Шевченко і діти Ускових, або львівська преса про Кобзаря

143
Тарас Шевченко
Тарас Шевченко

В 1934 році виповнилося 120 років з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Святкові заходи з цієї нагоди відбувалися не тільки в Україні, а й далеко поза її межами. Концерти, виставки, поетичні вечори та літературні читання – це далеко не повний їх перелік.

В третьому числі за рік двотижневика 1934 “Нова Хата” була опублікована стаття Ігоря Лоського під назвою “Шевченко і діти Ускових”. В ній автор розповідав про любов Шевченка до дітей на прикладі дітей коменданта Ново-Петровського укріплення, Ускова.

Нам видалася цікавою та актуальною ця стаття і ми вирішили передрукувати її без змін і зі збереженням стилістичних та лінгвістичних особливостей. Маємо надію що і ви отримаєте стільки ж задоволення, скільки й ми.

“Він пристрасно любить маленьких дітей, а це прикмета добрячого незлобивого серця”, так характеризує Шевченко у своїм щоденнику вірного свого приятеля і земляка, кухаря Андрія Обеременка. Але ці слова можна віднести з рівним успіхом до самого поета. Діти, яким доводиться з ним зустрічатись, знаходять у ньому відразу найліпшого приятеля. Мандруючи по вулицях Саратова підчас повороту з заслання, стрічає він трьох дівчаток і одного хлопчика. Йому відразу впадає в очи їх обірвана одіж і голодні очі й він, не довго роздумуючи, веде їх до цукорні, аби почастувати пиріжками. Вже з тої докладности, з якою поет занотовує цю дрібну подію в своїм щоденнику й описує “голі рученята і майже босі ніжки” — просвічує його любов до тих найменших.

Тарас Шевченко. Портрет Іраклія Олександровича Ускова. Тонований папір, італійський олівець, білило.
Тарас Шевченко. Портрет Іраклія Олександровича Ускова. Тонований папір, італійський олівець, білило.

Не дивно, що й підчас заслання його найкращими приятелями, є діти коменданта Ново-Петровського укріплення, Ускова. Вже скоро по приїзді родини нового коменданта, знакомиться Шевченко з нею і згадує в щоденнику про маленького Мітю. Скору смерть маленького улюбленця, оплакує він так само гірко, як батьки. Може це спільне горе зближує Шевченка ще більше до них, головно до матері хлопця, Агати, цієї “найбільш блискучої перли у вінці сотворінь”, яку він “покохав високо і чисто всім серцем і всією своєю вдячною душею”. Щоправда, згодом це кохання увяло, не зустрічаючи взаїмного почуття. Але незалежно від того, поет і далі буває в родині коменданта. Свою любов переносить він на двох дочок Ускових, Наташеньку й Наденьку, яких товариство являється “єдиним спочинком і розвагою в цій огидливій глушині” — Ново-Петровського.

Тарас Шевченко. Портрет Агати Ускової, 1853-1854. Папір, сепія.
Тарас Шевченко. Портрет Агати Ускової, 1853-1854. Папір, сепія.

Найбільше любив він старшу Наталю. Та і не дивниця — “реготуха й пустунка”, “метка, весела, з чорними кучерями, завжди скуйовдженими, з білими зубками й лукавими карими очима” — полоняла серця всіх, що їх доля закинула до цієї азійської пустелі.

Цілий день проводив Тарас зі своєю улюбленицею. Він пестить її, співає українські пісні, вчить і саму її співати. За обідом, бо Шевченко найчастіше обідав в гостинній родині коменданта, мала влазить йому на коліна і власноручно годує його масними пельменями. А той лише приговорює „боюсь я зі смачними пельменями зїсти і твої пальчики”. А коли по пельменях, після яких, казав він „хоч і спиться, та циган сниться”, ішов відпочивати до альтанки, то його маленька приятелька сідає тут же. Колиж їй набридне, починає травичкою ласкотати йому в носі, аж „дядя Тарас Горич”, як вона його називала, від цього ласкоту мусить пчихати і прокидається.

