„Обірвані сторінки“ — проект молодої мисткині, випускниці кафедри графічного дизайну Львівської національної академії мистецтв Анни Данчишин вразив і викликав дискусію та збурення ще під час його монтування на сірій стіні подвір’я страшної в’язниці, де зараз знаходиться Музей-меморіал „Тюрма на Лонцького“. Виставка, що „вийшла“ на вулицю і позначила місце, яке стало Голгофою для багатьох наших земляків, нині, здавалося б у час демократії та незалежності, стала індикатором і своєрідним дзеркалом, яке відобразило сучасні суспільні настрої. З одного боку декому цікава історія, вони прагнуть більше дізнатися про те, що відбувалося практично в центрі Львова 76 років тому 22-28 червня 1941 року. А з іншого — люди не мають бажання виходити з власної зони комфорту і споглядати мистецтво, яке стало своєрідним рефлексом на трагедію українців — вони воліють забути, а чи взагалі не знати про це.
Метою проекту, який презентували 23 червня 2017 року, є вшанування пам’яті жертв масових розстрілів у червні 1941 року.
— Для нас такий формат виставки новий. Ми вперше експонуємо роботи назовні — на стіні для загального огляду. Цей надзвичайно цікавий підхід ініціювала авторка. „Обірвані сторінки“ — це рефлексії на події, що відбувалися в нашому місті в червні 1941 року. Ці плакати, як своєрідний місток єднання між сьогоденням і минулим. Історія, що відбувалася в цих стінах є подразником свідомості, певних моральних стандартів і, відповідно, вона надихнула на абсолютно новий підхід до її висвітлення, — зазначив старший співробітник Музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького“ Ігор Дерев’яний.
Проект „Обірвані сторінки“ є частиною дипломної роботи Анни на тему вуличного мистецтва у Львові. А експозиція плакатів та інсталяція, які підготувала художниця, — практична складова.
— Коли обдумувала, який формат обрати для реалізації свого задуму, то чомусь одразу виникла ідея втілити його в межах саме „Тюрма на Лонцького“. Я прийшла в музей і годинами ходила тут, мені дозволили зайти всюди. Мала відчуття, що люди, які були ув’язнені тут навіть зараз поруч.
Мисткиня у своїх постерах зобразила людську долю від арешту, ув’язнення, тортур, переживань і до розстрілу. Та заключним є малюнок великої хустки з дрібненькими квітками, на зразок тих, які ув’язнені жінки вишивали. Вони символізують майбутнє, яке обов’язково буде кращим. Авторка каже, що її найбільше вразило, що в страшний час біди, люди вишивали квіти. Прототипами робіт стали вишивані хустки дружини політв’язня, учасника Кенгірського повстання Івана Мамчура, також каторжанки — Ольги Борачок.
Анна наголосила, що, займаючись некомерційним плакатом, передовсім прагне донести ідеї до якомога ширшого загалу. Тому саме експонування своїх робіт на вулиці вважає доброю можливістю для цього.
Музей знайомий із її роботами не перший рік. Дебютним для Анни став спільний проект — „Камера“, в якій брали участь інші молоді митці. Це була реакції на події в країні під час „Революції Гідності“.
— Те, як художниця перейнялася цим місцем, цією історією, як глибоко, відобразила свої переживання у своєму новому проекті „Обірвані листки“ — просто захоплює. Коли Анна запропонувала ескізи робіт, ми побачили абсолютно самодостатній глибокий проект. Деякі з них є самостійними творами. Особливість проекту підкреслила й експозиція постерів та інсталяція на внутрішньому подвір’ї, яку мисткиня розмістила на місці, де не так давно пошукова експедиція під час розкопок виявила останки людей. Зрештою, і на одному з плакатів зображені такі тіла. Символічними є й самі постери — всі вони квадратної форми, як тюремний двір, вікна, грати, — розповіла модератор зустрічі, заступник директора Музею-меморіалу „Тюрма на Лонцького“ Вікторія Садова.
Привітати Анну Данчишин прийшов і її науковий керівник, Василь Косів. Він зауважив, що ніхто не знає про вуличне мистецтво Львова краще, аніж Анна. Окрім цього побажав дівчині розвивати свій талант, а цей проект розширити до інтернет-проекту, щоб якомога більше людей бачили її твори.
Довідка:
22 червня 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. На той момент тюрми були дуже переповненими. У в’язниці №1 при ліміті в’язнів 1 500 осіб перебувало 3 638. Вирішенням проблеми переповнення тюрем стали накази наркома державної безпеки В. М. Меркулова та начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова, в яких йшлося про облік усіх в’язнів, що підлягали розстрілу. Тобто, «ідеальним» шляхом розвантажити тюрми стало масове знищення в’язнів, а саме розстріл. Решта в’язнів підлягала евакуації. Вагонів для евакуації не вистачало.
Від 22 червня 1941 р. розпочалися розстріли в’язнів у в’язниці № 1, було виконано вироки по відношенню раніше засуджених до страти. А вже від 23 червня розпочалися масові розстріли з ініціативи місцевого керівництва.
Близько 70% від усіх розстріляних були українцями.
26 червня 1941 року відбувались розстріли в’язнів згідно з воєнним часом, людей страчували, як „ворогів народу“ за прискореною процедурою судочинства.
28 червня 1941 р. радянська влада поспіхом покинула Львів. Фактично тюрми були залишені і мешканці міста могли вільно ввійти. Там вони побачили, що усе подвір’я встелене загиблими. Трупи лежали і у камерах.
Наталія ПАВЛИШИН
