В Радянському Союзі 1 травня було особливим днем, адже цього дня відзначали свято – День солідарності трудящих. Кожного року у всіх населених пунктах великої імперії на вулиці мали виходити люди, влаштовуючи демонстрації. 1 травня 1989 року – не мало стати винятком, але в УРСР, у м. Львові, дещо пішло не так…
Вже о 8 годині ранку на площі Кропивницького зібралося кілька десятків людей, котрі почали розгортати синьо-жовті прапори та плакати з гаслами на кшталт: “Єдність”, “Свобода”, “Ми за Драча” і т.д. Ці лозунги насправді лише частково відображали справжню мету мітингу. По-перше, львів’яни загалом хотіли продемонструвати свою незгоду з партійною лінією СРСР; По-друге, частина мітингувальників чітко ілюструвала підтримку діяльностї напівлегальної організації – Української Гельсінської Спілки. Решта виступали за повернення можливості Івану Драчу стати кандидатом на виборах народних депутатів СРСР.
![Михайло Дубецький. Фото зроблене в момент демонстрації.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/mityng1.jpg?resize=696%2C527)
Вже через дві години ці та інші колони на чолі з активними учасниками: Ігорем Деркачем, Тарасом Максим’яком, Михайлом Дубецьким, котрі приєднувались з інших вулиць, рушили до центру. Раптом, з’явився голова міськвиконкуму Богдан Котик, котрий почав переконувати згорнути прапори, але мітингарі, настоюючи на своєму, продовжили рухатись.
![Богдан Котик. Фото зроблене в момент демонстрації.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/mityng21.jpg?resize=696%2C562)
Дорогою до трибуни, міліція декілька раз намагалась зупинити колону, яка вперто прямувала. Не враховуючи невеликі сутички між міліцією та демонстрантами, останні все ж прорвалися до запланованого пункту призначення – пр. Леніна (нині пр. Свободи).
![Першотравнева демонстрація, яка перетворилася у мітинг. Львів, 1989 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/mityng3.jpg?resize=696%2C350)
У другомі номері самвидавного часопису Товариства Лева “Поступ” йшлося про те, що ця подія стала історичною: “Цьогорічна першотравнева демонстрація у Львові вперше за десятки літ ішла під лозунгами правди. Акція відбулася незважаючи на те, що їй перегороджували дорогу вантажні автомобілі і недалекоглядна міліцейська ретельність, запнута парадною формою.”
Реакція в СРСР була миттєвою, а дії розцінені як “крайній політичний авантюризм” На травневому Пленумі ЦК КПРС Володимир Щербицький не оминувши цю тему критично висловився в бік демонстрантів: “Це відверта антирадянщина. Її ядро становлять люди, котрі проживають в основному у Львові й відомі своїми націоналістичними поглядами. І діють вони дедалі зухваліше…”.
Незважаючи на голослівні виступи, радянська влада доживала останні дні…
Наталія ДАНИЛІВ.
Список використаних джерел:
- В. Баран, В. Даниленко. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.). – Київ, 1999. – 303 с.
- Мельник І. Перша демонстрація з синьо-жовтими прапорами. [Електронний ресурс] / Ігор Мельник. Zbruc // Режим доступу: http://zbruc.eu/node/21879
- Панкевич Б. Першотравень 1989 р. під синьо-жовтими прапорами. [Електронний ресурс] / Богдан Панкевич. Zbruc // Режим доступу: http://zbruc.eu/node/21896