Спекотний лютий, або непроханий гість гірше росіянина. Львів і татари

3121
Спекотний лютий, або непроханий гість гірше росіянина. Львів і татари

2 лютого 1695 року волинський воєвода Ян Станіслав Яблоновський був у львівському костелі єзуїтів. Він молився, сповідався та причастився. Як і будь-хто інший, цей високопосадовець навіть приблизно не міг уявити, що очікує його та місто за лічені дні.

Далі були бенкети, весілля, а 5 лютого Яблоновський поїхав до кам’яниці архієпископа – під вечір, разом із батьком, коронним гетьманом Речі Посполитої Станіславом Яблоновським, а до того ж – ще й на санях. Так би й минула тихо та спокійно зима 1695 року, у буденних справах та в біло-сніжно-морозяній урочисто-святковій ідилії, якби не татари.

Руський і волинський воєвода Ян Станіслав Яблоновський, у якого вчителював Б. Хмельовський. Фото з https://pl.wikipedia.org
Руський і волинський воєвода Ян Станіслав Яблоновський. Фото з https://pl.wikipedia.org

Увесь день на мерзлому снігу

Уже 6 лютого місцеві знали, що татари наближаються до Золочева. Тому гетьман Станіслав Яблоновський сів у сідло й цілі дні проводив, оглядаючи довколишні терени і збираючи інформацію. Проте не всіх безпосередньо, на цю мить, стосувалась загроза татарського нападу. Як і завжди, люди продовжували жити, займатися своїми справами. Можливо були і такі, що заперечували загрозу і готувалися до шашликів у травні. Не можна назвати тривожними чи панічними і будні родини Яблоновських. Скажімо, Ян Станіслав Яблоновський розпочав день 6 лютого із богослужіння у тринітаріїв, а по тому довго читав пошту. Так дізнався про смерть англійської королеви – Марії ІІ.

Королева Марія ІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Королева Марія ІІ. Фото з https://uk.wikipedia.org/

Пізніше він піднявся на замкову гору, оглянув околиці. Також допомагав батькові стягувати до Львова війська й організовувати їх, коли стало очевидним, що татари міста не оминуть. День 9 лютого обоє Яблоновських провели верхи на конях. Оглядали місцевість, планували оборонні дії. Піднімаючись на підвищення, вони бачили вогні в районі Гологір. Додому Яблоновські повернулися пізно вночі: щоб поїсти, написати необхідні листи і продовжити організовувати оборону – бій хотіли дати на підступах до Львова. Тому будували та укріплювали оборонні конструкції, зміцнювали передмістя, підтягували війська. Яблоновські мали лиш декілька тисяч військових. Їх розподілили на шляхи і підступи до Львова. Гетьман Станіслав Яблоновський поїхав на Глинянський гостинець, де провів увесь день на морозі та снігу. Вдалося полонити декількох татар, але за це заплатили високу ціну.

“Пам’ятний день життя” і перервана меса

Можна прочитати про 60 і 70 тисяч татарського війська, яке насувалося на Львів у лютому 1695 року. Когось ця ворожа потуга підняла з ліжка, іншим завадила дослухати месу 11 лютого, а були й такі, що дивувалися чисельності татарського війська. Ворог насував на Львів зі Збоїщ, підтягуючи сили, які гніздилися в околицях. Дим від полум’я було видно в напрямку Малехова, Кривчиць, Підбірців тощо. Волинський воєвода Ян Станіслав Яблоновський, щойно призначений на посаду, на той момент не мав ні належного політичного, ні відповідного військового досвіду. Тому, мабуть, після битви ще довго оповідав на бенкетах, що йому ніколи не доводилося бачити такої кількості людей одночасно, а також – що це один із найбільш “пам’ятних днів його життя”.

Станіслав Яблоновський. Фото з http://www.wikiwand.com/pl/Stanisław_Jan_Jabłonowski
Станіслав Яблоновський. Фото з http://www.wikiwand.com/pl/Stanisław_Jan_Jabłonowski

Гетьман Станіслав Яблоновський, який мав за плечима участь у Віденській битві 1683 року, а також багато інших кампаній, мав би дивитись на це інакше. Безумовно, на аудієнціях чи бенкетах він не заперечував, що татар було аж 70 тисяч, але в особистій розмові, без зайвих вух, зізнався б королю Яну ІІІ, що не більше 30 тисяч. Врешті, це зовсім не применшувало погвиг, який він зробив, маючи не більше 5 тисяч війська.

