Після реалізації Плану Військового Комітету, щодо захоплення влади у місті Львові в листопаді 1918 року, коли всі стратегічні об’єкти було взято у свої руки а на Львівській ратуші замайорів синьо–жовтий прапор – настав час виснажливої роботи. У містах, повітах і селах владу мали б перейняти українські організації, а неприхильні Українській Державі уряди мали бути усунені.
Все здібне до оружа українське населення гуртувалось у бойові відділи, які на місцях обороняли лад та спокій. У своєму зверненні до народу 5 листопада 1918 року, Українська Національна Рада закликала записуватись до війська осіб віком: від 19 до 30 років до краєвої служби у Львові; 17 – 18-літніх та від 31 до 36 років до повітової служби, а найстарші щоб зголошувались у громадські комітети. Завдання це було надзвичайно важливим, бо не всіх поляків було усунено від влади, жиди відносились до українського перевороту нейтрально, щоправда москвофіли стали поряд з українцями забувши давні суперечки.
Після захоплення поляками головного двірця виникла проблема залізничної комунікації і добиратись до місць дислокації збройних формувань доводилось фірами, робити далеку окружну дорогу.
![Орієнтаційна мапа околиць Львова з часів боїв за столицю. Чорна лінія - це український фронт після 1оїх української офензиви Львова](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---1.jpg?resize=696%2C526)
По містах та містечках були створені військові команди, які займались творенням української збройної сили, та, на жаль, практика не відповідала вимогам і мобілізація не була примусовою, а розрахована на патріотизм населення, немов скликування віч. Пересічному сваткові здавалось, що мовляв у Львові обійдуться власними силами, Україну збудують інші. Про це свідчать такі факти, що із 80 людей висланих із Щирця прийшло до збірної команди у Винниках 42 особи, а із Сокальської сотні дісталось до Львова тільки 77 чоловік, решта здизиртували по дорозі . Щоправда було й багато свідомих, патріотичних одиниць .
Кінець Світової війни приніс зі собою багато клопоту українській владі. Масовий поворот австрійських та російських полонених – дороги котрих перехрещувались на нашій території. Голодна, нужденна, обдерта маса будь-якими способами намагалась дістатися додому, через брак поїздів йшли пішки просячи милостиню, а інколи й силою добуваючи собі поживу, при цьому гинувши сотнями з голоду .
В таких несприятливих умовах доводилось створювати підвалини своєї держави. Демобілізація австро–угорських військ і невпорядкована ліквідація світової війни створили хаос у Східній Галичині.
Прибувші з фронтів галичани, повернувшись на рідну землю після 5 років війни, не поспішали вступати до Української армії, бо звичним для них було служити цісареві і повстання у Львові багатьма вважалося авантюрою.
Не можна заперечувати й того, що вояки австрійської армії були дійсно деморалізованими, фізично ослабленими, тому військові відділи можна було творити лише з молодих добровольців, які потребували великого числа старшин та педагогів, котрі б розуміли вагу цього часу.
![Гриць Коссак](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/10/11.-kossak.jpg?resize=696%2C1098)
Не можна не згадати, що одією з причин невдач у боях за Львів стали безвідповідальні дії Січових Стрільців, котрі з різних причин не виконали наказ прибути до Львова 1 листопада, дозволивши полякам захопити головний двірець та склади з боєприпасами і амуніцією. Після чого Дмитро Вітовський, котрий просто розгубився в даній ситуації, склав свої повноваження .
Новим комендантом був призначений Гриць Коссак, начальником штабу став Сень Горук. До Львова прибували військові підрозділи з Золочева, Рава–Руської, Коломиї, Снятина, Тернополя, Щирця, Комарна.
![Сень Горук](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---3-Sen-Goruk.jpg?resize=696%2C940)
Всім було зрозуміло, що основна загроза Львову наступала лише із заходу, тож український провід Перемишля був повідомлений про необхідність захоплення влади у місті і винесення в повітря мостів через Сян. На жаль, ці завдання не були виконані, що стало фатальною помилкою.
У досить сприятливий момент коли здавалось, що владу в місті можна перебрати в свої руки, призначений третім комендантом Гнат Стефанів прийняв пропозицію Польської сторони про перемир’я. Чим скористались останні і перекинули з Перемишля до Львова війська під командою Токаржевського у складі 1370 жовнірів та 8 гармат.
![Гнат Стефан](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---4-Gnat-Stefan_v.jpg?resize=696%2C1060)
21 листопада о 7годині ранку поляки розпочали військові дії по всьому фронту. В них брали участь і новоприбулі підрозділи генерала Роя .
![Польський штаб перед приміщенням Сейму, 22 листопада 1918 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---5-Polskiy-shtab-pered-prim_shhennyam-Seymu-22-listopada-1918r..jpg?resize=696%2C369)
Побоюючись оточення, Стефанів віддає наказ покинути Львів.
Війська відступили через Кайзервальд , Лисиничі до села Куровичі. Єдиними, хто засудив таке рішення були Січові Стрільці, котрі вийшовши зі Львова зупинились на його околицях в селах Підбірці, Лисиничі, Винники і Чишки, утворивши на цих позиціях майбутню лінію фронту.
Тим часом у Щирці, одним з перших наказів військового коменданта поручника В. Тибінки, було оголошення мобілізацію українців. Повітовим комісаром був призначений директор школи Малицький, а формував загони чотар Воробець, який вже брав участь в боях з поляками.
