Сьогодні, 14 серпня 2020 р., виповнюється 147 років від дня народження педагога, громадського, військово-політичного і державного діяча, організатора, засновника українського тіловиховання, спортсмена, журналіста, редактора, видавця, перекладача, мецената, фотографа, архівіста Івана Боберського (1873–1947). З цієї нагоди, спеціально для сайту Фотографії старого Львова, відомий дослідник життєвого і творчого шляху Івана Боберського та його роду, кандидат історичних наук Андрій Сова підготував до друку інтерв’ю з Іваном Боберським, опубліковане 29 лютого 1928 р. в друкованому органі «Товариства Опіки над Українськими Еміґрантами у Львові» – «Український еміґрант».
Упродовж листопада 1920 р. – квітня 1932 р. Іван Боберський проживав і працював у Канаді. Після припинення діяльності Представництва Західно-Української Народної Республіки у Канаді, він залишився у Вінніпезі. Вертатися додому, в Галичину, йому, знаному діячеві ЗУНР було небезпечно. Деякий час він організував собі працю у власному бюро «Трансатлантик». Потім влаштувався на роботу в корабельну компанію «Кунард» за адресою Cunard Line, 270 Main Street, Winnipeg, Manitoba, Canada, де, починаючи з 1 грудня 1924 р., упродовж семи років очолював український відділ. Окрім роботи в компанії, Іван Боберський займався громадською та культурно-просвітницькою працею, зокрема був відпоручником (представником) львівського «Товариства опіки над українськими еміґрантами у Львові», з яким тісно співпрацювало «Товариство опіки над українськими переселенцями ім. св. Рафаїла в Канаді», з метою надання допомоги українцям – емігрантам і тим, хто хотів виїхати до Канади на сталий побут, зокрема, в пошуку роботи для новоприбулих.
У 1928 р. Іван Боберський відвідав Львів, вперше і востаннє за роки свого перебування в еміграції з 1919 р., і перебував у місті від 16 лютого до 3 березня. Мешкав увесь цей час у «Народній Гостинниці» (на розі вулиць Костюшка, 1 – Сикстуська, 20 (тепер вул. П. Дорошенка)). Упродовж усіх цих днів Іван Боберський зустрічався з представниками українських громадських організацій, передусім представниками очолюваного ним у 1908–1918 рр. українського руханкового товариства «Сокіл-Батько», організації української молоді «Пласт», товариства «Українська Бесіда» та інших; працівниками редакцій українських часописів «Діло», «Новий час», «Сокільські Вісти», «Молоде життя». Зрозуміло, що найбільше уваги (декілька зустрічей) Іван Боберський приділив організації «Сокіл-Батько» у Львові. Під час перебування у Львові Іван Боберський дав декілька інтерв’ю. Одне із них «Українському еміґранту». Інтерв’ю публікується із збереженням мови та правопису оригіналу.
Інтерв’ю Івана Івашка з Іваном Боберським, опубліковане 29 лютого 1928 р. в друкованому органі «Товариства Опіки над Українськими Еміґрантами у Львові» – «Український еміґрант»
РОЗМОВА З ПРОФ. І. БОБЕРСЬКИМ
До Львова приїхав проф[есор] І[ван] Боберський, що стало перебуває в Канаді, якого наше громадянство привитало незвичайно сердечно. Я зійшовся з ним, щоби поговорити про море, і про Канаду. Не бачив його я вже 14 літ. Виглядає так само, як передше. Стрункий рухливий. Говорить багато і дотепно про Канаду. Всі його безперестанно питають про цей край, які там птахи, які коні, як смакує молоко і чи пахне бензина з авт. Тепер ми дістали багато інформацій і довідалися, що туди прибувають народи з цілого світу і витворюють новий канадійський нарід. Не бояться студіні і від полудня начиняють орати, щоби плугом доїхати аж до Ледоватого Океану. Не хочу подавати всіх питань, що я їх йому постави[в], але наведу тільки декотрі, які можуть придатися не лише мені але і читачам «Українського Еміґранта».
– Яка була ціль вашої поїздки до Европи?
– Я виїхав як відпоручник Товариства Опіки над Українськими Еміґрантами у Львові, щоби перший раз явитися перед старшиною товариства і зложити звіт про роботу, яку мені поручено полагодити для українців в Европі.
– Які краї відвідали ви в Европі?
– Щоби Товариство Опіки над Українськими Еміґрантами у Львові мало ясний образ, в якім стані находяться українські еміґранти в ріжних краях Европи, відвідав я головніші осередки української еміґрації і провірив її стан. Звидів я ті европейські держави, що в них находиться українське населення і про кожну державу написав я звіт і вислав його з дороги до Товариства Опіки над Українськими Еміґрантами у Львові.
– Які недостачі зауважили ви в орґанізації української еміґрації з Польщі?
