150 років тому народився славетний львівський скульптор Антоній Юзеф Попель (Popiel, 1865–1910). Не всі його твори збереглися, але в усьому світі знані його пам’ятники Адамові Міцкевичу у Львові й Тадеушу Костюшку у Вашингтоні.
Дослідник львівської скульптури Юрій Бірюльов подає таке про народження митця: “Антон Юзеф Попель (використовував як частину прізвища назву родового гербу Сулима) народився 13 червня (а за написом на личаківському нагробку 10 травня) 1865 року в містечку Щакова, що нині є дільницею міста Явожно у Сілезькому воєводстві Республіки Польща. Мати Антоніна (1830–1906) походила з родини Станічек. Батько – Антон Попель-старший (1827–1903) був урядовим службовцем митниць у різних галицьких містах, зокрема, у Бродах та Золочеві” ¹.
Помилкова дата на нагробку стосується іменин А. Попеля (10 травня – день Св. Антонія). Римо-католики іменинам надають перевага перед днями народження. Батько Антона, окрім служби в прикордонних містах і містечках Ґаліції, займався громадською діяльністю, а у 1895–1897 роках видавав у Бродах тижневик Gazeta Brodzka.
Антон Попель-юніор навчався у гімназіях Бродів і Львова. Після матури, за прикладом старшого брата Тадеуша Попеля (1863–1913), що став відомим художником, вступив до краківської Школи образотворчого мистецтва. Там його вчителями були у 1882–1884 роках Валерій Ґадомський, Ізидор Яблонський і Владислав Лущкевич. У 1885–1888 рр. А.Попель продовжував студії в Академії мистецтв Відня, де його професорами були Едмунд фон Гельмер та Отто Кьоніґ. Останнім етапом студій Попеля стала Академія мистецтв у Флоренції, де він вдосконалював свій фах у скульпторів Еміліо Манчіні, Ауґусто Пассальї й Ауґусто Рівальти. Як зазначає Ю.Бірюльов, сильний вплив на А.Попеля справив австрійський та італійський “необароковий академізм” його вчителів.
Після студій молодий скульптор повернувся до Галичини. У 1889 році він оселився у Львові. Його перша майстерня містилася на пл. Марійській (тепер пл. Міцкевича), №3. Потім скульптор знайшов приміщення для праці при монастирі Бенедиктинок (тепер пл. Вічева).
Професор Політехнічної школи Леонард Марконі 1892 року запросив А.Попеля на посаду свого асистента на кафедрі рисунку та моделювання. У грудні 1894 року Антоній одружився з донькою професора – Марією Марконі. Молоде подружжя виїхало у пошлюбну подорож до Італії, де пробули до жовтня наступного року. У 1901 році А.Попель став доцентом, а у 1905-му – надзвичайним професором моделювання Львівської політехніки.
На початку 1907 року скульптор здобув ІІ місце в конкурсі на найкращий проект пам’ятника Тадеушеві Костюшку у Вашингтоні. Переможцем журі визнало проект іншого львівського скульптора – Станіслава Романа Левандовського. Але тодішній президент США Теодор Рузвельт віддав перевагу проекту А.Попеля. Митець подався до Америки, де у 1907–1909 роках працював у Чикаґо над створенням пам’ятника. Принагідно він створив 1908 року пам’ятник Т.Костюшку для Військової академії США у Вест-Пойнті. Але так і не зміг дочекатися урочистого відкриття монумента Костюшкові в американській столиці, яке відбулося у Лафайєт-парку поблизу Білого дому 11 травня 1910 року.
Тяжко хворий скульптор повернувся у листопаді 1909-го до Львова. Помер Антон Попель 8 липня 1910 року. Поховали його на Личаківському цвинтарі у глибині поля 57 біля могил його доньки Ядзі (1895–1900) та тестя Леонарда Марконі (1835–1899).
Перейдімося тепер вулицями Львова, де ще можна побачити твори Антона Попеля та місця, пов’язані з його життям.