З Миколаєва та Щирця до Львова на поміч надійшов військовий підрозділ під проводом хорунжого УСС Миколи Опоки.
![Микола Опока](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---6-Mikola-Opoka.jpg?resize=696%2C954)
Військовою командою наказувалось: мобілізувати війська в тісному зв’язку із сусідніми селами; з найближчої околиці постаратись про зброю, амуніцію та мундири. На місцевостях вислати стежі, щоб заохочувати селян, військо тримати в дисципліні. До Львова зайнятого поляками харчів не пускати та нищити польські відділи, що нападають на села чи йдуть на Львів. Готові бойові одиниці зі старшинами вислати негайно у Львів.
В надісланих звітах повідомлялось, що Щирець вислав до бою дві чети і змобілізував тисячу людей, але має тільки 25 крісів ,, ріжної’’ системи і пару дубельтівок .
Напевно військова організація у Львові знала і розуміла, що після війни скрізь в краю стояли австрійські склади з амуніцією та боєприпасами, але нею не було завчасно організовано постачання зброї в ці місцевості, де її бракувало. Чого не скажеш про польську сторону, яка першочергово захопила склади на товарному двірці і зусиллями, подекуди підлітків і жінок, розповсюдили зброю по цілому місту після чого з кожного стриху та підвалу летіли стріли на українське військо, яке, маючи досвід ведення бойових дій в полі, не могло собі дати ради в умовах вуличних боїв.
Вже 5 листопада у звіті головній команді зі Щирця і Комарна коменданти писали, що стало 500 зорганізованих стрільців, які хочуть іти на Львів, але не мають зброї і це в цю хвилю коли з міста Лева лунали заклики: “Поміч конче потрібна. Шліть все, що маєте!”
Бойовими точками опору для польської залоги були підміські села: Рясна – Польська, Сокільники, Козельники, Голоско та Дубляни. Залога Сокільник часто вступала в збройні сутички з українськими загонами біля Кадетської школи на Стрийській та біля моста в районі головного двірця. Неодноразово нею були пограбовані та спалені людські хати в Малій Солонці .
![Польська польова поліція у Львові 1918 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---7-polska-polova-pol_ts_ya-u-Lvov_-1918r.jpg?resize=696%2C454)
10 листопада до Старого Села з Коломиї прибув великий відділ піхоти (біля 300 вояків) під командою чотаря Блавацького. В його розпорядженні були також три гармати та два міномети. Полковник Стефанів склав план наступу з подальшою ліквідацією ворожого крила на півдні. Загін вийшов маршем через Черепин та Жирівку до Великої Солонки. Звідси й розпочалась акція на Сокільники, де крім організованого польського населення мала бути також артилерія та кавалерія. Зайнявши та розброївши Сокільники відділ подався маршем на північ, де зайняв міст коло Персенківки, а ліве крило вийшло на залізничні мости коло Кульпаркова, шукаючи звязку зі Скниловом ,щоб замкнути доступ до Львова.
![Поховання українських бійців у Сокільниках](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---8-pohovannya-ukrayinskih-b_yts_v-u-Sok_lnikah.jpg?resize=696%2C500)
12 листопада залога села Сокільники наважилась вступити в бій з українськими військами, у відповідь в хід пішли гармати, якими батарея з Високого Замку дала кілька залпів (8 км у повітряній лінії), після чого село почало горіти і українським військовим вдалось зломити збройний опір населення. Останнім хотілось би віддати належне .
![1918 року, Львів польсько-українська війна, оборона Львова - солдати штурмової компанії](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/11/---9-polska-zaloga.jpg?resize=696%2C516)
13 листопада на марші до Кульпаркова польський відділ від Сигнівки знову спробував атакувати українців, але не витримавши вогню з боку українців відступив.
В період з 17 по 19 листопада було укладено перемир’я, яке польська сторона використала підсилившись підрозділами, які підійшли з Перемишля. Команда польського війська у Львові повідомила підполковника Токаржевського, котрий керував підмогою про небезпеку, яка загрожує його підрозділам з боку українського населення, що об’єдналось у підрозділи – залоги. В околицях Городка мовляв формуються “хлопські банди”, між ними декілька вояків. Під самим Львовом зорганізовані військові села: Ставчани, Оброшино, Наварія, Cолонка, Старе Село.
Але, як відомо з офіційних джерел, напередодні світової війни в містечку Наварія проживало 1086 чоловік, серед них євреї налічували 630 осіб та поляки 400 осіб. Сусідні Малечковичі на 2/3 були заселені поляками. Отже не викликає сумнівів, що створити організований загін в цій місцевості могли мешканці cвідомих українських сіл Нагоряни, Поршна, Пустомити.
Андрій КНИШ
Тобто автор вважає що захоплення міста якимись самозванцями, міста в переважній більшості населеного поляками – це не авантюра? З таким ідіотичним підходом до історії не дивно що країна виглядає так як виглядає…
тут нажаль вирішували не поляки чи українці, а “союзники”
із заходу.
Треба також згадати,що в першi днi листопада 1918 року 2/3 украiнськоi залоги втекло зi Львова.Нiкому з Галичан не була потрiбна громадянська вiйна! Треба було пiдтримати пропозицiю Андрея Шептицького про створення незалежноi Галичини з двома державними мовами. Врятувати вiд руйнацii суспiльство i европейську культуру Галичини !