У Львові практично всюди можна пройти під землею. Личаківське кладовище тому не виняток. Правда туди ми потрапили живими і до того ж успішно вибралися назад. Через що дуже зраділи бо вилазили ми на проїжджу частину жвавої вулиці Мечникова. На наше здивування колектор на ній виявився чи не найкращим у всьому місті.
Точкою старту був Оперний Театр. Далі ми пішли під проспектом Свободи та опинилися під проспектом Шевченка. Тут ми звертаємо ліворуч під вулицю К. Левицького. Йдемо, йдемо аж до самого її кінця. На перехресті з вулицею Погулянка ліворуч є непомітний водопадик. В житті б не подумав що він кудись цікаво може завести. Але ….
Таких водоспадів виявилося аж п’ять, послідовно один за одним. Пройшовши їх всіх ми, несподівано для себе, опинилися у високому та широкому тунелі викладеному цеглою. Він йде рівно під вулицею Мечникова. Скажу чесно, ми не очікували зустріти тут подібного розміру споруду. Приємно було відчувати себе першопрохідцями.
В цьому місці можна вийти на поверхню. На вулиці Мечникова є сходи та масивна ляда що виходить навпроти управління прикордонної служби. Але ж ми хотіли дослідити все підземелля. Тож, довго не думаючи, вирушили далі.
Найнетерплячішим виявився Влад. Він буквально біг вперед і відірвався від решти групи на добрячих двісті метрів. І тут ми чуємо його крик:
– Андрій, ми на Сихові! Ми на Сихові!
Який «Сихів», подумав я. Напевно нанюхався колекторних газів бідолаха. Та, підійшовши ближче, ми зрозуміли чого він кричав. Стінки старого австрійського колектора заливало потужне смарагдове світло. Здавалося наче ми потрапили у підземну скарбницю Зеленського. Ми стояли у великій квадратній кімнаті, під ногами текла вода. Стінки кімнати були зелені як стодоларові купюри. Подібна конструкція колектора є на вулиці Стуса.Тому Влад і кричав «Сихів, Сихів».
Нашій радості не було меж. Адже ми вперше йшли по такому класному новому тунелю. Він був ідеальний! Гладкий, без жодної ямки та тріщини, без бруду під ногами. Місцями ще навіть збереглися етикетки на трубах!
Вверх проти течії йшла висока, кругла та дуже гладка труба. Помало переставляючи ноги, бо слизько, ми почимчикували далі. Час від часу зустрічалися люки назовні. Ми вирішили їх дослідити дорогою назад, не витрачати на це зараз сили.
Десь за триста метрів перед нами виросла пластикова стіна. Зверху лилася вода. Це було продовження колектора, воно гасило перепад висоти рельєфу на поверхні. Висота водоспаду в людський ріст, без драбини туди ніяк не доберешся. То ж, на жаль, це була наша крайня точка на сьогодні.
Тепер нам потрібно було визначити де точно ми знаходимося. Для цього треба відкрити люк. Якраз перед водоспадом і був відповідний. Влад поліз першим та тільки но легенько його торкнувся, як з криком злетів вниз. Люк був дуже гарячий і мало не обпік йому руку. Чого б це? Може над нами якась котельня?
Наступний люк виявився холодним та податливим. Тарас без проблем відкинув його в сторону і з криком «Та ну його» запросив нас лізти за ним. Люк виходив прямісінько на проїжджу частину навпроти входу в Личаківське Кладовище. Таке собі місце щоб тебе збила машина …
Ми цілі стоїмо на тротуарі. Вааав! Оце пригода! Ми це зробили! Знайшли новий кусок підземель де можна гуляти. Емоції переповнювали. А далі ми щодуху взялися скидати з себе наші гумові костюми. Надворі +33С, спека неймовірна. Внизу, в колекторі, було якраз прохолодно і комфортно. А тут задуха. Оце пекуче сонце і було розжарило люк який пробував відкрити Влад.
Дорогою до центру міста ми вирішили підняти залізну плиту що закривала вхід на Мечникова. Просто по приколу. До нас тут же підійшов охоронець кордону та «запропонував свою допомогу». Ми від такої честі відмовилися і сказали що самі справимося. Після чого попрощалися та пішли до машини вмиватися вологими серветками.
Ось так, досліджуючи непримітний водоспадик, ми відкрили ще одну підземну гілку Полтви. І побачили найкращий колектор у Львові. Всюди де у Львові є будинки та вулиці прокладена каналізація та дощоприймачі. А раз так – значить і труби якими дігери можуть туди завітати.
Дякую Владу, Тарасу і Дімі за компанію і цікаву пригоду.