У 1904 році на нинішній площі Адама Міцкевича спорудили пам’ятник цьому видатному польському поетові (1798–1855). Новий монумент став одним із символів Львова. Коли наприкінці 1890-х наближалася сота річниця від дня народження поета, Літературне товариство його імені ініціювало створення Центрального ювілейного комітету. 26 червня 1897 року уклали план урочистостей, до якого входило встановлення пам’ятника поетові. Утворили спеціальну комісію задля будівництва монументу. Її головою обрали відомого літератора та мистецтвознавця Владислава Лозинського.
Комісія запропонувала взяти за основу колону – на зразок старовинного пам’ятника польському королеві Зиґмунту ІІІ у Варшаві. Висота колони мала сягати 20–21 м.
2 жовтня 1898 року сформували конкурсне журі, до складу якого увійшло 12 осіб. До участі в конкурсі допустили 23 проекти. Визначити найкращі з них запланували до кінця січня 1899 року. Проекти сфотографували та розмістили в Промисловому музеї Львова. 18 грудня 1898 року першу премію присудили А.Попелю, другу – Л.М.Завєйському з Флоренції, а третю – В.Шимановському з Парижа.
У проекті Антонія Попеля «Натхнення» у складній скульптурно-архітектурній композиції вдало поєднані портретна статуя, алегоричне зображення крилатого Генія і колона класичного ордеру. На цоколі з колоною – бронзова постать поета, повернута у бік Генія, що подає йому ліру. Як пише Ю.Бірюльов, у створенні завершення колони Попелю допомагав його учень Михайло Паращук.
Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 30 жовтня 1904 року. На урочисту церемонію приїхав син поета Владислав Міцкевич. Наступного дня, 1 листопада Літературно-мистецький гурток організував вечірку на честь Антонія Попеля, на якій Владислав Міцкевич подякував місту за «чудове прийняття і найкращий пам’ятник його батька».
Під №1 на площі Міцкевича стоїть готель «Жорж», збудований 1901 року фірмою Івана Левинського за проектом віденських архітекторів Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера. Скульптурне оздоблення цієї споруди виконали Леонард Марконі й Антоній Попель. На фронтоні будівлі вмістили барельєф «Святий Юрій», у нішах – фігури, що символізують чотири сторони світу: Європу, Азію, Америку і Африку. Статуя, що символізує Європу, тримає в руках скульптурне погруддя Леонарда Марконі, який помер до завершення будівництва готелю.
Антон Попель спричинився також до оздоблення Львівської опери, збудованої 1900 року за проектом архітектора Зиґмунта Ґорґолевського. Театр як зовні, так і всередині, наповнений низкою алегоричних скульптур. Головний фасад театру прикрашений скульптурною композицією Антонія Попеля «Радощі та страждання життя». Про них розповідає юнакові старий мудрець, зображений сидячим на сфінксі. Праворуч зображені радощі: танцююча та бенкетуюча пари і приручена пантера; ліворуч – страждання: викрадення дівчини, смерть на полі битви.
Фриз фасаду двічі розривається парними постатями муз, які вирізьбили з пісковику скульптори: Юліан Марковський (Полігімнія); Тадеуш Вишневецький (Ерато та Каліопа); Юліуш Белтовський (Терпсихора), Тадеуш Баронч (Мельпомена й Талія), Антоній Попель (Евтерпа).
У бічних нішах фасаду сидять дві великі алегоричні жіночі фігури. Ліворуч – усміхнена “Комедія” з маскою (автор Тадеуш Баронч), праворуч – “Трагедія” зі стилетом в руках (автор Антоній Попель).
Біля театру в 1898–1904 роках збудували величний дім Промислового музею (пр. Свободи, 20). Його портал колись прикрашала скульптурна група А.Попеля “Освіта”, “Промисловість” і “Мистецтво”. Коли 1952 року в будинку відкрито Львівський філіал московського Центрального музею В.І.Лєніна, знищили майже все оздоблення фасаду. Не лише герб Королівського столичного міста Львова з коронами, але й статуї авторства А.Попеля, П.Війтовича біля входу та горельєфи Г.Кузневича – над вікнами. Алегоричні скульптури оголених жінок не пасували до образу творця більшовицької партії.