– Ціла українська еміґрація з Европи за море не є зорґанізована українцями, як взагалі українці не люблять собою кермувати, тільки хочуть щоб другі ними кермували. Українське громадянство боялося розглянутися в справі еміґрації і поробити всякі заходи, щоби розуміти економічний стан українського селянства. Гляділо на них поверховно, не журилося недостачею поля і перелюдненням. В якійсь дивній загорілости виступало проти всякої еміґрації. Але селянство їхало проти волі інтеліґенції, бо знало з листів своїх знайомих і свояків, що за морем є доволі землі, ліса і трави.
Інтеліґенти повинні були вислати організаторів, щоби вже в 1900 році вони могли зорґанізувати Товариство Опіки, Кольонізаційне товариство, позичковий банк і іміґраційні захисти. Цього не зроблено і українська еміґрація за морем, лишена плянового проводу, розбивалася, сперечалася і до сьогодні відчуває в собі недостачу орґанізаційної лучности і плановости.
За морем незорґанізовано приїзду еміґрантів, в Европі натомість не зорґанізовано виїзду еміґрантів. Потрібне було Товариство Опіки вже що найменше в 1900 році, яке могло обслужити українських еміґрантів, а так вони були полишені чужим людям і чужим бюрам.
– Чи практичніше є, щоби голови родин їхали наперед самі і щойно після підшукання фарми спроваджували туди свої родини, чи краще їхати на фарми відразу з родиною?
– Кожний селянин має свій спосіб подорожі за море. Залежить це від його маєткових відносин, його вдачі і інших обставин. Одні люблять їхати перше самі і опісля спроваджувати свою родину. Другі рішаються їхати відразу з цілою родиною, бо хочуть подорож відбути скоро і разом. Хто має дещо гроша на початок – або той, хто має вже знайомих або свояків в Канаді, які заопікуються на початку його родиною, той бере звичайно жінку і діти зі собою. Господар який має гроші ні карту лише для себе, або такий, що має гроші на карти для родини, але немає нікого в Канаді, де міг би цю родину на початку примістити – їде звичайно сам.
– Який кредит дають новим фармерам?
– Нові родини, що приїзджають до Канади, мають по державним приписам мати щонайменше 250 дол[арів]. Гроші ті є для держави запорукою, що вони можуть покрити свої початкові видатки на господарство. Кредит від банкових товариств та від купців одержують фармері в Канаді легко тоді, коли вже розпочали господарство і присвоїли собі тамошній спосіб управи ріллі. Що до землі, то її дістається в ріжний спосіб. Можна дістати її як державний наділ (гомстед) за оплатою 10 долярів. За цю квоту дістається 160 акрів прерії – одначе звичайно далеко від залізниць і від доріг, щонайменше 5 краєвих миль. Ціна землі, положеної близче залізниць виносить 3, 4, 5, аж до 50 долярів. Земля близько великих міст має дуже високу ціну. Землю дістається на легкі сплати. Звичайно сплата фарми починається по 4 роках уживання а потім сплачується фарму довільно після угоди. Кожний господар може сам визначити число літ, як довго хоче сплачувати фарму. Коли купці бачать, що фармер є ощадний і пильний, тоді дають йому легко на кредит, всяке рільниче приладдя.
– Чи самітні рільні робітники можуть числити на це, що знайдуть працю на фармах, яка їх платня і умовини праці?
– Кожний рільний робітник дістає дозвіл на виїзд до Канади тільки на тій підставі, шо він їде до фармера на роботу, якого імя і назвище є записане вже в подорожнім документі, або коли він їде на загальний залізничий дозвіл, то залізничі кольонізаційні бюра дають йому в Канаді на місці роботу. Роботу на ріллі можна легко найти, бо Канада – це рільничий край і головним заняттям людей є праця на ріллі. Найкраще, коли робітник стане у фармера і згодиться на цілий рік. Так повинен робити кожний рільний робітник, який перший раз приїде до Канади. Першого року може собі заощадити 250 до 300 долярів.
Багато людей приїзджає до Канади і не годиться з фармером що до роботи на цілий рік. Робить тільки угоду на короткий час і шукає іншої роботи на весну, іншої в літі, іншої в осені, а іншої в зимі. Такий чоловік ризикує на свою власну відповідальність. Хто побуде довше в Канаді і підовчився по анґлійськи, може найти лекшу та краще платну роботу.
Дівчата находять роботу як служниці і помічниці в господарстві. Коли підовчаться канадійськото способу праці а також і анґлійської мови – находять дуже легко добре платні місця.
Платня дівчини, яка починає служити і не знає анґлійської мови, виносить місячно около 10 долярів, харч і помешкання. Колиж підовчиться працювати та трохи по анґлійськи, легко знайде краще платне місце. Найбільше їде до Канади мущин, зате мало дівчат, длятого вони там потрібні, бо неодин бажає оженитися.
