Співак Дометій Йоха. Життя, як портрет буремної епохи

275
Співак Дометій Йоха. Життя, як портрет буремної епохи

Ця розвідка мала дві непереборні причини. У дослідницькій, багатій на унікальні свідчення часу розвідці «Загадки архіву Станіслава Людкевича» провідної зберігачки фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича Мар’яни Зубеляк розглядається функціонування «Спілки українських музик», сформованої в час німецької окупації Львова.

У ній зокрема сказано про документи цієї станови, які зберігаються в музеї:

«Ці лаконічні, скупі записи часто містять, на жаль, єдину інформацію про багатьох українських митців. Наприклад, піаністів Марію Вишницьку, Мирославу Ганчерюк, Олену Голинську, Євгенію Курилович-Чапельську; співаків Ольгу Сушко, Дометія Йоху. До речі, Дометій Йоха був вихідцем зі Східної України, подальша його доля невідома, інформації немає в жодних енциклопедичних виданнях» [6].

Автобіографія Дометія Йохи з фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича
Автобіографія Дометія Йохи з фондів Меморіального музею Станіслава Людкевича

Про останнього з названих співаків згадував, досліджуючи родинні архіви, і відомий художник з Івано-Франківська, Ігор Роп’яник як про наставника свого батька-співака саме у цей період. І справді, крім енциклопедичних статей, лаконічних довідникових відомостей у словниках співаків є розпорошені дані в архівній та діаспорній пресі. Стало цікаво скласти більш цілісну картину життя і творчого чину цієї непересічної особистості і поділитися результатами.

Дометій Йосипович Йоха (Березенець)
Дометій Йосипович Йоха (Березенець)

Дометій Йосипович Йоха (сценічний псевдонім Березенець,  8(20).VІІІ. 1898, с. Велике Берізне, тепер Чернігівської обл. –  8.ІІІ. 1988, м. Едмонтон, Канада) – камерний та оперний співак-баритон та педагог вокалу. Його батько – козацького роду, маляр, який подовгу працював у Києві та інших містах, мати – робітниця-поденщиця. Після народної школи і гімназії, він – випускник учительської семінарії (1920 р.), музичної школи у Чернігові (клас Н. П. Крестинського, учня італійського професора А. Броджі). Від цього часу старенькі батьки перебувають на його утриманні.

Артистичну діяльність розпочав у церковному та семінарському хорах у Чернігові. Співав на концертах, на урочистостях, працював у Чернігівській музичній школі (1920-1926) та загальних школах вчителем співу, був артистом і хормейстером театру української драми. Юнак успішно вступив до Музично-драматичного інституту у Києві (1926-1931 р., клас М. Чистякова – соліста Московського Більшого театру) і блискуче навчався.

У 1933 року від голодомору помирають його батьки. Після закінчення інституту (1933-1937 рр.) працював солістом у філармонії, на радіо і на естрадних сценах, а також у капелі «Думка» в Києві. Вів концертну діяльність з В. Косенком, про що залишив спогади [4, с. 43-48]. В 1933 році був відзначений дипломом на Всесоюзному конкурсі виконавців. Як соліст Київського театру опери та балету ім. Т. Шевченка (1933–1939), мав численні гастролі теренами України.

З встановленням радянської влади на Західній Україні скеровується на гастролі в Луцьк, а далі – як соліст до Львівської філармонії та педагог вокалу Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка (1940-1941), де на третьому місяці роботи отримує звання доцента.

В складні часи німецької окупації Львова (1941-1944 рр.) Дометій Йоха був дуже діяльним концертантом і педагогом (вів клас вокалу Державної фахової музичної школи з українською мовою навчання, 1941-1944 рр.). Його концертмейстеркою в школі була Емілія Рубльова, в квартирі якої відбувалися заняття. Серед учнів цього часу: студенти інституту ветеринарії Іван Рудавський та Богдан Балько, Віліям Равм, Остап Роп’яник, Одарка Клюка (разом з чоловіком Степаном загинула, воюючи в УПА), Надія Глинська, Ольга Білозор (яка залишила спогади про вчителя, в еміграції продовжила навчання в Ореста Руснака), Емілія Денчик, Ніна Танфолова, Степан Ганушевський (учасник квартету бандуристів під керівництвом Ю. Сінгалевича, в еміграції – учасник Капели бандуристів ім. Т. Шевченка під керівництвом Г. Китастого), Степан Гасюк, В. Гаєвий, Гамула, Ухач. Гастрольні подорожі Галичиною вчителя, його дружини і окремих учнів класу відбувалися за участю Бориса Кудрика як акомпаніатора.

Клас вокалу Д. Йохи у ДМФШ з українською мовою навчання, 1944 р.
Клас вокалу Д. Йохи у ДМФШ з українською мовою навчання, 1944 р.