Орда рушила

11 лютого ледь світало, а “орда рушила” на Львів. Ворожі війська напирали з кількох напрямків. Зокрема, був наступ на Краківське передмістя. При цьому, всюди було чутно дикий і нестерпний крик. Сутички між нападниками та оборонцями спалахували у різних районах одночасно. Бої були затяті й криваві. Декілька разів оборонці Львова ризикували потрапити у оточення, але минулося. Через жорстокість боїв, з обох боків багато втрат, ще більше поранених. У певний момент вдалося полонити сотню ворожих бійців, але за ними повернулися і відбили. Ординці також полонили декількох шляхтичів і навіть захопили коругву Яблоновського. Врешті, вони відступили і в ніч з 11 на 12 лютого відійшли на ночівлю в Сокільники.

Краківське передмістя. Реконструкція Ігора Качора
Краківське передмістя. Реконструкція Ігора Качора

Захисники Львова витягували стріли з поранених бійців і заліковували рани. При цьому, спостерігали за загрозливим вогнем, який було видно з Сокільників. Згодом з’явилась інформація, що ординське військо повертається. Їх поїхали зустрічати на Стрийську дорогу. Хотіли чи ні місцеві знову вступати з татарами у бій, але один з очевидців подій пізніше писав, що цілий день вони стояли у озброєнні, “виглядаючи тих псів». Згодом дізнались, що татари спалили Сокільники, але, очевидно, добре биті, пішли з-під Львова. Увесь наступний день воїни не полишали Львова, але по тому їх все ж розпустили. Можливо, що перед тим вони виконали останнє розпорядження гетьмана Яблоновського в цій кампанії – позбирали татарські стріли і поскладали їх на вози. Таких, за переказами очевидців, було дванадцять. Відтак гетьман Яблоновський відправив дванадцять возів з татарськими стрілами до Варшави чи Кракова. Козацький літописець Самійло Величко, який записав цю історію, сам вагався куди ж поїхали ці вози. Проте, стріли – не джавеліни! З них користі не так багато. Можна собі уявити, що думав король про Яблоновського, коли закопував десь під Варшавою 12 возів вживаних татарських стріл, які йому прислали зі Львова.

Герб Прус ІІІ Яблоновських. Фото з https://uk.wikipedia.org/
Герб Прус ІІІ Яблоновських. Фото з https://uk.wikipedia.org/

13 лютого Яблоновські, герої оборони Львова від татар у 1695 році, ходили на месу до кармелітів, а потім – ще до єзуїтів. В костелі останніх проповідь виголошував отець Тома Перкович, також не чужа для згаданого роду людина. Гетьман Станіслав Яблоновський впродовж цього часу не переставав працювати. Комусь писав він, хтось писав до нього. Ще він постійно приймав якихось посадовців, не рідше “язиків”. Від останніх дізнався, що військо ординців дійсно відійшло від Львова і рушило в напрямку Роздола. При цьому, дорогою вони нічого не грабували і не чинили кривд місцевому населенню. Таким був останній напад татар на Львів. Принаймні, десь так його бачили представники родини Яблоновських.

Євген ГУЛЮК

Використані джерела:

  1. Величко С. Літопис. Т. 2. / Пер. В. Шевчука. – Київ: Дніпро, 1991 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/velichko/vel53.htm
  2. Лемко І. Оборона Львова 1695 року. Останній набіг із Півдня // ZAXID.NET, 2022 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://zaxid.net/oborona_lvova_1695_roku_ostanniy_nabig_iz_pivdnya_n1549877
  3. Dziennik Jana Stanisława Jabłonowskiego. – Warszawa, 1865. – Cz. I. (R. 1694 – 1695). – S. 64 – 70 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://polona.pl/item/dziennik-jana-stanislawa-jablonowskiego-cz-1-r-1694-1695,MjU4MzQyMjg/4/#item

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.