У липні 2022 р. минає 100 років від заснування пластового куреня «Лісові Чорти» у Львові. Упродовж 20–30-х рр. ХХ ст. його члени брали активну участь у громадському житті Львова та Галичини. Це проявилося у проведенні мандрівок для молоді, організації стаціонарних та мандрівних таборів, впорядкуванні могил Українських січових стрільців, вояків Галицької армії, постановці театральних вистав, різного роду святкувань тощо.
Серед членів куреня були такі відомі діячі як Богдан Кравців, Роман Мармаш, Степан Охримович, Михайло Пежанський, Григорій та Петро П’ясецькі, Роман та Юрій Шухевичі, Степан Щуровський та інші.
Уперше про «Лісових Чортів» стало відомо у 1922 р. Гурток з такою назвою, до якого входили пластуни з львівського та інших пластових кошів взяв участь у двох мандрівках у Карпатах.
Перша мандрівка відбулася 7–14 липня 1922 р. Вона проходила по маршруту Стрий – Борислав – Урич – Розгірче – Бубнище – Болехів. На той час члени гуртка зазначали, що їхнім першочерговим завданням було проведення мандрівок «чудовими околицями нашої країни». Серед учасників цієї мандрівки були: Ярема Весоловський (псевда: «Цісар», «Люципер де Люфтлінія»), Володимир Мурський («Мурмурандо»), Степан Салик («Санче де Ґросльох»), Петро Козицький («Мунешті»), Богдан Кравців («Галайда», «Поет диких скель»). Саме під час цієї мандрівки з’явилася назва майбутнього куреня.
Ось що з цього приводу писав у своїх спогадах Ярема Весоловський: «Дорога до Розгірча вела через верх, що на мапах його зазначено як «Попцове» (в[исота] 746 [м]), хоч зустрічні бойки не знали цієї назви, а тільки «Трикіпці». Дальша частина дороги верхами в напрямі на Розгірче не була дуже приємна, пішов рясний дощ, було холодно і вітряно. Все таки ми вирішили не зупинятися і не розбивати табору, а йти далі в негоду аж до печер Розгірча. І так ми добилися до Розгірча. По коротких оглядинах скель, куди менших, до речі, ніж у Бубнищі, ми почали розтаборюватися, палити вогнище, сушити одяг та варити вечерю. Перед печерою була велика каменюка, на неї виліз Галайда (Б[огдан] Кравців) і почав виголошувати свої вірші. Мабуть, тоді він теж і дістав своє друге порекло «Поет диких скель». І приблизно в часі рецитації Галайди вийшла з лісу від сторони ріки Стрий стара бабуся, що несла на плечах у плахті назбирані в лісі патики і ріщя, щоб занести їх домів, до села. Селяни-бойки в тому часі і в тих околицях були дуже вбогі і дуже часто не мали власного палива, навіть щоб тільки заварити страву, бо всі ліси і посілості були в руках жидів і польських дідичів. І ось ця бабуся, побачивши несподівано таких окапелюшених людей чи з’яв, налякалася вельми, почала христитися і щось там зі страху бубоніти, а свої відмолювання закінчила, називаючи нас лісовими чортами». Ця подія сталася ввечері 11 липня.
Друга мандрівка «Лісових Чортів» тривала з 22 липня до 6 серпня. Пластуни (всього учасників 13 осіб) пройшли по такому маршруту: Львів – Підлюте – Скит Манявський – Надвірна – Яремче – Жаб’є – Ясенів – Пістинь – Коломия. Серед нових пластунів були: Петро П’ясецький («Пікусь»), Юрій П’ясецький («Балам-Балам»), «Капітула», Роман Мармаш («Мармарош-Шіґет»).
Після цього, до 1925 р. «Лісові Чорти» як окрема структурна одиниця не проявляли активної діяльності, будучи розкиненими по різних пластових установах та гуртках. Єдине, на що вони спромоглися – це була участь у першій обласній пластовій зустрічі на «Писаному Камені» біля Косова (тепер – Косівський р-н Івано-Франківської обл.), яка відбулася 12–14 липня 1924 р. Керував нею Северин Левицький. За наказом Верховної пластової команди (ВПК) (обрана на Верховному пластовому з’їзді 14 квітня того ж року), 12 липня о 1200 на пункті «1222» вишикувалися пластові полки зі Львова, Стрия, Станіславова (Івано-Франківська), Перемишля, Тернополя, Золочева, Яворова, Калуша та інших міст. Всього на зустріч прибуло близько 100 представників. «Лісових Чортів» представляли Богдан Кравців, Петро П’ясецький та Роман Мармаш. У 1925 р. гурток «Лісові Чорти» був реорганізований у курінь з однойменною назвою.
Досить вдало про напрямки діяльності куреня писав у своїх спогадах один із пластових керівників того часу Северин Левицький («Сірий Лев»): «3-й курінь УУСП «Лісові Чорти» – був найміцнішим курінем УУСП, визначався працею при організації таборів (Сокіл) і виробив у своєму житті багато окремих звичаїв та церемоній, створив багато пісень, що стало згодом зразком для наслідування. Курінним був студ[ент] техн[іки] Ярема Весоловський. Курінь провадив головну організаторську працю серед пластунів львівського коша і О[кружної] П[ластової] К[оманди] Львова».
У фондах Центрального державного історичного архіву України у Львові зберігся недатований рукописний оригінал статуту, написаний фіолетовим чорнилом. Він призначався для внутрішнього користування. Статут складався з 19 параграфів. У першому параграфі зазначалося: «Назвою цілої орґанізації є назва «Кодло Лісових Чортів»«; другому: «Цілею Л[ісових] Ч[ортів] є уладжування прогульок, рухомих і сталих пластових таборів та орґанізування курсів і взірцевих таборів в ціли теоретичного і практичного вивчення прогульково-таборового знання»; п’ятому: «Відзнакою Кодла Л[ісових] Ч[ортів] є яструбяче перо, заткане по лівій стороні капелюха, приписана гурт[кова] хоруговка і евентуальні відзнаки, які зістануть ухвалені».
Андрій СОВА
історик
Джерела та література:
- Левицький С. Український Пластовий Улад в роках 1911–1945 у спогадах автора. (Причинки до історії Пласту). – Мюнхен, 1967. – 136 с.
- Лісові Чорти: їх життя і буття. 1922–1945. Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх шістдесятиріччя. – Вашингтон–Нью-Йорк–Торонто, 1983. – 230 с.
- Сова А. З історії української вексилології: прапор пластового куреня «Лісові Чорти» у Львові // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. – Львів, 2007. – Грудень. – Чис. 43. – С. 4–5.
- Лісові Чорти: їх життя і буття. Книга друга. 1945–2007. Ювілейний історично-мемуарний збірник у їх вісімдесятп’ятиліття. – Львів–Нью-Йорк, 2010. – 364 с.
- Альманах 100-ліття Пласту: до 100-ліття українського скавтінґу. – Нью-Йорк–Торонто–Львів: Видання Головної Пластової Булави, 2012. – 888 с.