У пресвітерії (вівтарній частині) Латинської катедри, біля входу до каплиці Св. Йосифа бачимо пам’ятну таблицю князя, маршалка Галицького сейму Леона (Льва) Сапіги і його дружини Ядвіги з роду Замойських, створену 1907 року Антонієм Попелем. Брав участь в оздобленні катедри і його брат Тадеуш. Він зробив ескізи для вітражу “Посвячення єпископа Григорія зі Сянока у 1491 році” в одному зі стрілчастих вікон пресвітерію.
Теперішній триповерховий будинок на вул. І.Федорова, 9 зведений у 1903–1904 рр. за проектом Івана Левинського на місці розібраного будинку XVI століття, від якого збереглися контрфорси і частково стіни. В кам’яниці, яку у 1870-х рр. викупив Ставропігійський інститут, перебувала його літографія та бурса ремісничої школи, а з початку ХХ ст. канцелярія, друкарня й інші установи Ставропігії. У листопаді 1918 року тут відбувалися засідання Української Національної Ради ЗУНР. Вхід має мармуровий портал з грецьким написом “Ставропігіон” і датами (1586–1904) та увінчаний гербом Ставропігійського братства роботи скульптора Антона Попеля.
Трохи вище, на вул. Кривоноса, 1а, розташований шпиталь і дім убогих Св. Вінцента де Поля, збудований 1880 року за проектом Альфреда Каменобродського на місці старих будівель. Фасад з боку вулиці оздоблений фігурою Св. Вінцента з дітьми, яку виготовив 1910 року скульптор Антон Попель.
У 1910–1911 роках за храмом Св. Івана Хрестителя збудували п’ятиповерхову споруду монастиря Служебниць Серця Христового. Архітектор Едмунд Жихович надав цій будівлі рис готичного та романського стилів. На розі будівлі встановили скульптуру Христа роботи Антона Попеля, яка щасливо пережила навіть більшовицькі часи.
За храмом Св. Анни 1911 року за проектом архітекторів Зиґмунда Кендзєрського й Адама Опольського збудували “Католицький дім” (вул. Городоцька, 36). Чільний фасад будівлі прикрашали великі скульптури Божої Матері та Св. Йосифа (автор А.Попель), від яких після «комуни» залишилися порожні консолі.
У 1894–1896 роках Товариство розвитку та прикрашення міста Львова встановило навпроти будівлі Галицького сейму погруддя заслужених для міста діячів: журналіста і політика Яна Добжанського; директора театру, актора та режисера Яна Непомуцена Камінського; маршалка Галицького Сейму князя Леона Сапіги; художника Артура Ґроттґера; засновника колегії Піярів, єпископа Самуеля Ґловінського. Поруч на алеї був бюст поета та дослідника античності графа Юзефа Дунін-Борковського (1809–1843). Виконали їх скульптори Тадеуш Баронч, Леонард Марконі та Антоній Попель. За радянських часів їх прибрали, і з 1963 року на цьому місці стоїть пам’ятник Іванові Франку.
У 1899–1903 рр. за проектом архітектора Владислава Садовського та за участі фірми Івана Левинського збудували новий залізничний вокзал. Новий двірець урочисто відкрито 26 березня 1904 року. З обох боків порталу головного входу в нішах стоять алегоричні статуї «Торгівля» і «Промисловість», створені Антонієм Попелем, а над порталом бачимо скульптури Петра Війтовича, які символізують Львів і залізничний рух.
На нинішній вул. Чернівецькій 1894 року встановлювали тріумфальну арку на честь цісаря Франца Йосифа І, який приїздив тоді до Львова. Архітектором тріумфальної арки був Карел Боублік. Її пластичним оформленням займалися скульптори С. Левандовський та А. Попель.
