Шептицький, Новаківський, Коваль, Підлюте та….

Львовознавець, культурно-громадський діяч, колекціонер і фотограф Роман Метельський, під час опрацювання родинного архіву пані Олександри Крип’якевич-Цегельської, натрапив на цікавий матеріал, що стосується життєвого та творчого шляху визначного українського художника і педагога Олекси Новаківського (1872-1935).

В архіві української художниці, громадської діячки, дочки греко-католицького священика Артемія Цегельського, дружини українського науковця Романа Крип’якевича зберігається лист українського фотографа Ярослава Коваля від 9 квітня 1980 року. У ньому фотомитець повідомляє, що хоче передати пані Лесі Крип’якевич декілька фотографій, а також спогади про своє знайомство та взаємини з митцем і «Мої спомини про художника Олексу Новаківського (в сторіччя його народження)» Теодозії Комар-Дацько.

Це машинопис доповідей для Наукової конференції присвяченій 100-річчю від дня народження Олекси Новаківського. Варто зазначити, що відомий український фотограф Ярослав Коваль був активним учасником численних наукових, культурологічних заходів, присвячених пам’яті самобутнього митця Олекси Новаківського.

Учасник УФОТО та редколегії часопису «Світло і тінь», поет, краєзнавець, колекціонер, особистий фотограф митрополита Андрея Шептицького Я.Коваль під час творчих мандрівок із фотоапаратом часто навідується до Підлютого, літньої резиденції галицьких митрополитів, розташованій у мальовничому гірському масиві Ґорґани. Тут він фотографує Владику, його гостей і пізнає митця Олексу Новаківського.

«Таким, 47 років тому я побачив через фотооб’єктив Олексу Новааківського. Те було в Горганах в курортній місцевості Підлюте. Було полудне. Художник сидів на своєму складеному дзиґлику. руками спертий на нерозлучну палицю, опертий плечима до кедра. Фоном була недалека, якихось 30 метрів дальше положена кедрова палата. Доходив до нас голос митрополита, який виголошував проповідь»

Знайомство митрополита Галицького УГКЦ Андрея Шептицького та художника Олекси Новаківського відбулось у серпні 1909 року. Митець перебував на вакаціях у карпатському селі Брошневі (в сучасному Рожнятівському р-ні Івано-Франківської обл.), куди приїхав на запрошення свого близького приятеля Івана Голубовського. Неподалік, в урочищі Підлютому у «Кедровій палаті»  відпочивав кир Андрей. А поворотним моментом у розвитку взаємин митця і Митрополита стали відвідини А. Шептицького у вересні 1911 року краківської виставки Польського товариства приятелів красних мистецтв, на якій український художник показав понад сто своїх творів. Митрополит запросив маляра до Львова і запропонував йому свою підтримку. Протягом чверть століття постать митрополита Андрея графа Шептицького, визначного церковного провідника, мецената української культури, засновника Національного музею у Львові, відігравала важливу роль у житті й творчості Олекси Новаківського. Художник виконав близько двох десятків малярських портретів і понад 200 рисункових начерків та композиційних ескізів зі зображенням митрополита Андрея Шептицького. Однак 1952 року вісім олійних портретів Владики та 61 графічний начерк до його образу авторства О. Новаківського було вилучено з музейних фондів до так званого «спецфонду» і знищено.

Митрополит став ініціатором заснування Мистецької школи Олекси Новаківського (на початку 1923 р.) та брав якнайактивнішу участь у її діяльності. Заклад став унікальним явищем українського художнього шкільництва, посівши гідне місце в історії західноукраїнської культури ХХ століття. Школа функціонувала на засадах приватного навчального закладу і відзначалась сильним, добре підібраним складом педагогів. Базовим методом творчого навчання вихованців була індивідуальна робота професора з учнями. Щорічно, у час літніх вакацій, учні Школи виїздили на пленери до Космача. Ці мандрівки фінансував митрополит Андрей Шептицький. Від 1926 до 1934 рр. виставки робіт учнів Мистецької школи О.Новаківського відбувались в Академічному домі у Львові та інших містах Галичини. У стінах Школи у різний період навчалося понад 90 учнів. Часто Я. Коваль фіксував історію діяльності цього закладу на світлинах.

До речі, з історією взаємин художника О. Новаківського і митрополита Андрея Шептицького та творами митця, які Владика подарував Національному музеєві у Львові ім. Андрея Шептицького (НМЛ), ви можете ознайомитися на виставці «Бачити в шляхетному велике», яка експонується до 30 червня 2021 року на вул. Листопадового Чину, 7 (ХММ О.Кульчицької, відділ НМЛ). Окрім того, поряд (вул. Листопадового Чину, 11) розташований Художньо-меморіальний музей О.Новаківського. Піднявшись крутими сходами на другий поверх, ви потрапите в майстерню художника, де розгорнуто постійну експозицію музею. Тут можна оглянути основні картини митця й відчути атмосферу його творчої лабораторії, з якої відкривається прекрасний краєвид на Святоюрську гору.

