Завойовницькі походи до бібліотеки та штурм її вічних мурів можуть смакувати по-різному. Для одних пошуком та роботою із наперед задуманим. Цей шлях продуктивний, але страждає браком романтики. Тому є інший, коли в тобі прокидається Шерлок Холмс, коли йдеш шукати одне, знаходиш інше і приходиш до розуміння, що тобі потрібне взагалі щось третє. Такий варіант можливий радше у старих бібліотеках, в стінах яких ув’язнено привидів найбільш відданих читачів та душі найбільш рідкісних книг. Такий варіант можливий у Науковій бібліотеці Львівського національного університету ім. І. Франка, де в шпаринах між фундаментальними франками та грушевськими, можна випадково натрапити і на різні гумористичні речі. Одна з них присвячена галичанам і є героєм цієї статті.
У, тепер вже, далекому 1991 році, світ побачила одна книжечка. Її було підписано “Галичани: портрет у гуморі. Глек старих оповідок”. Книжечка є ровесником незалежної України та мала перед собою досить непросте завдання – змалювати гумористичний портрет галичан. Укладачем видання була Христина Мельничук, котра народилась в Пустомитівському районі Львівської області, а художником Володимир Якубовський. Що з цього вийшло, спробуємо зацінити.
Частина перша.Як галичани ростуть. 1) Дивина. – Таточку, скажи в який спосіб ти одружився з моєю матусею? – Бачиш, Лерцю, навіть дитина дивується. 2) Вища арифметика. – Синку, кілько ти маєш літ? – Не можу знати … – А то чому? – Бо як я вродився, то моя мама мала 30 літ, а тепер каже, що має 28 … 3) Неслухняна мамуся. – Мамусю, а чому ви маєте стільки сивого волосся? – Тому, дитиночко, що ти мене не слухаєш. – А бабуся ще більше сиві. То мамуся мусили бути дуже непослушні. 4) Егоїст. Мама: Але ж ти, Васильку, егоїст. Чому не дав сестричці яблука хоч кавальчик? Василько: Я дав їй зеренця, вона собі посадить і буде мати ціле дерево.
Частина друга.Як галичани вчаться. 1) Зацікавлений школою. Тато: Скажи, синку, що ти робиш цілий день у школі? Син: Чекаю, аж поки нас не випустять. 2) Про гадюк. Гадюки це такі звірята, що не ходять, а повзають по землі. Назви мені кілька гадюк. Мій молодший брат, прошу пана професора. 3) Бояться. Учитель: Чому курчата вилазять з яйця? Учень: Бояться, аби люди не зварили їх разом з яйцем. 4) Відповідальність. Учитель питає учня, що означає слово “відповідальність”. Учень думає і в кінці каже: Як при штанах маю два гузики, а один урветься, то ціла відповідальність лежить на другім. 5) Напевно. Учитель: Що зробив Колумб, коли ступив ногою на американську землю? Учень: Постарався ступити й другою.
Частина третя. Як галичани одружуються. 1) Герой. – Мужчина, за якого я вийду заміж, мусить бути героєм. – Очевидно, хтось інший не відважився б. 2) Чи наздогнала. – Вчора в парку хотів мене якийсь незнайомець поцілувати! Я так страшно бігла! – І що, ти дігнала його? 3) Мамуся і доня. – Я знов бачила його з тобою. Що було між вами? – Але ж нічого не було, навіть сорочки … 4) Згасив світло. Галя і Надя розмовляють собі. – Опісля, – каже Галя, – я сказала йому, що не хочу його більше бачити! – І пішов собі? – питає Надя. – Ні! Згасив світло. 5) Кавалери. – Вчорашній вечір з Ольгою коштував тобі багато що? – Лише три злоті. – Так? – Так, бо вона більше не мала при собі. 6) Погроза. Батько: Я вас навчу, як крутити голову моїй дочці! Молодець: Я буду вам за це дуже вдячний, бо бачу, що з нею йде важко.
Частина четверта. Як галичани воюють. 1) Люблю спокій. Я вступив до Стрільців як охотник. То було так: я оженився в липні, а війна вибухнула в серпні. Я, знаєте, люблю спокій, тому пішов на війну. 2) За небіжки Австрії. Фельдфебель: Рекрут Млишка! Як нашиваються наш пан генерал? Рекрут: Мельдую слухняно, що не знаю. Фельдфебель: Як то не знаєш. Отже запам’ятай собі: наш пан генерал називається Гогем Люге фон Фігнстренберг! Повтори! Рекрут: Наш пан генерал називаються: Має голі ноги і фіст задер. 3) Буде видно. Десятник: Стрілець Бульба, що будете робити, як надійде пан сотник? Стрілець: Або я знаю, при якій роботі мене застануть? 4) Попався. Рекрут стоїть уночі на варті. Хтось надходить. – Стій! Хто йде? – питає рекрут. – Інспекційний старшина. Старшина, відповівши, хоче підійти, але рекрут знову кричить: – Стій! Хто йде? – Чого ви мене вже другий раз питаєте? – Бо я маю такий наказ. Три рази спитати, а потім стріляти.
Частина п’ята. Як галичани живуть у сім’ї. 1) Оце рай. – Чому називаєш місце побиту перших людей раєм? – Бо там була лише одна жінка. 2) І за неї. Муж до жінки: Дивися, серце, тут про тебе пише газета. Жінка: де? Муж: Ось, написано, що забагато є жінок на світі. 3) Пояс чесноти. Моріц від’їжджає часто за інтересами до Львова. Одного разу він купив десь своїй жінці пояс чесноти, який замкнув на великий ключ. Один з приятелів каже до Моріца: – Ти здурів? У 20-ім віці пояс чесноти? Поминаючи, що це некультурно, ти думаєш, що на таку машкару, як твоя жінка, хтось злакомиться? – Злакомиться, або ні, – відповідає Моріц, – але я, як вернуся зі Львова, то скажу жінці, що загубив ключ.
Частина шоста. Як галичани сусідять. 1) Знає все. – Кумо, знаєте, що ваші кури ходять на моє подвір’я? – Так, знаю! – А звідки? – Бо мені бракує чотирьох! 2) Обоє влипли. – Я того Зварича не люблю! – І я ні! – І ти? А скільки ти йому винен?
Частина сьома. Як галичани відпочивають. 1) Над рікою. Поліціянт до панночки, що розібралася й залізла до води: – Пані, тут не вільно купатися. – А чому ви мені цього не казали, коли я розбиралася? – Бо розбиратися вільно. 2) До буфету. – Чи ви, пані, любите танго? – Дуже! – А фокстрот? – Теж! – Но то ходімо до буфету …
Частина восьма. Як галичани судяться. 1) В адвоката. – Чи я маю підставу для розводу? – А ви жонаті? – Так. – Ну, то маєте.
На цьому поки що все. Більше можна знайти в самій книзі. Не знаю, чи колорит цих текстів, їх мова, гумор та ілюстрації задовольнили ваші уявлення про образ галичанин, але сподіваюсь що років життя додали.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Галичани: портрет у гуморі. Глек старих оповідок / укл. Христина Мельничук. – Тернопіль, 1991
