокий зміст. Для мене це був би ідеал картини.

Карло Звіринський. Абстракція (Поле), 1977
Карло Звіринський. Абстракція (Поле)

… Думаю, що Рембрандт не підходив до того так, як я. Але він рівночасно так володів тими відчуттями … Він настільки володів формою, що для нього конкретна фігура була водночас малярською плямою, тоном, ритмом і т. д.

***

Людей не малював, бо наче би виживаюся в церковному малярстві, малюючи людей. Хоча є картини, де є люди. А в інституті вивчали майже виключно людину в академічній інтерпретації. Перешкоджало, бо повинно було дотримуватись пропорцій.

***

Мабуть, найважче в житті – це малювати свій автопортрет. Тут художник або надто прикрашає себе й ідеалізує, або робить карикатуру. Велике щастя, коли у своєму автопортреті поставить перед собою якесь малярське завдання і спробує його розв’язати. Якщо воно заступить йому все інше – тоді хай іде до подібності. Цікава закономірність – багато художників вперше починало малювати свій автопортрет, відчуваючи близьку смерть. Так зробила Марґіта Сельська.

Карло Звіринський. Автопортрет, 1985
Карло Звіринський. Автопортрет, 1985

***

Колись художникам було значно простіше. Основне було – студіювати натуру й інтерпретувати її якось по-своєму. Уявляю собі захоплення митця від контакту з натурою (пейзаж, чи обнажене тіло). Захоплення Пісарро, Мане, імпресіоністів. Оті дивовижні зміни в природі, котрі відбуваються щосекунди: міняється і колір, і форма. Це незбагненне чудо. Тепер художникам складніше – надається перевага внутрішньому світу, пережиттям, фантазії, підсвідомості.

***

Здається, що кожний модний мистець мусить віддати в свій час данину кожному з мистецьких напрямів, які його зацікавили. Щойно після того він отрясається від їхніх впливів і знаходить себе.

Карло Звіринський. Над рікою, 1940-ві роки
Карло Звіринський. Над рікою, 1940-ві роки

***

Є багато способів бачення, «віддзеркалення» дійсності в малярстві, різьбі й кожний з них є «віддзеркаленням» якогось умовного стану знання, емоційного стану. Кожний з них щось означає.

Моріс Дені (1870–1943) сказав колись: «Треба пам’ятати, що картина, незалежно від того, що зображає – коня чи нагу жінку чи інше – є насамперед площиною, покритою фарбами (мальованими плямами, укладеними в певному порядку». Кожний такий порядок має якесь значення, з якого можна відчитати багато правд, побачити щось більше, ніж предмети, які формують ці барви та лінії.

Недоречним є твердження, що малярство – це лише колір, світло-тінь, фактура і т. д., що справа тут виключно у смисловій формальній причиновості. Проте фактом є, що малярство говорить до нас через змисли і що букварем пластичної мови є і лінія, і колір. Не варто захоплюватися лише гарним характером письма, треба одначе добре знати алфавіт, граматику й синтаксис, щоби зрозуміти емоціональний сенс будови речення.

Карло Звіринський. Пейзаж (Маки), 1945 рік
Карло Звіринський. Пейзаж (Маки), 1945 рік

***

Побачити те, що не побачили другі, почути це – що не почули другі, зрозуміти це – що не зрозуміли другі – це і є талант. І дивуватись тому – що не дивує другого. А хто не дивується формі хмари й рухові хвилі – хіба він може бути поетом, вченим.

***

Мене завжди захоплювала можливість виразитись через саму форму – зіставлення тону, кольору, силуету, ритму, пропорцій. По суті, вони подібно до музичної гармонії чи контрастів, творять емоційний лад і, зрештою, духовну структуру твору. Моє малярство є якби одиноким відгомоном тут, у нас… того, що робилось у той час на Заході. То, що я робив – то би можна було окреслити як спробу йти з духом часу. І то – щиро,… Я не програмував собі того, я просто відчував це.

***

В основі кожного справді глибокого мистецтва завжди лежить трагізм, біль і скорбота. Радість є поверховою, вона не може викликати глибоких почуттів.

***

Сам процес малювання, особливо коли він успішний – є для мене найбільшою нагородою. А якщо намальоване знаходить відзвук у глядача, нагорода за мою працю є повна.

***

Я сам собі ставлю питання: яке місце буде займати моє малярство у львівському живописі? Я думаю, моє мистецтво можна замкнути в межах Львова. Очевидно – не мені судити про його місце і вагу, але … Що я про те думаю?.. Приходить мені на гадку таке: якось так склалося, що я знайшовся на перехресті різних ідей і різних впливів. Спочатку я був під впливом … барбізонців, Констебля, імпресіоністів, кубістів … Так як та історія малярства розвивалася, так я йшов за нею …

Карло Звіринський. Музиканти, 1950-ті роки
Карло Звіринський. Музиканти, 1950-ті роки

***

Я міг би сказати так: моє малярство є якби одиноким відгомоном, тут, у нас … того, що робилося в той час на Заході.

Наприклад, імпресіонізм у тому варіанті, як творчість Моне, Піссаро та інші, в Галичині не знайшов відгомону зовсім. Наскільки я знаю, ми в українському малярстві не маємо художника, що про нього можна би сказати: він відгукнувся на ті події в мистецькому світі, які були наприкінці ХІХ ст. Тобто – не маємо імпресіоністів, як мають поляки, чехи і т. д. У нас ніхто не поділяв концепції імпресіоністів.