Згадуючи зустріч із митцем у Підлютому, Я. Коваль розкриває історію створення одного із пізніх експресивних символіко-алегоричних полотен Олекси Новаківського «Русалка» (1933). Насамперед, фотохудожник повідомляє, що митець повернувся з пленеру і показав декілька етюдів: «Мотивом тих картинок була сама вода Лімниці в незвичайній музиці барв». Разом із Я.Ковалем ці ескізи захоплено розглядав і польський історик, філолог, публіцист, суспільно-політичний діяч, професор Станіслав Стронський. В спогадах Я.Коваль передає емоційне висловлювання О.Новаківського, що «художник лише тоді може працювати, як його роботами захоплюються…Наші люди того не вміють». Також митець попросив знайти модель для створення задуманої картини, яка була інспірована руйнівною повінню на річці Лімниці. «В містечку Рожнітові я знав одну гарну дівчину. Струнка, чорноволоса, з довгими косами. Одягалася в червоне. Вона часто навідувалася до художника в Підлютому. То ця дівчина на великій картині, яку я бачив на ювілейній виставці в музею українського мистецтва. Картина називається “Русалка”». Нині це полотно, яке є власністю родини Новаківських, експонується в «Палаці Лозинського», що є відділом Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького.

Ще один машинописний матеріал, які передав п. Лесі Крип’якевич Я.Коваль, це спогади вчительки Теодозії Комар (1900 – 1989), яка була родом, як і фотомитець, із села Цінева що на Бойківщині (нині село Калуського р-ну Івано-Франківської обл.). Т.Комар навчалася у Львівській вчительській семінарії, завершила курси домашнього господарства організовані Союзом Українок. З осені 1928 року впродовж кількох місяців безкоштовно працювала в домі Олекси Новаківського як господиня та вихователька синів митця. Товариські стосунки Т.Комар і художник продовжували підтримувати і після її від’їзду до Русова, куди вона отримала призначення на керівника господарських курсів. Пізніше О.Новаківський подарував Теодозії свій фотопортрет 1933 р. із Підлютого авторства Я.Коваля. На звороті фотографії митець написав: «Вельмишановній Дозі К. Олекса Новаківський. Львів, 23 травня, 1934 р. PS: Прошу не забувати за мене».

Про перші відвідини дому Новаківських, разом із письменницею Ольгою Дучимінською, Теодозія Комар згадує, що «відкрила нам двері гарна жінка в оригінальному народному одязгу з околиць Кракова. Вона все так одягалась, навіть ідучи на концерт чи в театр. Коли завела нас в кімнату то на долівці на розстеленому папері бавилися два малесенькі хлопчики Славко і Жданко, які вугликами рисували свої діточі рисунки».

Анна-Марія Пальмовська була улюбленою моделлю для багатьох символіко-алегоричних полотен художника, образна тканина яких наповнена метафорами, алегоріями й алюзіями. Твір «У задумі» (1930) –– одне із численних портретних зображень дружини художника, яке митець виконав уже після її смерті (1925). Анна-Марія стала не тільки його моделлю, музою, врешті, матір’ю його дітей, а й справжнім другом та однодумцем. У створеному ним малярському образі прочитується світлий, елегійний спогад про кохану дружину.

Олекса Новаківський часто малював образи жінок із найближчого оточення, віртуозно передаючи їхню красу й душевний стан. У творчій спадщині митця є жіночий портрет 1920-х рр. із збірки родини Новаківських, який мистецтвознавця Любов Волошин атрибутує як портрет Теодозії Комар.

«На велелюдді гомінких шляхів першої половини XX сторіччя постає перед нами гідна захоплення постать нашого видатного художника Олекси Новаківського. Його творче життя не встелено було трояндами. Вічні матеріальні нестатки рано поклали в могилу його любиму дружину, за якою нестерпно тужив позіставши самітним до кінця свого життя. Та і сам не довго  пожив по смерті своєї дружини. Тяжкі повсякденні обставини передчасно звели його в могилу» (зі спогадів Теодозії Комар).

Ірина РІЗУН
завідувачка Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського

1. Волошин Любов. Образ жінки у творчості Олекси Новаківського : монографія / Любов Волошин. — Харків-Львів : Видавець Олександр Савчук, 2018. — 368 с.; 230 іл.
2. Волошин Любов. Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського: путівник / Національний музей у Львові ім. А. Шептицького ; [авт. тексту Л. Волошин, наук. ред. О. Біла]. — Львів, 2012. — 39 с.
3. Коваль Ярослав. Машинописний лист до О.Крип’якевич від 9 квітня 1980 р. (архів О.Крип’якевич).
4. Коваль Ярослав. Машинопис доповіді для Наукової конференції присвяченій 100-річчю від дня народження О. Новаківського (архів О.Крип’якевич).
5. Комар-Дацько Теодозія. Мої спомини про художника Олексу Новаківського (в сторіччя його народження). Машинопис доповіді для Наукової конференції присвяченій 100-річчю від дня народження О. Новаківського (архів О.Крип’якевич).
6. Шейко Олександр. Бачити в шляхетному велике: князь і маестро//Патріярхат. – 2020. – Ч. 3 (479). – С.33 – 36.
7. Публікації на сторінці ХММ О.Новаківського у соціальній мережі FACEBOOK: https://www.facebook.com/novakivsky.museum