Цьогоріч відзначаємо 110-ту річницю дня першої Пластової присяги і сьогодні пропонуємо читачам познайомитися із спогадами Ганни Коренець про пластову діяльність учениць гімназії сестер василіянок у Львові. Спогади були опубліковані у “Пропам’ятній книзі гімназії сестер Василіянок у Львові”, що вийшла друком у 1980 р. (Ню Йорк-Париж-Сидней-Торонто, 1980). Публікація подається мовою оригіналу.
Пласт в гімназії СС Василіянок у Львові
Після невдачного закінчення визвольної боротьби українського народу після Першої світової війни, хоч українська держава перестала існувати на Західніх Землях України, зразу як невирішена Антантою територія, а від 1923 року як польська займаншина, українське громадянство не заломилося. В противенстві до зневіри почала розвиватися інтенсивна праця у всіх ділянках громадянського життя. Тоді теж у 1919/1920 рр. починається на ширшу скалю віднова організації для всебічного патріотичного самовиховання молоді – Пласт. Майже в усіх середніх школах Галичини почали творитися пластові частини. Одною з перших стала гімназія СС Василіянок у Львові. Там уже перед Першою світовою війною від 1911 року існував тайний пластовий гурток, чи радше поодинокі учениці гімназії належали до гуртка, в якому, студент тоді, Іван Чмола згуртував молодь із кількох середніх шкіл Львова, що до нього належала теж Олена Степанів. Зорганізований на зразок англійського скавтінгу, пей гурток поставив собі за завдання військовий вишкіл та виховання української молоді для майбутньої боротьби за самостійність України. (О. Степанів “На передодні великих подій”.) У гімназії, за ініціятивою основоположника Пласту д-р Олександра Тисовського та завдяки прихильній заохоті дирекції школи, повстав у 1920 році 2-ий полк, переорганізований опісля у 1924 році на курінь, ім. Марти Борецької, одної із героїчних постатей української історії. Опікункою полку стала проф. Марія Кекіш, яка по якомусь часі мусіла виїхати до Канади через свою підпільну діяльність (УВО). На чолі полку стояли полковниці (опісля курінні) із своєю командою. Це полковниці – Люна Чижович, Сяха Пристай, Стефа Коренець (за її полковництва полк придбав і посвятив свій прапор), Оришка Гаврищак; курінні – Цьопа Гаврищак, Ірина Стрийська, Нуна Говикович, Люба Калинович, Славка Мриц; Маша Головка і інші.
Найперше постали два найстарші гуртки “Калина” (Люна Чижович, Оля Макарушка, Ліда Горбачевська, і ін.) і “Конюшина” (Сяха Пристай, Аня Вергановська, Лідка Дзерович і ін.) Але скоро організація поширилася на всі кляси гімназії. В кожній клясі творилися гуртки на основі добровільного добору, товариськости, дружби. Працю ведено самовиховною методою, лиш молодші гуртки мали впорядниць до помочі із пластунок старших гуртків. Ось ці гуртки – “Калина” (Маруся Мудрак, Стефа Коренець, Ада Труш, Сонка Ганас, Іця Макарушка і ін.), “Русалка” (Янка Яросевич, Ліда Левицька, Оришка Гаврищак, Маруся Левицька, Стефа Ломага і др.), “Рожа” Цьопа Гаврищак, Олена Вергановська, Ірина Стрийська, Наталка Сапрука, Оксана Цурковська, Марушка Охримович і ін.), “Мева” (Міка Бачинська, Ганка Коренець, Нуся Рибачек, Любка Яцкевич, Любка (Мурка) Мриц, Оля Бережницька і ін.), “Вишня” (Люся Цегельська, Ніна Ганкевич, Дарка і Сонка Колесси і др.), “Ластівка” (Ліда Пашкевич, Нуна Говикович, Галя Біленька, Оля Струмінська, Оля Медвідь, Маруся Федусевич, Ірина Винницька, Ліна Скремета, Дарка Крвавич, Марійка Проців і ін, “Незабудька” (Віра і Надя Калиневич, Ірина Потерайко, Люба Суха і ін.), “Скала” (Нюнка Гаврищак, Марічка Хамула, Надя Головка, Дора Біленька, Маруся Струтинська, Оксана Согор і