– Чи всі передвоєнні українські еміґранти приняли канадійське громадянство?
– Канадійським громадянином можна стати по 5 роках побуту в Канаді і кожний нотар може це полагодити. Українські селяне і робітники дуже часто не стараються про горожанство. Звичайно жалують тих кілька долярів на приписану таксу. Хто не має громадянських паперів, не може вибирати послів до парляменту.
– Чи наші люде сплачують довги, коли господарують на фармі?
– Дивне явище. Наші інтеліґенти люблять позичати гроші, але не люблять віддавати, хоч зобовязуються своїм словом віддати довг на визначений речинець. На моє здивовання, чув я від анґлійця, що наші селяне журяться довгами і сплачують їх нераз скорше, як треба.
– Чи твориться новий тип українця-канадійця?
– Українські еміґранти працюють серед чужих народів. Український фармер має ріжних сусідів: ісляндців, французів, румунів, німців, москалів, шведів, норвеґів і інших, бо в Канаді живе 53 національностей. Державу орґанізують анґлійці. В школах вчать по анґлійськи, залізниці, почта, суди і всі уряди анґлійські, всякі оповістки і зарядження лише в анґлійській мові. Є велике число анґлійських часописів. Українці держаться своєї мови, скріпляють себе своїми українськими орґанізаціями, цінять свій танець, свою пісню, свій народній одяг, свою українську книжку і часопис. Новий українець в Канаді виростає серед тих ярких контрастів, а вплив того окруження слідний в поведенні, говоренні і поступованні українських еміґрантів, які вже довше перебувають в Канаді. Головно серед молоді, як фармерської так і шкільної стрічається людей, які український світогляд лучать з анґлійською методою поведення. Почуваються членами держави Канади, знають засади консервативної і ліберальної партії, вміють знаменито по анґлійськи, присвоїли собі анґлійські товариські форми і анґлійське образування, одначе знають українську мову, студіюють українську минувшину, читають українські книжки, працюють в українських товариствах, дають жертви на українські ціли в Канаді і в старому краю та цікавляться постійно українським питанням. За прикладом анґлійців кладуть велику вагу на зовнішній вигляд свойого одягу і на обстанову свойого помешкання.
– Як оцінюють чужинці а передовсім анґ[л]ійці українських фармерів і рільних робітників?
– Український фармер належить до найкращих фармерів в Канаді. Анґлійці спочатку легковажили собі українську еміґрацію тому, що вона засильно відбивала своїм одягом і поведенням. Треба було щойно кільканайцять літ, щоби всі народности пізнали високу вартість українського рільника. В часописах, книжках і устних розмовах можна найти замітки про українських фармерів, що вони люблять землю над усе. Не спішаться до міст, але побільшують свої фарми і від одної фарми доходять до 2, 4, 5, 6 і більше фарм. Витревало корчують прерію, очишують її від каміння і перемінюють навіть пусті околиці в урожайні ниви. Вони не вибагливі, пристають на малім, дуже ощадні, здорові і мають численні родини. Всі вони працюють – мущини і жінки. Жіноцтво незвичайно працьовите. Молодіж дуже спосібна в школах і має хист до науки.
– Чи було би доцільним для українського народу обмежити його еміґрацію виключно до Канади?
– Покищо Канада найкраще зорґанізована до приїзду еміґрантів. Великі простори поділені і поміряні на фарми і означені докладно числами. Кожний зараз знає де межі його господарства. Залізничі шляхи поведені через пусті простори, щоби еміґрант міг вигідно вибрати собі фарму, де йому подобається і міг висилати вигідно збіжжа на продаж. Кожний є безпечний зі своїм життям та майном. Держава подбала про порядок і безпеку. Хто побув в Канаді якийсь час і виїхав, вертає назад до неї, бо любить канадійський лад. Держава уладжує цей край передовсім для своїх земляків з Анґлії. Вона хоче запобігти перелюдненню бритійських островів. Одночасно утруднює вїзд славянам а тим самим і українцям. Як доказ можуть служити численні подорожні документи, яких вимагається від українців а яких анґлійці і інші ґерманські народи не потребують. Такі утруднення, без сумніву, змушують українських селян шукати інших земель до еміґрації. Велике число селян їде тепер до Арґентини і коли покажеться, що відносини в Арґентині будуть сприятливі, тоді дальша частина українців буде осідати на преріях Арґентини. Тому треба подбати заздалегідь про світських та духовних орґанізаторів, щоби не повторити блудів, які робилося з Америкою та Канадою.
Львів 27.II.1928 [р.]
І[ван] Івашко
Опубліковано у книзі: Сова А. О. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність: монографія; Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського; Центр незалежних історичних студій. – Львів, 2019. – С. 439–443.
Андрій СОВА
історик
