“Пробувати щастя” та не “шастати”, або як святкували Різдво і Новий рік у надзубрянських селах

0
572
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)
Ярослав Пстрак «Святий вечір» (видавництво Г. Гануляка, Львів)

Наближається одне з найголовніших християнських свят – Різдво Христове. Уже традиційно, напередодні розповідаємо про те, як раніше проходили приготування до свята та як відзначали Різдво та Новий рік на наших землях. Сьогодні мова піде про святкування у селах, що розташовані у Львівській області понад рікою Зубра – Вовкові, Кугаєві, Загір’ї та Жирівці. Описав їх  у своєму історико-етнографічному нарисі “Вовківська земля” Микола Батіг (працю було  видано у Львові в 1990 році, текст подається оригінальним).

Різдвяний дідух
Різдвяний дідух

“Першим зимовим календарним святом у новому році були різдвяні свята, у яких переплелись прадавні поганські культи з християнськими нашаруваннями, знайшли свій вияв своєрідні місцеві традиції і звичаї. У надзубрянських оселях усі різдвяні ритуали відповідали переважно загальноприйнятим на Україні святковим обрядам,у яких основне місце займав останній вечір напередодні різдва – святий вечір.

Марія Янко.Обходження худоби на Різдво. 2003 р.
Марія Янко.Обходження худоби на Різдво. 2003 р.

Підготовка до святої вечері мала урочистий характер. Участь у передсвяткових приготуваннях брали всі члени родини, у тому числі дітвора, яка задовго до свят збиралася у гуртки і вивчала колядки, а в 20-30-х роках нашого [ХХ – ред.] століття, коли в надзубрянських селах починали ставити ялинки, майструвала  прикраси з паперу: ланцюжки, зірки, позолочувала горіхи та ін. Чоловіки приводили до ладу господарство, заготовляли дрова, корм для худоби тощо. Але найбільше занять мали жінки: прали білизну, мили підлогу та вікна, прибирали хату,пекли білий хліб, а потім ліпили вареники з картоплі та капусти (“капусцяники”), голубці, варили борщ та узвар (“суш”), приготовляли рибу та інші страви, яких за давнім звичаєм мусило бути дванадцять.А насамперед готували кутю з маком, медом,горіхами та родзинками – найголовнішу страву свят-вечора, яка до релігійної обрядовості прийшла з далеких дохристиянських часів.

Різдвяна трапеза. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога "Вовківська земля")
Різдвяна трапеза. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога “Вовківська земля”)

Святвечірній ритуал розпочинався від вистелювання хати соломою,по якій діти качалися і квоктали, наслідуючи курей,що мало забезпечити здоров’я та плідність домашньої птиці, від покривання стола обрусом, під який стелили сіно, а в нього впихали головку часнику, від розміщення у куті на почесному місці снопа (“дідуха”), який представляв предків, від покладення посеред стола двох хлібів – символу достатку та свічки – прадавнього символу вогню.Сигналом для початку святвечірньої трапези була поява на небі першої вечірньої зірки. Господар запалював свічку, курив ладаном у хаті, усі молилися,апісля трикратного поздоровлення: “Христос ся рождає!” та хорової відповіді – “Славіте його!” сім’я сідала до вечері.Насамперед споживали шматочок свяченого прісного хлібця (“просфорки”), а потім подавали кутю. Колись давніше першу ложку куті господар кидав на стелю,що було пов’язане з дохристиянськими слов’янськими звичаями заклинання, а перший вареник надкушував та давав “дідухові”. Після споживання усіх страв хлопець-пастушок зв’язував перевеслом ложки,щоб улітку на пасовиську корови не розбігалися.Господар обходив господарство,заходив до стайні, а потім сім’я відпочивала на соломі. Лише молоді вибігали на вулицю до своїх ровесників.

Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на святий вечір», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Різдвяна листівка «Із світлом зірки, на святий вечір», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)

У селах над Зуброю, зокрема в Кугаєві, побутував звичай, який називали “пробувати щастя”. У різдвяну ніч прийнято було не спати. А над тими, хто засинав, парубки збиткувалися:виносили борону або плуга на стріху, затягали сани в річку,виносили на дорогу околоти, замінювали ворота та інше. Ці парубоцькі жартівливі витівки вносили в містичну повагу різдвяної ночі елемент здорового народного гумору, викликали мимовільну усмішку навіть у тих, над ким пожартували.

художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)
Різдвяна листівка «Один колядник – світлеє сонце…», художник Святослав Гординський (видавництво «Союзний базар», Львів)

Основна різдвяна обрядовість  – колядування – відбувалася у надзубрянських оселях у вечірню пору на різдво. Колядувати ходили різними віковими групами: окремо діти, часто з зіркою та козою, окремо – дорослі з музиками. Дорослі збирали гроші на церковні або громадські потреби,адіти собі на радість. Хорове виконання колядок, переважно релігійного змісту,зокрема “Бог предвічний…”, “Согласно співайте..”, “Нині настала…”,”Во Вефлеємі…”, “Дивная новина…” та інших, завершувалось віншуанням, яке мало світський характер: “Віншую вас, пане господарю, з тими святами,тим Різдвом Христовим, дай боже ті свята пересвяткувати,других дочекатись, рік по року, на многії літа!”. Після віншування дорослі колядники виконували ще  хорове величальне “Многая літа…”.

Маленькі колядники. Міжвоєнний період
Маленькі колядники. Міжвоєнний період

Крім колядників у селах над Зуброю групи парубків ходили з вертепом, у якому відігравалися невеликі жартівливі сюжетні сценки напіврелігійного, напівсвітського змісту. Були у вертепі відповідно вдягнені і в масках пастушки, ангели, цар Ірод та три царі, смерть, чорт, жид, циган, коза та ін. “Актори” заходили до сіней, на вхідних до хати дверях завішували плахту, яка служила свого роду куртиною, а сама дія відбувалася у хаті. Вертеп завжди радо зустрічали, зокрема, велику втіху від нього мала дітвора.

Колядники. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога "Вовківська земля")
Колядники. 1920-ті рр. Рисунок О. Куриласа (з книги М.Батога “Вовківська земля”)

Новий рік, який у надзубрянських оселях святкували за старим стилем, був наступним після різдва зимовим святом. Відзначали його скромно і тихо, у вузькому сімейному колі. Початок нового року за народними уявленнями вважався чарівним часом, коли разом з природою пробуджувалась усіляка “нечиста сила”: відьми, чорти, духи, домовики тощо. Жінкам у той день заборонялося “шастати” по хатах. А щоб, не дай боже, до хати першою не прийшла жінка, то ще й спозарання, хлопчики ходили посівати і віншувати та дитячими голосками скандували: “Помагай біг на щастя, на здоров’я, на той новий рік, щоб краще родилось, як торік, коноплі під стелю, а льон до коліна, щоби вас хрещених голова не боліла”. В післяобідню поруходили ще колядники, але вже не парубки,а статечні господарі, теж із музикою, а виручені гроші, як і різдвяні колядники, передавали на церкву. Новорічна коляда у скромній обстановці мала особливу вимову та неповторний характер. У зимовій тиші якось по-новому урочисто звучав хоровий спів міцних чоловічих голосів, доповнюваний акомпанементом музичних інструментів, зворушливо звучало повторення кожної строфи, виконуваної троїстими музиками.Якіна різдво, коляда закінчувалась віншуванням та величальним “Многая літа…”

Leave a Reply

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.