ін.), “Метелика” (Міка Глинянська, Мері Рогожа, Оксана Джиджора, Галя Гриневич, Люба Демків, Дарка Вергановська, Славка і Грина Мриц, Неля Сасик і ін.), “Сніжинки” (Оксана Бачинська, Галюська Білик,Маша Головка, Стефа Федорчак, Стефа Лизунець, Лідка Колтунюк, Віра Мороз, Таня Гірняк, Славка Назар, Соня Еліяшевська, Оля Пиріг, Кука Гвоздецька, Люба Собота, Ірина Терлецька, Ґена Едер і ін.), “Калина” (Ірина Шухевич, Марина Левицька, Лєна Ріпель, Оля Білозор, Марія Ґаба, Ірина Зубрей, Оля Скрипій, Стефа Тисович, Дарка Кульчицька і ін.), “Пчілка” (Марта Коренець, Ірина Бородієвич, Маруся Кос, Осипа Лоза, Соня Малецька, Славця Качуровська, Марта Садовська і ін.), “Веселка” (Донька Терлецька, Іванка Кушнір, Нуся Косевич, Влодка Заяць, Муха Тисович, Ірина Кульчицька, Меля Процишин, Мирося Мацькевич і ін.), “Стріла” (Мелася Волинець, Марта Колтунюк, Марта Ольшанська, Віра Зацерковна, Ірка Оглій і ін.), були ще два рої новичок у двох найвижчих клясах.
Ідейні основи Пласту були визначені трьома реальними обов’язками пластуна (як тепер їх звемо трьома головними обов’язками Пластуна – це “Бути вірним Богові й Україні, помагати другим, повинуватися пластовим законам і владі”, у теперішньому звучанні різьбили характери молоді. Самовиховання ішло у рамках трьох іспитів-проб, що позваляємо осягнути ступінь учасниці, розвідчиці і “Вірність Богові й Україні, поміч іншим, життя за пластовим законом і послух пластовому проводові”.) Прикмети пластового закону вірлиці. Пластунки працювали над собою інтенсивно, особливо тоді, коли зв’язковою куреня стала д-р Олена Степанів-Дашкевич, що була членом тайного пластового гуртка ще в 1911 році. Вона захоплювала пластунок своєю індивідуальністю, минулим хорунжої Українського Січового Стрілецтва, своєю життєвою поставою, вмілим виховним проводом, великою вимогливістю до себе і інших. Юначки за її прикладом ставили до себе високі вимоги, старалися наслідувати її.
Тож у цьому часі, в 1924 році, курінь осягнув перше місце між пластунками у крайових міжкурінних змаганнях. Між іншим одною із вимог було зібрання етнографічного матеріялу по селах. Кожна пластунка куреня з гордістю носила на шоломі відзнаку першенства – дубовий, металевий листок. Тоді теж юначки куреня першими осягнули найвищий ступінь юнацького вишколу – ступінь вірлиці.
Тоді також засновано при курені перекусню та крамницю із шкільним приладдям під проводом Міки Бачинської і якийсь час Ніни Ганкевич. Та на жаль уже в 1925 році польська влада заборонила проф. Олені Степанів-Дашкевич заниматися вихованням молоді і вона мусіла покинути курінь. Юначки однак старалися і дальше наслідувати її спосіб праці. Зв’язковою куреня стала проф. Оксана Федів-Суховерська.
Крім самовиховної праці пластунки виповнювали теж громадянські завдання – упорядковували стрілецькі могили на Янівському та Личаківському цвинтарях. Це треба було робити потайки, щоб польська поліція не завважила; носили обіди політичним в’язням, що тоді масово заповнювали тюрми через опір польській владі; повнили порядкову службу під час йорданського обходу; виступали на шкільних та громадянських святкуваннях, звичайно із вільноручними вправами. Улаштовували теж свої “пописи” для зазнайомлення громадянства із своєю працею, де показували свої пластові вмілості, конкурси вишивання і вистави різних ручних вмілостей Львівського Коша. Перший такий попис відбувся у Народному домі у 1921 році, а опісля із польовими вже вправами в городі СС Василіянок при вул. Потоцького 95. Брали щорічно участь у святах весни Львівського Коша у честь Патрона Пласту св. Юрія на “Сагарі” біля Львова.
