У період раннього модерну сучасні українські території відвідувало надзвичайно багато іноземців. Декотрі з них були талановитими майстрами і залишили після себе безцінну спадщину, яка милує око досі. Інші, навпаки, були авантюристами та пройдисвітами, які шукали легкої наживи і завжди перебували на межі між темною та світлою стороною життя. Були й такі, що шпигували на користь інших дворів, працювали розвідниками. На сам кінець, спокійно можна дізнатися про іноземців, на рівні яких усе перераховане вище, а часто у диких і незбагненних пропорціях, дивовижному поєднанні – перепліталося.
Що об’єднує ці всі типи людей? Часто – той самий Львів. Місто було великим і велелюдним центром, багатомовним та полікультурним і поліетнічним населеним пунктом. Відтак нічого дивного, що, наче магніт, воно вабило як світлі голови того часу, так і всіляких головорізів та зарізяк. Сьогоднішня історія про це.
Панорама Львова. Мідерит Абрагама Ґоґенберґа (1608)
Людина. Родина. Династія
В історії багато залежить від людини, не менше – від династії. До Корони Польської із німецького міста Райхенберг переїхав ще Йоган Шемберг. Його синові, Міхаелю Шембергу, король Речі Посполитої Стефан Баторій підтвердив шляхетство і надав право користуватися всіма привілеями, якими володів місцевий нобілітет. Син Міхаеля Шемберга, Теофіл Шемберг (Teofil Szemberg/Schomberg), став не просто своїм у Речі Посполитій, але й зумів чудово зарекомендувати себе, підтвердити власні позитивні якості на найвищому рівні, навіть вибудувати досить надійні й близькі взаємини із декількома монархами цієї держави.
Король Стефан Баторій (1576 – 1586 рр.)
Теофіл Шемберг закінчив університет у Інгольштадті, а в Речі Посполитій отримав шляхетський титул та звання генерала артилерії. Можна вважати, що входив до обойми діячів, до чиїх послуг часто вдавалися королі. Натомість, останні щедро дякували. Так, у власності Теофіла Шемберга було декілька сіл, які він отримав від короля за військові та дипломатичні заслуги, а також – його власний двір у місті Кам’янець-Подільський. Таким чином, Теофіл Шемберг мав дах, під яким міг дати надійний притулок дружині, Катерині Якубовській, чотирьом синам і двом донькам.
Львів-Жовква-Львів
Теофіл Шемберг не був чужим і для Львова та Львівщини. У 1608 році король Речі Посполитої Зигмунд ІІІ Ваза відрядив його до Львова. Тут Теофілу Шембергу, військовому з досвідом та воєнному інженеру, доручили оцінити ситуацією із обороною львівських передмість від потенційних ворогів, а також він мав укріпити підступи до храму святого Юра у Львові. Шемберг детально вивчав проект фортифікації міста, який було розроблено Пасаротті, але мав і власні міркування. Зокрема, говорив про доцільність укріплення Краківського передмістя, розглядав варіант із знесенням Галицького передмістя взагалі. Щоправда, власного проекту він не напрацював, адже і у Львові був не довго.
Гетьман Станіслав Жолкевський. Фото з https://uk.wikipedia.org
Між іншим, через часті відлучення зі Львова до Жовкви. Там Теофіла Шемберга завжди із нетерпінням очікував коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Жолкевський.
Між Сходом і Заходом
Із описаного вище можна собі уявити, що Теофіл Шемберг був людиною затребуваною. Надалі залучення його до військових кампаній та дипломатичної діяльності лише посилювалося. До прикладу, він був під Смоленськом у 1609 – 1611 роках і командував там артилерією, допомагав захопити місто, щоб протистояння між королем Речі Посполитої та царем Московії завершилося на користь першого. Уже в 1618 році, після подорожі до Єрусалима, Теофіл Шемберг працював над зміцненням фортифікаційних побудов у Кам’янці-Подільському, а наприкінці 30-х років XVII століття, оскільки володів східними мовами, поїхав до Персії, щоб домовлятися із місцевими правителями задля спільного протистояння Османській імперії. Очевидно, що перемовини мали певний успіх, адже Теофіл Шемберг відвідував перського шаха повторно. У тому числі, після доручення короля Владислава IV. Під час однієї з таких поїздок Шемберг і загинув – у районі міста Дербент на нього та інших послів напали племена лезгінів.
Практично про кожного талановитого воїна, знаного політичного діяча чи відомого історичного персонажа першої XVII століття на наших теренах важко розповісти без згадок про битву під Цецорою. Її учасником був Петро Могила, там загинув Станіслав Жолкевський і потрапив у полон Богдан Хмельницький. Теофіл Шемберг також був під Цецорою, він займався укріпленням позицій християнського війська та був учасником самої битви. Не менш важливим є і те, що про ці події він залишив свідчення. “Реляцію” Шемберга, ще за життя автора, видавали двічі – у Кракові та Познані. Перевидавалась вона і пізніше. Щоправда, це вже інше питання. Питання, яке заслуговує окремої уваги.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Бевз М., Оконченко І. Дослідження планувальних характеристик та стильових ознак проектів бастіонових укріплень Львова XVII ст., 2000 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/35441/1/13_53-61.pdf
- Вуйцик В. Фортифікатори Львова XV – XVII ст. // Вісник інституту “Укрзахідпроектреставрація”. – 1994. – №2.
- Kobus J. W tajnej słuźbie Jego Krόlewskiej Mości // Muzeum Pałacu Krόla Jana III w Wilanowie, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.wilanow-palac.pl/w_tajnej_sluzbie_jego_krolewskiej_mosci.html