Концерти, які відбувалися на сценах школи, були як правило, благодійними. Таким був і описаний Борисом Кудриком сольний концерт педагога вокалу 21 грудня 1942 року, який мав патріотичний і просвітницький характер:

«…половина програми була присвячена виключно наддніпрянським композиторам: Лисенкові (“Молітесь браття” з “Гайдамаків” Шевченка та “Я не кляв тебе, о зоре”), Степовому (“Сонце заходить” і “Розвій теся з вітром”), Стеценкові (“Дивлюсь я на яснії зорі” перший раз на львівській естраді!) та Косенкові (“Я пережив свої бажання”, “Коби то ти могла” й обрібка народної пісні про Кармелюка “За Сибіром сонце сходить”) – так у другій галицькій половині крім Людкевича (“За байраком байрак”), Барвінського (“Ой поля” й обрібки народних пісень “Ой ходила дівчина” та “Вийшли в поле косарі”) та М. Колесси (обрібка лемківської нар. пісні-голосіння “Устань мой колосочок”) заступлено ще теж Бобикевича (“Я не буду самотнім”) та автора цих рядків (обрібка нар. пісні “Кулик чайку любив”). В цілому ряді мінорно-поважних, а то й трагічних пісень згадати хоч би оперле, на лад якого “Бори са Годунова” закроєне Лисенківське “Молітесь”! показав наш маестро знані висе зі своїх давніших естрадних і радіових виступів високі прикмети свойого мистецтва як саму краску й культуру голосу, так і глибоко пережиту і передуману інтерпретацію… Всі ці кінцеві веселі пісні інтерпретував по-акторськи, грав як на сцені! Годі було не подумати собі: Ах, який знаменитий був би в якій опері буффо – але спеціяльно котрій з Лисенківських, в “Утопленій” чи може ще краще в “Різдвяній ночі”! Фортепіянний парт нашої знаменитої піаністки проф. М. Роговської давав їй майже скрізь пописові ролі, почавши від тривожних дзвонів Лисенкового “Молітесь” до кінцевих жартівливих пісень, де композитори теж не щадили фортепіянно-гармонічної кольористики. Жаль лише, що слухачів на залі було мало» [7, С. 3].

У пресі того часу є численні згадки про його виступи в залі кінотеатру «Одеон» (в Великій залі колишнього Музичного інституту ім. М. Лисенка на вул. Шашкевича, 5) і в Малій залі музичної школи (там же, але на верхньому поверсі), в Літературно-мистецькому клубі (Січових Стрільців, 10), у Великому театрі, ним підготовані численні передачі на радіо. Ось фрагмент рецензії з ювілейного лисенківського концерту:

«Львів, 1 червня. Широко і різноманітно відзначує Львівське громадянство 100-ті роковини від дня народження Миколи Лисенка. Після святочних Академій, вистави, радієвих передач і ряду концертів, відбувся в суботу, 30-го травня в залі українського Літературно-Мистецького Клюбу ще один вечір-концерт, при свячений передусім творчій праці Композитора над обрібками народних пісень. Ця ділянка творчости Миколи Лисенка надзвичайно багата, бо начислює поверх півтисячі творів, і тішилась великою увагою та любов’ю Композитора. Доповідь про Лисенкові обрібки українських народних пісень виголосив на вечорі д-р Василь Витвицький накресливши загальний образ цієї ділянки многогранної творчости Лисенка. … Музичну ілюстрацію пісень вела при фортепіян донька Композитора п. Мар’янна Лисенко. … В концертній частині вечора соліст-баритон п. Дометій Йоха від співав ряд пісень в інструментації Лисенка. Численно зібрана публика послухала кілька зразків історичних, набожних, любовних і жартівливих народних пісень, що у виконанні цього, високої співацької культури, співака одержали справді мистецький вислів. Як першу відспівав п. Йоха пісню про Почаївську Божу Матір п. н. “Ой, зійшла зоря”, широко відому і популярну, до якої інструментацію зладив теж Леонтович. Дальше прослухали присутні такі пісні: “Ой, ти, місяцю – зоре”, “По горах сніги біліють”, “Ой, ішов я вулицею раз”, “Ой, і не стелися хрещатий барвінку!”, історичну пісню, яку заслухав Лисенко від мандрівного лірника п. н. “Гей, хвалився козак Швачка” та жартівливу народну пісню “Ой, ти, Гандзю милостива, чим ти брови намастила”. Вечір, що був не лиш відзначенням Лисенкових роковин, але й гарною лекцією одної ділянки творчости Композитора мав вели кий успіх. Варто би частіше влаштовувати подібні вечори для знайомлення нашого громадянства з іншими родами творчости і Лисенка, і інших наших композиторів» [9, с. 2].

