Про Банатську Січ та галицьку родину Банат-Міклюш

3506

Після 1775 року, коли цариця Катерина II зруйнувала Запорізьку Січ, близько 8 000 запорізьких козаків, за дозволом турецького уряду, переправились в район Дунайської дельти, де  утворився військовий центр. Задунайські козаки зайняли невелику територію на правому березі Дунаю, де Султан дав їм під Січ острів Святого Юрія, оточений Сулінським і Катерлезьким гирлами Дунаю, а також запорожцям було дозволено вільно поселятись на всіх ріках і лиманах від Дунаю до Бугу.

Козаки часто вступали у жорстокі кровопролитні сутички з нащадками старообрядців – некрасовцями, які переселились сюди з Дону, рятуючись від переслідувань за часів Петра. Щоб уникнути кровопролить султан наказав козакам перейти вище по Дунаю в Сеймени – місцевість між містами Силістрія та Рущук (сучасна Болгарія). Наприкінці 1785 року значна кількість задунайських запорожців перейшла з Сейменської Січі на річку Тиса в тогочасній австрійській провінції Банат між містами Цента, Нові Сад, Суботіца і Панчова. (сучасна Сербія).

Сергій Васильківський. «Задунайский запорожець». 1900
Сергій Васильківський. «Задунайский запорожець». 1900

За домовленістю з австрійським урядом Військо Запорізьке зберегло свій устрій і звичаї. Обирало собі старшину та повинно було нести службу на австрійському кордоні, за що козаки отримували від імператора жалування нарівні з австрійським військом. Вважається, що вони складали окремий полк очолюваний кошовим отаманом у складі  граничарських полків.

Воєводіна - північна провінція Сербії
Воєводіна – північна провінція Сербії

 

Існування «Банатської Січі» у межах австрійського Військового Кордону наприкінці 18ст. стало абсолютно неможливим оскільки були остаточно скасовані залишки граничарської автономії, а всі сфери життя місцевого населення встановлювались згідно стандартів австрійського військового командування. На Тисі козаки прожили майже двадцять років і покинули австрійські землі в 1804–1805 роках .

Про Банатську Січ нагадують козацькі прізвища Банацький, Збанацький та інші. Основна частина запорожців повернулася до Сеймен. Існують свідчення того, що деяка частина козаків подалась на острів Мальту, де в той час ще існував Мальтійський орден.

Після скасування кріпацтва у 1848 році, австрійською владою складались кадастрові карти та проводився перепис власників земельних наділів. У журналі землевласників села Нагоряни вписано чотири ґазди з фамілією Банат: Іван, Федько, Гринько та Стефан. В аналогічному документі за 1880 рік їх кількість збільшилась до семи, а саме: Банат – Михайло,Гнат, Микола, Сенько, Олекса, Йосиф та Матвій. У 1894 році Гнат Банат був асесором (судовий засідатель) у громадській раді села Нагоряни.

Громадська рада с.Нагоряни
Громадська рада с.Нагоряни

Іван Банат – син Гната у 1906 році мабуть не випадково став ініціатором створення товариства «Січ» у Нагорянах, де cтаршина обиралась за козацьким звичаєм – відкритим голосуванням на зборах у складі осавула, кошового, писаря, скарбника, хорунжого.

Іван Банат
Іван Банат

У 1938 році Іван Банат у віці 76 р., разом з родиною перебрався у с. Деревач, де пережив важкі часи військового лихоліття і помер у 1947 році.

Дружина Івана Баната Марія, походила з заможньої  та шанованої на цих теренах родини Климко (Климкович).

Старша пані з родини Клімкович
Старша пані з родини Клімкович

Була відомою та знаною серед людей «повитухою», допомагала матерям при пологах. Офіційно цьому древньому ремеслу вона не навчалась, але навиків набула працюючи у Львові у відомого на той час гінеколога Владислава Гарбіча .

Владислав Гарбіч у своєму кабінеті у Львові на вул. Бартоша Гловацького, 16 (сучасна вулиця Орельська)
Владислав Гарбіч у своєму кабінеті у Львові на вул. Бартоша Гловацького, 16 (сучасна вулиця Орельська)

 

Люди у Нагорянах та Деревачі, відгукувались про «стару Банатку» дуже позитивно. Найбільше її любили малі діти, що й не дивно, бо окрім своїх дітей та онуків, ще й сусідських доглядала.

Марія Банат з онуками та правнуками
Марія Банат з онуками та правнуками

Часто розповідала цікаві міфічні історії, зокрема про «потерчат», які уособлюють душі дітей, які народилися мертвими, або померли нехрещеними. У народі вірили, що потерчата літали у вигляді птахів і просили собі хрещення криками: “Христу, Христу!” В таких випадках треба було кинути якусь хустину і назвати ім’я, промовивши: “Хрещу тебе”. Після цього душа немовляти діставала спокій. Марія Банат (Клімкович) прожила довге життя і відійшла у вічність у віці 98 років (1955р)

Марія Банат з правнуками
Марія Банат з правнуками

Сім’я Міклюш проживаючи в Нагорянах мала середні статки. Землі – 7 моргів, двоє коней для обробітку цих обшарів, дві  корови. Якщо в перспективі розділити це майно на шестеро дітей ,то  звичайно ж цього було не достатньо. Батько сімейства Петро Міклюш у 1903році, входив до списку основателів «Читальні Просвіта» в Нагорянах.

24 квітня 1926 року, у важкий  повоєнний період, відродилось просвітницьке життя у Нагорянах і секретарем до Виділу читальні було обрано Павла Міклюша. Вже 26 квітня цього ж року, Міклюш Павло очолив відроджене в Нагорянах товариство «Сокіл».

На світлині : батьки – Павло, Акилина, діти – з ліва Марія -1919 р. н., з права – Василь - 1923 р. н., внизу – Килина – 1925 р. н., на руках – Олесь -1928 р. н. Світлина зроблена, коли сім’я Міклюш проживала в Нагорянах.
На світлині : батьки – Павло, Акилина, діти – з ліва Марія -1919 р. н., з права – Василь – 1923 р. н., внизу – Килина – 1925 р. н., на руках – Олесь -1928 р. н. Світлина зроблена, коли сім’я Міклюш проживала в Нагорянах.

У роки пацифікації українські  громадські організації в Нагорянах припинили свою діяльність, тому Павло Міклюш вирішує  разом з дружиною переїхати до Львова. Мати Акилини Марія Банат працювала довший час у будинку Гарбічів, який розташовувався в районі «Новий світ», тому саме ця родина прийняла на службу молоде подружжя.

Павло працював водієм, Акилина покоївкою та помічницею у лікаря. Покращивши свій матеріальний стан подружжя придбало автомобіль. Але згодом у Павла виникли проблеми оскільки для цього, щоб отримати водійські права йому довелося б перейти на латину – вписатись у документ «поляком».

Павло Міклюш
Павло Міклюш

Польська родина бажала, щоб Павло з Акилиною відвідували Латинську катедру, схиляючи у такий спосіб до католицької віри. Не буду стверджувати,що саме це стало причиною, але вже у березні 1938 року Павло отримав право на володіння ділянкою парцелі у селі Деревач.

Андрій КНИШ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.