Перейдемо на вулицю Генерала Чупринки. Житловий будинок з вежею під №50 збудував архітектор Юзеф Сосновський у 1900–1908 роках. Скульптурне оздоблення фасаду будівлі ймовірно зробив Антоній Попель. Біля входу в будинок лежить його кам’яний лев.
У 1895–1906 роках А.Попель співпрацював з фабрикою Івана Левинського, розташованою колись на цій же вулиці під №58а.
Далі, під №70 стоїть храм, який тепер належить греко-католицькій громаді Св. Климентія Папи. Цей монастирський комплекс у 1893–1895 рр. спорудив будівничий Іван Левинський за проектом архітектора з Кельна Франца Штатца для сс. Кармеліток Босих. За радянських часів багате оздоблення храмового інтер’єру, створене архітектором Ю.Захаревичем і скульптором А.Попелем, було знищене. Головний вівтар був виконаний в формі триптиху, в якому були вміщені оригінальні поліхромовані скульптури Розп’яття, Божої Матері та Євангеліста Івана, створені 1895 року А.Попелем (парафіянином цього костелу Божої Матері Неустанної Помочі та Св. Йосифа). На щастя, скульптури збереглися (1946 року їх вивезли черниці до польського міста Каліша) ².
До 1902 року А.Попель мешкав на вул. Пуласького (тепер Парковій), 8. Пізніше він жив у власній віллі з майстернею за адресою вул. Ісаковича, 2а. Зараз це вулиця Горбачевського. Вважається, що це був будинок за №6, нещодавно зруйнований – на його місці збудували багатоповерхівку. Після смерті скульптора його вдова Марія Попель переселилася на вул. Здоров’я, 8.
Варто заглянути і на вул. Героїв Небесної Сотні (колишню Гвардійську). Кам’яниця №6 на ній була збудована 1902 року (за власним проектом) Гіполітом Слівінським (1866–1932), архітектором і політиком. Її оздоблюють елементи готики та скульптури грифонів і сов, тому її називали «Кам’яницею під совами». Автором цього скульптурного декору, більшість з якого збереглася, був Антоній Попель. За майстерно зробленою неготичною брамою, з вітражем над нею, розташовані сіни, майстерно розмальовані в манері пізнього середньовіччя. Між готичних візерунків проглядають літери, якими, очевидно, зашифровано таємні тексти.
Від Крайової виставки 1894 року зберігся колишній Палац мистецтв у Стрийському парку. Його фасад оздоблюють фігури “Скульптура” та “Малярство” – теж авторства А. Попеля.
Будинок на нинішній вулиці Князя Романа, 1-3 збудували у 1891–1895 роках за проектом архітектора Францішка Сковрона. Його називали Палацом справедливості. У 1893 році центральний ризаліт споруди увінчала нині пошкоджена скульптура «Правосуддя» авторства Леонарда Марконі. У 1897-му він за допомоги Антонія Попеля доповнив бічний фасад будівлі з боку Галицької площі двома необароковими статуями «Справедливість» і «Законодавство». На жаль, вони не збереглися. Сам А.Попель 1896 року виготовив алегоричну скульптуру «Правосуддя» та фігури двох левів, встановлені у вестибюлі будівлі.
У 1900 році Рада міста Львова вирішила встановити на вул. Академічній (тепер проспект Шевченка) монумент поетові Корнелю Уєйському. Й доручила цю справу А.Попелю. Урочисте відкриття монумента відбулося 8 грудня 1901 року. [фото 23] Після ІІ Світової війни пам’ятник Корнелю Уєйському було перевезено до Щецина, де він стоїть і досі.
ПРИМІТКИ
¹ Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. – Warszawa, 2007. – S. 115.
² Krasny P. Kosciol p. w. Matki Boskiej Nieustajacej Pomocy i Sw. Jozefa oraz klasztor SS. Karmelatanek Bosych // Koscioly і klasztory Lwowa z wiekow XIX i XX . – Krakow, t. 12, 2004. – S. 147, 151, 152).
Ігор МЕЛЬНИК
Джерело: Zbruc