Обкладинка і перша сторінки програми Лисенківського ювілейного концерту
Обкладинка і перша сторінки програми Лисенківського ювілейного концерту
Обкладинка і першої сторінки програми Лисенківського ювілейного концерту
Обкладинка і першої сторінки програми Лисенківського ювілейного концерту

В умовах окупації брав участь в численних радіоконцертах у прямій трансляції, виконуючи українські народні пісні, а також романси й солоспіви українських композиторів. Разом з ним у концертах нерідко брала участь і його дружина співачка – Олена Лозицька, а також Марія Сабат-Свірська, Люба Німців, Євгенія Ласовська, Дарія Бандрівська (усі – сопрано) з концертмейстерами Євгенією Курилович-Чапельською, Марією Роговською, Борисом  Кудриком, Мар’яною Лисенко – донькою українського класика. Разом з Дарією Бандрівською входив до складу журі величного Краєвого конкурсу солістів та самодіяльних ансамблів (завершився наприкінці травня 1943 року) [10, с. 4].

Короткочасно був ув’язнений гестапо, навіть очікував розстрілу (імовірно в 1943 році, оскільки його студенти були переведені у клас Романа Любінецького). Зі зростанням військової напруги, 28-го березня 1944 року стараннями батька Ольги Білозор, члена Військової Управи, сім’ю Д. Йохи перевезли до Криниці, де вони провели чотири місяці.

У цей період на водолікувальному курорті Криниці знаходився Вишкільний табір Відділу Опіки над Молоддю і Родиною Українського Центрального Комітету («Білий Дім»). Тут же діяли екстернатні та заочні курси диригування, теорії і композиції, які організовувала музична студія Інституту Народної Творчості (від УКЦ). З ініціативи відомого українського режисера Йосипа Гірняка тут було  започатковано театр «Лемківщина», де за участі Д. Йохи було поставлено «Наталку Полтавку» (Наталка – Ольга Білозор, режисер – Хмара, диригент – Василь Безкоровайний) [1].

Остап Роп'яник
Остап Роп’яник

Син його учня, відомий художник з Івано-Франківська, Ігор Роп’яник, опублікував на своїй сторінці у ФБ листівку з родинного архіву, датовану 1944 роком, написану Д. Йохою з Криниці своєму учневі. Остап Роп’яник – у ті роки перспективний студент, також бас-баритон, учасник низки славетних хорових колективів, який співав чоловічих хорах під орудою Василя Осташевського та Дмитра Котка, Прикарпатському ансамблі пісні і танцю «Верховина», а згодом в Сиктивкарській філармонії (Республіка Комі), багатолітній соліст Гуцульського ансамблю пісні і танцю та Івано-Франківської обласної філармонії.

Листівка до Остапа Роп’яника з Криниці
Листівка до Остапа Роп’яника з Криниці
Листівка до Остапа Роп’яника з Криниці
Листівка до Остапа Роп’яника з Криниці

«29.VI.1944. Солотвин-Криниця.

Добрий день, любий Остапе!

Листа Твого я одержав, спасибі! Приємно було читати, бесідувати з Тобою. А все-таки Ти молодець! Мені треба повчитись у Тебе дипломатії, бо ця галузь у мене найслабша.

Так наші заняття по співу й сольфеджіо припинилися, шкода! Ти маєш видатний голос, і в мене Ти заспівав би! Рудавському й Білозор повезло: вони зараз живуть тут і працюють зі мною. Рудавський зробив величезні успіхи: закінчує партію Жермона у «Травіаті», добре вже співає. Ну, треба сказати, що він здібний від природи. У нас ішла «Наталка» Диригував проф. Безкоровайний, режисирував Ходський (Виборний), Наталку грала Білозор. Вистава пройшла добре. Організувався театр, до якого запрошено мене допомагати по вокалу. Я дав один концерт у Криниці. Виступала Білозор. Може загляну коли й у вашу Долину. А поки-що не дають виступати. Буде реорганізація концертного діла.

Пиши докладніше про себе, буду радий. Ти ж один із моїх любимців… Може ще зустрінемося. Тих артистів із Києва я не знаю. Бувай здоров і щасливий. Тут із 1.VII відкривається, здається, музична школа чи курси. Привіт від Олени Мик.

З поважанням Дометій Йоха».