Маршували карними рядами у своїх одностроях, що зразу були білі блюзочки і гранатові спіднички, а опісля гнило-зелені однострої, більш пригожі для польових вправ і мандрівок. Шапочка була на взір шолому Ярослава Осьмисла, за проєктом і рисунком Ольги Добрянської-Коренець.
Розвинулося теж мандрівництво і краєзнавство, відбувалися мандрівки в околиці Львова, а теж у Карпати – на Маківку, Парашку з нічлігом у Сколім, у 1922 році. Часто відбували їх спільно із юначками 8-го полку ім. кн. Ольги в Стриї, що затіснювало пластову дружбу, виробляло гарт духа і тіла. Почалось теж табірництво. Три члени куреня взяли участь у 1924 роші у обласному таборі юначок у Підлютому під опікою Ганни Совачевої. В 1925 році колишня членка куреня Орися Гаврищак зорганізувала і перевела табір “Пержінта” в домі СС Служебниць у Корчині біля Крушельниці на Бойківщині над рікою Стриєм. Команданткою табору була Орися Гаврищак, опікункою Марія Бачинська-Донцова. Пластунки відбули дві прогульки, до Урича і на найвищий шпиль Бойківщини, Парашку. Після табору, в якому брали участь пластунки теж із Дрогобича і Стрия, таборовички помандрували спершу на Обласну Пластову Зустріч на Бубнищі, а опісля на Маківку, де враз із іншими пластунками і пластунами впорядковували стрілецькі могили. Рік пізніше Орися Гаврищак зорганізувала і знову вела табір у Перехреснім на Гуцульщині. Від 1927 року юначки куреня брали масово участь у Обласному таборі на Соколі біля Підлютого, де табори вели старші пластунки І-ого куреня УСП “Ті, що греблі рвуть”, у великій мірі колишні члени 2-ого куреня.
Та всю цю працю перервала заборона польською владою ведення Пласту в вересні 1930 року, боячись щораз більших патріотичних почувань молоді. Двома останніми мандрівками, але вже тайними,без одностроїв, членів куреня були – перша у 1931 році членів колишнього гуртка “Сніжинки” на Волинь та Полісся, човнами ріками Турією і Прип’яттю до Королівського Каналу, а далі на озера Біле, Несамовите і Святе. Відвідали теж тоді на Волині родини діячів д-ра Перогова і адвоката Самійла та Лесі з Бачинських Підгірських. Вступали на Поліссі в село Колодяжне, де жила колись Леся Українка. Друга така ж мандрівка відбулася теж наступного літа, в якій взяли участь юначки кількох колишніх гуртків куреня. Пластунки популяризували серед населення Пласт та українські визвольні ідеї.
Ще до 1939 року були в гімназії тайні пластові гуртки, що їх вели колишні члени куреня, а молодь і дальше їздила на табори на Соколі, де, хоч без одностроїв, але і дальше панував пластовий дух і переводились пластові методи виховання. Там дальше влаштовувано табори, зразу під фірмою Українського Гігієнічного Товариства, як Кліматичної Станції, бо голова Товариства проф. д-р Маріян Паньчишин був великим приятелем Пласту. Опісля фірму перебрала Комісія Виховних Осель і Мандрівок Молоді при “Товаристві охорони дітей і опіки над молоддю” (КВОММ). Учениці гімназії брали участь у вишкільних таборах тієї ж Комісії в Космачі і Брустурах на Гуцульщині, звідкіля виходили провідниці тайних пластових гуртків.
Та прийшла Друга світова війна і змела все наше громадянське життя, перестала існувати й гімназія СС Василіянок.
Ганна КОРЕНЕЦЬ