Приходить вечір і маленька Наталя знову влазить на коліна до Тараса Горича і той розповідає їй ріжні фантастичні казки, які змушують “розбійницю Наталку” притихнути і з блискучими очима слухати кожного слова.

Тарас Шевченко. Портрет Агати Ускової з донькою Наталею, 1854. Папір, сепія.
Тарас Шевченко. Портрет Агати Ускової з донькою Наталею, 1854. Папір, сепія.

Але найбільше часу проводив поет зі своєю маленькою приятелькою в садку. Цей садок взагалі відограв величезну ролю в житті Шевченка на засланні. Для нього, що всіми фібрами своєї душі кохався в українській природі, ніщо не було може таким пригнічуючим, як голий степ довкруги нього. “Справжня пустеля”, — пише він до своїх приятелів. — „Пісок та каміння, хоч би травичка, хоч би деревце — нічого немає,- Навіть гори порядної не побачиш — просто кат зна що! Дивишся, дивишся, та така нудьга бере — просто хоч удавись, та й удавитись немає чим”. “Пустеля, цілковита пустеля — повторює він в іншому листі, — “без усяких рослин, — пісок і каміння! Як дивишся на цю відсутність життя, така нудьга бере, що сам не знаєш, що зі собою робити, і як би навіть вільно було мені малювати, то справді нічого не намалював би, так порожно”. В цьому останньому, до речі, поет помилявся. Користаючи з доброго відношення до себе з боку тогож Ускова, він пізніше мав змогу малювати і зафіксував у кількох малюнках довкілля Ново-Петровського.

Тарас Шевченко. Сад біля Новопетровського укріплення. Тонований папір, акварель (17,1 × 29 см).
Тарас Шевченко. Сад біля Новопетровського укріплення. Тонований папір, акварель (17,1 × 29 см).

Зрозумілим стає тому, з яким захопленням узявся він засадити садок коло дому коменданта, з якою любовю садив він і підливав кожну рослинку. Там же у садку була його хатка, де він часами ночував. Тут він пізніше почав писати свій щоденник. Тут, лежачи під свою улюбленою вербою, він жадібно ковтав літературні новинки, якими його вряди-годи потішали приятелі. Його вірна приятелька не покидала його і при праці в садку. “Наталя, звісно, розповідає її донька Є. Літвінова, була його першою помішницею. Вона, наприклад, робить ямки палицею, а він кладе туди горошинки, чи біб. Далі беруться поливати. Він з великою лійкою, Наталя з маленькою. Поливають до того, що дівчинка вся вимаститься і біжить до дому мокра”. А наш поет, вертаючи потім увечорі до городу, милується “на відбитки мініятурних діточих ноженят”, що лишилися на мокрій доріжці.

Друга донечка Ускових — Надія, була молодша за сестру. Коли Шевченко виїздив з заслання, то їй було менше року. Він радо „тютюшкав” малу і тішився з того, що вона ніколи не плакала.

Тарас Шевченко. Новопетровське укріплення з Хівінського шляху.1856-1857. Папір, акварель.
Тарас Шевченко. Новопетровське укріплення з Хівінського шляху.1856-1857. Папір, акварель.

Коли нарешті прийшло довговичікуване визволення і Шевченко міг покинути свою остогидлу пустелю, мабуть ні за ким не тужив він так, як за своїми маленькими приятельками. Залишив Наталі на спомин її портрет і якусь книжку, яку він дістав чи не від кн. Рєпніної. Захоплений, просто пяний почуттям свободи, він всеж таки не забуває за своїх маленьких друзів. В кожному листі до батьків, питає за здоровля своїх “великих приятелів Наташеньки і Наденьки”. Конче просить прислати йому їх світлини (Усков був великим аматором фотоґрафії). Він цікавиться тим, чи бігає вже Надійка і чи вміє вже читати Наталка.

А остання в свою чергу вкладає в батькові листи до свого Тараса Горича, квітки з улюбленого поетового садку.

Ігор ЛОСЬКИЙ

Лоський І. Шевченко і діти Ускових / Ігор Лоський // Нова хата. – 1934. – Ч. 3. – С. 4.

Залиште відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.