І я думаю власне: то, що я робив, – то би можна було окреслити як СПРОБУ ІТИ З ДУХОМ ЧАСУ. І то – щиро. Не те, щоб я хотів їх копіювати, що я хотів би тут бути оригінальним. Просто мене це переконувало, я глибоко був зворушений тим і пережив це. І я хотів, наскільки я то вмів, на свій спосіб якось влитися у ту течію. Я не програмував собі того, я просто відчував то.

І думаю, що може моє місце серед галицького малярства, то полягало би власне на тому, що я був одинокий художник, який відгукнувся на тодішнє малярство Заходу. А вже про міру реальної вартості тих моїх творів не мені судити тепер.

…Зрештою – ніколи в житті я не мав можливості розкласти своїх робіт і побачити їх в цілості. Я ж ніколи не мав відповідної майстерні. Дуже хотів би сам побачити: а що ж то я зробив?.. Не знаю, що я зробив…

***

Де знайти ключ до представленого малярства? Апокрифічне Євангеліє. Відбиває найповніше ставлення до навколишнього світу. Спостерігаючи природу – я подивляю, подивляючи – я малюю, малюючи – я молюся. Всі картини я сприймаю як молитву. Я віруюча людина… Я би хотів не ковзатись по поверхні зовнішній, а проникнути в зміст того, що я бачу.

***

Мистецтво – відображення світоглядної позиції. Для мене мистецтво є тісно пов’язаним із моїм ставленням до Бога, з моїм баченням його у всьому, що мене оточує. Моє малярство є формою молитви, все, що оточує мене – дерево, земля, трава, людина – все є великим чудом, великим чудом, якого я не можу зрозуміти, яке б повстало без такого пояснення, як існування Бога, і тому слова «Розлупаю колоду – бачу Тебе, підніму камінь і там Тебе знайду».

Все моє малярство – то молитва. В ньому я намагався виразити свій подив до великого творіння Бога. Все, що я намалював, було інспіроване цим почуттям.

***

Мистецтво не є сенсом мого життя, а лише засобом для висловлення мого ставлення до життя. Для багатьох художників, наприклад, як для Сельського – це було сенсом його життя.

Для мене є більші ідеали, яким би я хотів служити своїм малярством – це мій подив для світа.

***

Пробуючи усвідомити свою позицію в мистецькому світі Львова, приходжу до висновку, що я не знаю цього світу і тобто знаю навіть дуже конкретно, але як якесь поняття збірне і в такому розумінні можу точно визначити його характер і місце щодо більших мистецьких конгломерацій і не можу проте знайти, усвідомити собі більше конкретно ці різниці і процеси, які є внутрі цієї спільноти. Все це уявляється мені якимсь туманом, в якому рухаються, діють якісь істоти, конкретні, контури яких змазані, а я стою десь тут, близько себе, і дивлюся збоку на цей туман і рух в ньому. Все, що там діється, не обходить мене настільки. Їхня гризня за місце, заробітки, добробут, признання видаються грою нерозумних дітей.

***

Скоро виставлюся.

Моє малярство – це віддзеркалення моїх вражень від навколишньої дійсності, а оскільки я в різний час по-різному реагував на цю дійсність, то і форма того малярства була різна. На перший погляд могло б здаватися, що це малярство трудно окреслити, приєднати його до котрогось з відомих напрямів.

Окремі напрями в окремих полотнах проникають тут і там, але остільки, оскільки це потрібно мені для вираження свого бачення. А бачення це в цілому можна окреслити як інтимне бачення в специфічному того слова значенні. На це малярство повинна б реагувати людина кожного часу і кожного віку. Воно не є зв’язане з ніяким політичним напрямом, з ніякими світоглядними справами. Воно є просто однією з форм бачення і розуміння того, що нас оточує.

***

У своїй творчості пробую врятувати від забуття мій маленький світ і деякі справи з близьких мені географічних і духовних областей.

***

Я мріяв собі колись, що на старість буду жити в Лаврові. Зроблю собі з дошок шопу, де будуть довгі стіни і … все розвішу… Хоч би раз у житті побачити, подивитись на себе…

Та відсутність такої можливості – теж одна з найбільших перешкод у моєму малярському розвитку.

Карло Звіринський. Рельєф-ІІІ, 1958 рік
Карло Звіринський. Рельєф-ІІІ, 1958 рік

***

… Дотепер не знаю, чи то, що я робив – чи то є добре, чи ні. Цього ніхто у Львові не робив. Це була спроба робити те, що тоді робили у світі. Але я завше притримувався думки, що професійне мистецтво повинне репрезентувати нас у світі.

Цивілізація мого народу стоїть значно вище від інших. Народне мистецтво виконує свою роль, але саме професійне мистецтво повинно репрезентувати сучасне українське мистецтво. Сам факт, що я глибоко переживаю за долю нації, що все [завжди – Р. Я.] внутрішньо керує мною, і все мною створене буде в кінцевому результаті українським.

Упорядник Христина ЗВІРИНСЬКА-ЧАБАН

Джерела:

  1. З архіву К. Звіринського
  2. З розмови з І. Димид з К. Звіринським
  3. З розмови Р. Яціва з К. Звіринським 1993 р.
  4. З розмови А. Земко з К.Звіринським. 1988 р.
  5. Карло Звіринський «Все моє малярство – то молитва», спогади, інтерв’ю, роздуми, статті; упорядник Х. Звіринська-Чабан, – Львів : «Манускрипт», 2017

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.