“Було не любити”, або майже скандальна історія навколо альбому “Братів Гадюкіних” (відео)

0
3446

Наприкінці минулого століття культовий український рок-гурт “Брати Гадюкіни” знали всі. Їх слухали як в Україні, так і за її межами всі від тінейджерів до пенсіонерів. “Брати Гадюкіни” першими з українських рок-команд здобули популярність на теренах колишнього СРСР і пострадянському просторі. «Гади» випустили 4 студійні альбоми, 4 концертні альбоми та 2 збірки хітів. Крім цього, була величезна кількість концертів та участь у фестивалях по всьому світу. Гурт припинив концертну діяльність в 1995 році і возз’єднався в 2006 році для концерту в київському «Палаці спорту».

Сьогодні хочемо поділитися з вами невідомими фактами з життя творця і соліста “Братів Гадюкіних” Сергія Кузьмінського, які розповів нам відомий львівський фотограф Михайло Французов. Цей легендарний фотомитець  фотографував визначні події з життя гурту і був причетним до скандальної історії пов’язаної з обкладинкою до альбому “Було не любити“.

Ми записали спогади Михайла Французова на відео, але відписали тільки найцікавіші, на нашу думку, її фрагменти.  Тому читайте, дивіться і слухайте.

Сергій Кузьмінський (Кузя). Фото Михайла Французова
Сергій Кузьмінський (Кузя). Фото Михайла Французова

“Сергій Кузя (Сергій Кузьмінський – прим ред.) був трошки менший за віком, але дуже активний і компанійський. Я його пізнав коли він після школи уже підробляв диск-жокеєм, вів дискотеки в Будинку побуту на 700-річчя. Моя майбутня дружина мене туди привела і там я вперше побачив Сергійка. І якось зав’язалося.

Постійних зустрічей у нас не було, бо Сергій, як мені здається, був такою особистістю, що людей приймав до себе по мірі необхідності. Потусувати, щось повживати, поговорити.

Перше весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова
Перше весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова

Був дуже талановитим. До речі, те, що він вів дискотеки, то був підробіток, а основна робота – їздив зі своєю бригадою по сільських весіллях. В цьому Кузя черпав свій творчий базис. Їздив по селах і, як талановитий, творчо обдарований хлопчина, збирав анекдоти, події з сільського побуту, укладав і дуже смачно та артистично щоразу подавав. Дуже любив галицький, гуцульський стьоб.

Перше весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова
Перше весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова

У кінці 80-х років Сергій почав збирати своїх однодумців-лабухів з якими він зміг би реалізувати, свою ідею, яка зародилася з тим галиційський стьобом. Він прекрасно знав блюз, рок-блюз і грав. Тож міг вдало покласти на блюзову, рокову канву отой галицький стьоб. Звичайно, що нелегко їм було ставати на ноги. Пам’ятаю митарства будинками культури, пам’ятаю зміну складу. В Сергія були досить високі вимоги, бо він сам був дуже класний музикант і вимагав такого ж від своїх колег.

Але звичайно тяжко було не побачити таку сильну творчу одиницю як Кузя і його підтримували.  Але основний трамплін «Брати Гадюкіни» отримали від Олени Мархасьової, вона за них взялася. Побачила в Кузі щось таке, на що можна було поставити. І завдяки їй вони отримали непогану фінансову та організаційну підтримку. Але з часом вони розійшлися з Оленою.

Друге весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова
Друге весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова

Якщо згадати цікаві історії, то була така досить скандальна для Львова, яка торкнулася і «Гадюкіних» і мене. Раптово приїжджає Рома Жук, відомий львівський живописець з яким ми були близькі, з свого постійного місця проживання в Голландії. Телефонує з претензіями, що я без його відома використав наш загальний проект і фінансово з ним не поділився.

Друге весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова
Друге весілля Сергія Кузьмінського (Кузі). Фото Михайла Французова

Я взагалі не зрозумів що до чого, почали розплутувати той клубок і що вияснилось. Колись ми з Ромком розважались тим, що в його майстерню на вулиці Шевченка він запрошував дівчат, яких я фотографував з певним антуражем, віддавав йому фотографічний матеріал, а він уже з ним щось робив.

Відзняли ми, здається, троє дівчат. І одна з них була з міста Коломиї. Я не надав тому значення. Пару образів, Ромчик на тому настоював, я знімав топлес. Дівчата буди досить колоритні, повногруді, українські. Я познімав, надрукував в себе в майстерні йому віддав і мав в себе в колекції ці фото.

Фотографія дівчини з Коломиї авторства Михайла Французова
Фотографія дівчини з Коломиї авторства Михайла Французова

І в одній з наших тусовок в моїй майстерні намалювався Орест Макота, а я свої роботи показував, завжди дарував, не шкодував ніколи, і Орест в числі тих робіт, що йому сподобалися забрав і портрет тої дівчини. Ну забрав і забрав, на здоров’я.

Обкладинка альбоиу рок-гурту "Брати Гадюкіни" під назвою "Було не любити"
Обкладинка альбоиу рок-гурту “Брати Гадюкіни” під назвою “Було не любити”

А «Гадюкіни» уже почали свої диски випускати і один з конвертів запропонували оформити Макоті. А в Кузі вся тематика була національно-стьобова і Орест взяв без мого відома мою фотографію і зробив з неї конверт на їхній диск “Було не любити“. І звичайно воно досить широко розійшлося світом і не прямо, а напевно через брата потрапило до рук Ромчика Жука.  А його брат Володя не настільки творчої натури, а більше, я б сказав навіть кримінальної, дружив близько з коломийськими авторитетами. І один з тих хлопців, як виявляється був бойфрендом тої дівчини. До них потрапляє той диск і він вражений, що його дівчина оголена по пояс на тому диску, але не так більше саме фактом оголеності, а тим чого не «відстєгнули». То вони доїжджають до Амстердама і ввалюються до Жука з претензією чому не поділився. А Жук переводить все на мене, а я теж ні сном, ні духом. Ми притягнули Ореста і виявилося, що він взяв оту мою фотографію і використав як свою авторську роботу в оформленні диска. З Ромчиком ми порозумілися в тій справі і він почав судову тяжбу з Макотою. І воно якось затихло. Отакий казус був.”

Ім’я Михайла Французова в мистецькому контексті Львова локалізується у розділі так званої «неофіційної фотографії» 1980-х, яка була одним з варіантів протистояння штампам офіційної радянської фотоестетики, та в історико-культурологічному контексті тусовки інтелектуалів-неформалів так званого «кола Аксініна».

Далека від соціальних акцентів та радикальних жестів, властивих харківській та київській школі андеґраундної фотографії, творчість Французова тих часів метафорично-меланхолійна, заглиблена у власну концептуальну поетику.

Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.