Про одну з мистецьких подій в Криниці за участю співочого подружжя читаємо в берлінському періодичному виданні:

«15. червня відбувся у старому кургавзі в Криниці «Вечір пісні» із творів Миколи, Лисенка. Після вступного короткого слова, яке виголосив проф. Попов, виступили артисти: Дометій Йоха (баритон) і Олена Лозицька (сопран). У першій частині артисти виконали пісні до слів Шевченка («Думи», «Мені однаково», («Княжна», «Ми заспівали, розійшлись» і ін.); в другій частині пісні, складені за народними мотивам, як «Ой, ішов я вулицею раз-раз», «Про швачку», «Ноктюрн», «Гроза пройшла» (до слів Олеся), «Ой, на гору козак воду носить» (дует). Фортепянову партію вела проф. Євгенія Курилович-Чапельська. Вечір пройшов із великий успіхом. Вся збірка пішла на українську православну церкву в Криниці» [3, с. 4].

Від 1944 року музикант перебував у еміграції. Виступав з сольними концертами у Берліні (тут здав іспит на дипломованого камерного співака), Празі (викладав у Празькій консерваторії), співав на сцені Братиславської опери.

Від 1945 р. викладав вокал у переходовому таборі Карлсфельду, в заснованій ним співацькій школі в Міттенвальді (троє з його львівських учнів продовжували заняття вокалом під його проводом і тут – Іван Рудавський, Ухач і В. Гаєвий), Православній духовній академії в Мюнхені. Тут в нього навчався колишній учасник хорів В. Божика і драматичної театральної трупи Володимира Блавацького, соліст семінарійного хору під орудою Мирослава Антоновича Йосип Гошуляк – майбутній успішний оперний і  камерний співак.

Йосип Гошуляк
Йосип Гошуляк

 

1948 року Д. Йоха переїхав до Канади, в пошуках сталого місця об’їздив країну від Вікторії до Торонто (в цьому місті викладав в консерваторії виступав по радіо, керував церковним хором). До кінця життя проживав в Едмонтоні, де викладав у консерваторії при Альбертському коледжі, а також заснував власну вокальну студію. Його канадські учні: Маргарета Тарнед (сопрано), Л. Лоріс (бас), М. Лоріс (тенор), оперна  та опереткова співачка Соня Климець-Сахно, Ярослав Щур (колишній учасник дивізійного хору «Бурлака»).

Соня Климець-Сахно
Соня Климець-Сахно

Концертну діяльність тут він вів під псевдонімом Березинець. У 1963 записав дві платівки народних пісень та романсів українських композиторів.

Останні сім років життя (майже до 90-річчя) провів паралізованим у лікарні, де до останніх днів його провідували і підтримували колишні львівські учні – лікарі ветеринарії. Похований на цвинтарі св. Михаїла в Едмонтоні.

Ярослав Щур
Ярослав Щур

Життя талановитого митця було багатим на творчі здобутки, служіння українській музиці і суспільству, визнання, плідну педагогічну працю, добру пам’ять вихованців, водночас його не оминула бідність, трагедія голодомору, життя під тиском тоталітарних режимів, ув’язнення під страхом смерті, переходові табори для переміщених осіб, митарства емігрантської долі. Він безліч разів успішно відбудовував своє життя з нуля і щоразу в інших обставинах. На жаль, науку такої життєвої стійкості доводиться опановувати численним нашим співвітчизникам сьогодні.

Роксоляна ГАВАЛЮК
викладач-методист КЗ ЛОР ЛМФК ім. С. П. Людкевича

Джерела:

  1. Білозор О. Спомин про Дометія Йоху-Березинця. Свобода. 1989. № 57 і № 59. С. 2-3.
  2. Вечір пісень проф. Дометія Йохи. Львівські вісті 1942. № 292. 22.12. С. 3.
  3. Вечір пісні в Криниці Нова доба (Берлін) 1944. № 31.  30.07. С. 4
  4. Йоха. Д. В. С. Косенко. Спогади. В. С. Косенко у спогадах сучасників. Упоряд. А. В. Косенко. Київ : Музична Україна, 1967. С. 43–48.
  5. Йоха-Березенець Дометій Йосипович // Українська музична енциклопедія. Т. 2: / Гол. редкол. Г. Скрипник. Київ: Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. 663 с.
  6. Зубеляк М. Загадки архіву Станіслава Людкевича. Блог «Старі фотографії Львова». 2021. 13.08. URL: https://ludkevytch.in.ua/zagadky-arhivu-stanislava-lyudkevycha/
  7. Кудрик Б. Вечір пісень проф. Дометія Йохи. Львівські вісті. 1942. № 292. 22.12. С. 3.
  8. Маценко П., Яременко С. Дометій Березенець. Північне сяйво. Едмонтон. 1965. № 2 С. 159-162.
  9. Мистецький Львів Миколі Лисенкові. Врочистий вечір в Українському Літературно-Мистецькому Клюбі. Львівські вісті. 1942. № 119. 02.06. С. 2.
  10. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. Голос Підкарпаття. 1943. № 21. 23. 05. С. 4.
  11. Ревуцький В. Дометій Йосипович Березенець. Нові дні.1968. № 9-10.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.