Спомин про Олексу Новаківського

221
Олекса Новаківський
Олекса Новаківський

Цьогоріч, 14 березня, виповнилося 150 років з дня народження видатного українського живописця Олекси Новаківського. Сьогодні хочемо поділитися з читачами Фотографій старого Львова із спогадами Марії Морачевської про цього непересічного художника, котрий жив та творив у Львові. 

Марія Морачевська – художниця декоративно-ужиткового мистецтва, живописець і педагог, котра в 1923-26 рр. навчалася у Мистецькій школі Олекси Новаківського. Свої спогади про Майстра вона залишила на сторінках часопису “Нова Хата” (ч. 19 за 1935 р.) під назвою “Спомин”. Публікуємо їх мовою оригіналу.

Олекса Новаківський (1872-1935)
Олекса Новаківський (1872-1935)

СПОМИН

В останнє бачила я Олексу Новаківського в червні ц.р. (1935 – ред.). Працював він над Мадонною, мав уже тоді богато малих студій олійних, – незвичайно інтересних, ріжнородних в кольорі, та настрою в приготовляв якраз рисунок Мадонни, вже дійсної величини фреску. З яким захопленням, одушевленням Він працював! Так довго ждав Він на це щоби малювати фреск для Юра. Давно це вже була його мрія, щоби намалювати образ для цеї  архітектури. Малювати фреск! Мати місця доволі, не бути звязаним малою площою образу, котру Він звичайно побільшував в міру як росла композиція. – Мати місця доволі, щоби розвинути крила до повного лету. Діждався, і почав малювати образ Мадонни для Юра. Та дивна є судьба. Праці зачатої не судилося йому скінчити. Праці на котру ждав ціле життя, праці, до котрої в тайні перед собою і другими приготовлявся. Про неї думав напевне коли малював свою Срібну Мадонну, та образи святих візантійських. І тут знова є схожість траґедії його, з траґедією великого Мікель Анджеля, котрий почував себе скульптором, а казали йому малювати Сикстину, – що величавого проєкту гробівниці Юлія ІІ не міг скінчити, якого фасада Сан Льоренцо, над котрою думав довгі роки, до нині є незачата. Судьба другої великої людини-музика Бетовена, що стратив слух і не міг сам почути свого найкращого твору ІХ Симфонії.

Новаківський Олекса. «Мати Милосердя/Святоюрська Мадонна». 1935 р. Полотно, вугіль.
Новаківський Олекса. «Мати Милосердя/Святоюрська Мадонна». 1935 р. Полотно, вугіль.

Може і треба того, щоби те до чого чоловік тужить цілою душею, не здійснилося, може лише йти треба ціле життя до тої одинокої ціли, – та не дійти. Може те. Що чоловік виплекає у своїй душі є за гарне, за велике, щоби могло форми матеріяльної прибрати! Може фантазія артиста сотворила такий чудовий світ у своїй душі, що ніколи не був би вже вдоволений своїм зреалізованим твором. Може треба, оби ті одинокі думки Покійного несповнені піднеслися вгору перед престіл Тої, котру Він хотів закляти у матеріяльні форми. А все ж таки шкода! Для нас шкода, – не для Нього, правдивого артиста.

Олекса Новаківський. Митрополит на тлі Святоюрської гори, 1913 –1915
Олекса Новаківський. Митрополит на тлі Святоюрської гори, 1913 –1915

Ніколи великий артист не є вдоволений зі своєї праці. Ніколи не скаже «це вже все, що я хотів зробити». І Новаківський ніколи не був вдоволений вповні зі своїх образів. Він все побільшував, зміняв, робив инші студії. Знаємо як совісно приготовляв свої портрети, от хочби портрет О. Барвінського. Скільки студій, – як довго шукав заки відповідний рух найшов, котрий якраз того чоловіка характеризував, заки кольорит та тло обдумав. І тоді по довгій праці все ще не був цілком спокійний, вдоволений зі себе. І те шукання найкращої форми, те стремління до ідеалу, котре розуміють лише вибранці Божі, було причиною того, що часто не розуміли великого Покійного. Пощо стільки разів малювати одного і того самого чоловіка? От зробити би портрет один, а подібний , та віддати би якнайскорше. – Але того знова Покійний не розумів. Він творив,  – не малював для користей матеріяльних. Він малював так як його велика душа казала. Ішов найвищою дорогою, не дивився на те, що часто хліба не було для Нього, для Його дітей, що покійна гідна його дружина часто побивалася, щоби для Нього та дітей дещо на прожиток роздобути. Мешкання Він літами не платив, та коли вкінці терпеливий власник наставати починав, тоді з жалем та виріканням віддав кілька образів до музею. Не люби Він розлучатися  зі своїми дітьми-образами, не любив продавати їх, хотівби був всі задержати. Все свої образи уважав Він як студії, як приготування до більшої композиції. Кожний раз, коли треба було якийсь образ віддати, коштувало його це багато здоровля. Тому то і ціни ставив високі – як казали – може числив на те, що не куплять і образи лишаться в Його хаті, що була Його музеєм. Нема ціни для творів духа. Кожна ціна – це профанація!  Лише тверді закони життя кажуть нам торгувати цими святощами. Так розумів це Новаківський і тому легче було йому образ дарувати ніж продати. І добре, що більшість образів у Нього зберіглася. Все можна було прийти до Нього – оглядати, та Він сам радо і дуже інтересно пояснював.

