Спомин. Написав: інж. Корнель Целевич.
(продовження. Початок тут)
Ми були голодні і помисловий Василь Сідельник почав міркувати, деб здобути трохи харчів. Від стрільців довідався, що на черновецькім двірці є якийс буфет, деб можна дещо дістати. Казав нам чекати в почекальні другої кляси на головнім двірці а сам пішов зі стрільцями по провіяти. А було це вже смерком майже темно, година десь по 6-ій вечором. Електричного світла не було.
Не минуло й пару хвиль, як вбіг Сідельник до почекальні, де ми сиділи й оповів нам таке: «Як вийшов на вулицю зі стрільцями, надїхало сильно освітлене авто, з білою хоруговкою, на нім полк. Вітовський, віце-президент міста Сталь і якийсь польський старшина. Питалися за комендантом, він представився як такий і одержав приказ завішення зброї на дві години. Авто завернуло і відїхало в сторону міста.
Ролю команданта приділив Василь Сідельник свому брату Осипові, бо цей як четар був у старшинськім однострою з відзнаками, сам зробився його адютантом. Зробив збірку стрільців, повизначував стійки, вишукав десь поламаний скоростріл, уставив його при вході, не забув переглянути стаційний уряд, а що найважніше задержав на всяк випадок поїзд, який мав останній відїхати з двірця в сторону Станиславова.
По виданню тих розпорядків пішов дальше шукати за поживою.
І не судилося йому таки дійти до черновецького двірця. Надїхало знову авто, яке він казав стрільцям по всяким військовим формам задержати і отримав звістку, що переговори зірвані і що за пів години починається стрілянина.
Блідий зявився перед нами і наказав, що сідаємо на поїзд і зараз відїзджаємо в сторону Станиславова. Так ми зробили. В поїзді погасили всі світла, решта подорожних, яка була на двірці, всіла також, і поїзд около 7-ої години вечором тихо висунувся з гол. двірця. Без перешкоди переїхав стації Кульпарків, Перзенківку, Сихів і потягнувся в сторону Станиславова.
Тепер прийшли рефлєксії, що ми будемо робити в Станиславові, коли нам треба було їхати на північ!
На станції Ходорів, минали ми поїзд, який їхав у сторону Львова. Я, Онишкевич і Дужий, не богато надумуючись пересіли до нього. Оба Сідельники не хотіли і поїхали дальше.
Наш поїзд доїхав до Перзенківки і там казали всім висісти, бо поїзд дальше не поїде. Ми висіли, а з нами парусот піжних подорожних, головно вояків з фронту. Ми замішалися між них і попри елєктричну централю, через Стрийський Парк пішли до Львова. Думали, що попадемо на польські стійки, а тут нараз команда “стій” і бачимо наших стрільців. Це було на вулиці Зиблікевича.
Я пізнав знайомого стрільця студента університету Славка Дороша, сина пароха з Вибранівки під Львовом, який також мене пізнав і нас всіх трьох повів до сусідньої касарні, де пізнали ми як команданта добре нам знаного абсольвента прав родом з Угнова поручника Тимка Ґумовського.
Була година 9 чи 10 вечером.
Ми оповіли йому наші пригоди, оповіли, що дві годині тому опустили головний двірець через нікого не обсаджений. Він обіцяв вислати в сторону Головного Двірця стежу, себто вулицею Льва Сапіги, бо головний двірець уважали вже за страчений. Дав нам дещо перекусити і ми, змучені по двох неспаних ночах, поклалися спати.
На другий день, це є 3-го листопада, рано пішли ми до “Народнього Дому”, де зложили звіт от. Сеневі Ґорукові з перебутої “облоги” двірця, вийшли на місто і зачали думати якби дістатися до Угнова. Онишкевич захорував і не міг іти пішки. В що мав при собі трохи гроша, то закупив на спільний рахунок коня з возом і тим конем у дощ, в зимний вечір пустилися ми в дорогу.
Перемоклі до нитки заїхали ми на ніч до Куликова, переночували у пароха і на другий день на полудне заїхали до Рави, а вечером до Угнова. (Дня 4-го листопада 1918).
Коло читальні, яка була сильно освітлена, я зліз і застав та гурток наших місцевих людей, які терпеливо допитувалися, що чувати в світі і що їм дальше робити. Всі місцеві австрійські уряди були вже в українських руках.
Я оповів про події у Львові, дав часописи та публікації Української Національної Ради і піддав: “Найстарший ранґою старшина обіймає команду і “робить військо”. Найстаршим був четар Семен Трусевич і він став військовим командантом.
Джерело: Літопис Червоної Калини, ч.11, листопад 1933 р.
