Притулок на Черенищі, або забута сторінка історії Карпат

1233
Притулок на Черенищі або забута сторінка історії Карпат

Кожен, хто ходив на гору  Парашку, пам’ятає останню галявину перед виходом на хребет. Але мало хто знає, що до війни тут був туристичний притулок або схроніско (з польської мови “schronisko“).

Ця галявина називається Черенище і на ній дуже зручно перепочивати після довгого лісового переходу. Деколи туристи з наметами ставлять тут біваки, позаяк на хребті досить часто дують сильні вітри, а тут завжди затишно, та ще й неподалік є джерело.
Як було би добре в наш час мати такий прихисток на маршруті “Сколе – Парашка”. Він безумовно користався би значною популярністю серед туристів.

Трошки історії

У 1930 році було створено Дрогобицько-Бориславський Відділ Польського Татранського Товариства (ПТТ) і в тому ж році було відкрито нічліжну інфраструктуру з використанням вже існуючих об’єктів: в Орові під Цюховим Ділом у будинку фірми Gazolina S.A. (на 29 туристів) та біля Майданського Потоку (в Мальмансталі) у будівлі фірми Godulla (на 23 особи). У 1932 році Відділ орендував у спілки братів Ґредлів п’ять мисливських будинків  і облаштував у них незагосподаровані туристичні притулки: на Зелеміні, на Магурі, під Магієм, на Буковинках біля Тухлі і на галявині Черенище, прямо на маршруті зі Сколього на Парашку.

Незагосподарованими притулками називались будинки для туристів, в яких не було обслуги і постійно ніхто не проживав, наприклад, опікун або сторож. Натомість власник або орендар (приватна людина чи туристична організація) мусив дбати про стан будинку і піклуватись про наявність в ньому усього, що потрібно туристам – ліжка або нари, пічка, дрова, казанки, посуд тощо.

Мапа 1935 року, на якій буквами "Schr" позначено схроніско. На доданих фото - галявина Черенище і оголошення про відкриття притулку.
Мапа 1935 року, на якій буквами “Schr” позначено схроніско. На доданих фото – галявина Черенище і оголошення про відкриття притулку.

Сколівське Коло Дрогобицького Відділу ПТТ провело ремонти деяких будиночків з метою розвитку ще й зимового туризму: було змінено підлогу, дахи, нари і пічки. В результаті у 1933 році на Черенищі було відкрито повноцінне цілорічне загосподароване схроніско.

Схроніско ПТТ на Черенищі під хребтом Парашки (фото з колекції М. Орловича)
Схроніско ПТТ на Черенищі під хребтом Парашки (фото з колекції М. Орловича)

На цій світлині не видно, як саме виглядала будівля притулку, але нічого особливого в ній не було, оскільки це був типовий мисливський будинок, подібний до схроніска на Тростяні, яке також було влаштоване в хатці ґредлівської лісової служби і відкрито у лютому 1934 року.

Схроніско на Тростяні. Світлина Романа Пухальського, друга половина 1930-х років
Схроніско на Тростяні. Світлина Романа Пухальського, друга половина 1930-х років

Попри невеликі розміри в будинку було 10 ліжок і 20 сінників на нарах. Взимку в ньому могло заночувати 10 туристів. В 1935 році з’явилась інформація, що ПТТ вирішило провести ремонт і підвищити категорію об’єкту. Але роком пізніше ці плани було відкинуто. З того часу притулок стояв незагосподарованим, а ключі до нього туристи могли отримати в бюро ПТТ в Скольому, яке в той час знаходилось в будинку Польського Гімнастичного Товариства “Сокіл”.

 Будинок Польського Гімнастичного Товариства "Сокіл"
Будинок Польського Гімнастичного Товариства “Сокіл”

На жаль, як і усі інші високогірні туристичні об’єкти в Українських Карпатах, схроніско на Черенищі зникло у воєнному лихолітті. Мало того, після Другої світової війни було впроваджено бездушне слово “турбаза”, а назва схроніско потрапила під заборону, оскільки асоціювалася з бандерівським рухом. Зрештою це не було далеким від правди, оскільки різні високогірні колиби, хатки і будинки часто використовувались вояками УПА, яких в околицях гори Парашки не бракувало!

Вид на Парашку. Поштівка 1930-х років
Вид на Парашку. Поштівка 1930-х років

З часом про притулок на Черенищі усі забули, аж раптом у 1986 році в Лондоні вийшла друком збірка поезій Войцеха Ліса-Ольшевського (1905 р., Львів – 1986 р., літературний псевдонім Войцех Леополіта), який у 1932 році працював сколівським міським суддею. І хоча його поезія не надто високого рівня, однак вона безумовно цінна, як кожні ностальгічні спогади людини, яка була закохана в гори і викладала пережиті емоції на аркушах паперу. У цій збірці є вірш “Черенище над Сколем”, уривки з якого варто привести (переклад дослівний, повний вірш польською мовою – тут). Коли читаєш цей вірш, складається враження, що ти йдеш разом з поетом – і бачиш, і чуєш, і відчуваєш те саме, про що він так влучно написав.

Вид на Парашку. Поштівка 1930-х років
Вид на Парашку. Поштівка 1930-х років

Черенище над Сколем

“Скільки ж спогадів пов’язано з цією назвою.
Я бачу Сколе!
Та стрімка доріжка, що веде вгору
Над яром глибоким, крізь вітроломи, 
Що бурі творили роками – 
А над Опором містечко і будинки, 
Що понад рікою присіли півколом – 
Залізнична колія, що повзе по долині.
Відголос потягу, що сопе десь в далині,
І це сопіння луною з гір вертається,
І від Парашки схилів відбиваючись,
поволі свій ритм і силу втрачає,
Хвилями десь у світі широкому зникає.
 
Ідемо разом тою дорогою по схилу
до Черенища. Шум ріки допливає
І заспокоює серце своєї музики чаром.
І тиша навколо! Така собою чарівним
І так чудесним для людини є даром. /…/

Ми входимо до лісу!
Між буки, що ведуть нас до полонини,
обабіч джерельця, при вузькій стежині,
ну! і перед собою кінець мандрівки маємо.
 
Мисливський будинок з видом далеким
на Синьовидне, де обидві ріки,

Опір зі Стриєм збігаються разом. /…/

Там лінія лісу, в половині перерізана
стрімкою стежиною, що веде на вершини
Хребта Парашки.
 
З неї панорама навколо замкнена
Через Магуру, Зелемінь, Великий
Та інші вершини – хто зараз їх пам’ятає – 
А я їх назви міг би слухати, як музику.”

Автор: Zommersteinhof

Використані джерела:

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.