Олекса Новаківський. Портрет Олександра Барвінського (Перед бурею), 1932
Олекса Новаківський. Портрет Олександра Барвінського (Перед бурею), 1932

Памятаю розмови, які Він провадив з нами, своїми учениками у робітні, коли показував свої твори, або справляв наші рисунки. Ніколи Йому теми не бракувало. Чи говорив про свої спомини з Академії, чи визначних малярів, спосіб компонування, або рисовання, чи мальовання з моделя. І педаґоґ був був незвичайний! Не лише що сам знав багато, але і радо ділився тим, що сам добув. Не мав тайн перед учениками; і як фарби робити, як ґрунт до мальовання приготовляти, як образ компонувати. А при тім шанував індивідуальність  кожного з учеників, – при поправлюванню студій старався не зміняти способу рисування та інтерпретації ученика.  При тій коректі часто ми мали змогу подивляти його незвичайну вмілість рисування. Памятаю раз, – рисували ми голову одної з товаришок, що була дуже кучерява, а лице мала досить трубне до схарактеризовання. Тоді Він зробив при нас, вказуючи на засадничі прикмети лиця, протягом кількох хвилин, рисунок углем на дуже малій площі. Рисунок, – якого не встидавсяби Дірер.

Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.
Лекція рисунку в Мистецькій школі Олекси Новаківського. Зліва направо: О. Плешкан, С. Гординський, Ждан і Ярослав (сини О. Новаківського), О. Новаківський, М. Мороз, Г. Смольський. Фото 1927 р.

Його відношення до учеників було дуже сердечне і приязне. Хоч час до часу нарікав, що прожити йому трудно, та фарб нема защо купити, – все таки кількох бідних учеників не лише вчив даром, але ще й приміщував у себе.

Милі спогади лишилися з літніх студій у горах в Космачі, де він звичайно з учениками перебував і де робив перші студії до образів з Гуцульщини.

Олекса Новаківський із учнями на горі Кляуза. Космач. 1927 р. Фото Ярослава Коваля
Олекса Новаківський із учнями на горі Кляуза. Космач. 1927 р. Фото Ярослава Коваля

Ходив за нами «на пейзаж» та малював разом з нами, або часом просили ми якогось гуцула чи гуцулку і малювали в хаті або на плєнері. Все при тім розмовляв цікаво, питався про Довбуша, Дзвінку, народню ношу, звичаї та справляв рисунки. Уважав нас за свою родину та вмів у нас виплекати любов до найвищого мистецтва. Тому не дивно, що і ті ученики, які перестали у нього працювати, все відвідували Його, ділилися своїми здобутками і все спільно з ним святкували його родинні свята.

02. Олекса Новаківський з учнями Мистецької школи. Сидять зліва направо: Юрій Яремчук, Володимир Гриценко, Володимир Гаврилюк, Петро Гарах, Роман Чорній, Р. Андрушків, Богдан Маланій. Сидять зліва направо: Михайло Мороз, Мирослава Гординська, Олекса Новаківський, Іванна Нижник, Григорій Смольський. Фото 1931 р.
Олекса Новаківський з учнями Мистецької школи. Сидять зліва направо: Юрій Яремчук, Володимир Гриценко, Володимир Гаврилюк, Петро Гарах, Роман Чорній, Р. Андрушків, Богдан Маланій. Сидять зліва направо: Михайло Мороз, Мирослава Гординська, Олекса Новаківський, Іванна Нижник, Григорій Смольський. Фото 1931 р.

Трудно повірити, що не стало Його між нами! Того, – що мав ще стільки сил, енерґії та правдивого замилування для мистецтва.

Прийми Великий Незабутній Учителю ті спомини мої з найкращих хвиль проведених у Твоїй робітні, як жменю квітів на Твою могилу!

Марія МОРАЧЕВСЬКА

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.