В Радянському Союзі 1 травня було особливим днем, адже цього дня відзначали свято – День солідарності трудящих. Кожного року у всіх населених пунктах великої імперії на вулиці мали виходити люди, влаштовуючи демонстрації. 1 травня 1989 року – не мало стати винятком, але в УРСР, у м. Львові, дещо пішло не так…
Вже о 8 годині ранку на площі Кропивницького зібралося кілька десятків людей, котрі почали розгортати синьо-жовті прапори та плакати з гаслами на кшталт: “Єдність”, “Свобода”, “Ми за Драча” і т.д. Ці лозунги насправді лише частково відображали справжню мету мітингу. По-перше, львів’яни загалом хотіли продемонструвати свою незгоду з партійною лінією СРСР; По-друге, частина мітингувальників чітко ілюструвала підтримку діяльностї напівлегальної організації – Української Гельсінської Спілки. Решта виступали за повернення можливості Івану Драчу стати кандидатом на виборах народних депутатів СРСР.
Вже через дві години ці та інші колони на чолі з активними учасниками: Ігорем Деркачем, Тарасом Максим’яком, Михайлом Дубецьким, котрі приєднувались з інших вулиць, рушили до центру. Раптом, з’явився голова міськвиконкуму Богдан Котик, котрий почав переконувати згорнути прапори, але мітингарі, настоюючи на своєму, продовжили рухатись.
Дорогою до трибуни, міліція декілька раз намагалась зупинити колону, яка вперто прямувала. Не враховуючи невеликі сутички між міліцією та демонстрантами, останні все ж прорвалися до запланованого пункту призначення – пр. Леніна (нині пр. Свободи).
У другомі номері самвидавного часопису Товариства Лева “Поступ” йшлося про те, що ця подія стала історичною: “Цьогорічна першотравнева демонстрація у Львові вперше за десятки літ ішла під лозунгами правди. Акція відбулася незважаючи на те, що їй перегороджували дорогу вантажні автомобілі і недалекоглядна міліцейська ретельність, запнута парадною формою.”
Реакція в СРСР була миттєвою, а дії розцінені як “крайній політичний авантюризм” На травневому Пленумі ЦК КПРС Володимир Щербицький не оминувши цю тему критично висловився в бік демонстрантів: “Це відверта антирадянщина. Її ядро становлять люди, котрі проживають в основному у Львові й відомі своїми націоналістичними поглядами. І діють вони дедалі зухваліше…”.
Незважаючи на голослівні виступи, радянська влада доживала останні дні…
Наталія ДАНИЛІВ.
Список використаних джерел:
- В. Баран, В. Даниленко. Україна в умовах системної кризи (1946-1980-ті рр.). – Київ, 1999. – 303 с.
- Мельник І. Перша демонстрація з синьо-жовтими прапорами. [Електронний ресурс] / Ігор Мельник. Zbruc // Режим доступу: http://zbruc.eu/node/21879
- Панкевич Б. Першотравень 1989 р. під синьо-жовтими прапорами. [Електронний ресурс] / Богдан Панкевич. Zbruc // Режим доступу: http://zbruc.eu/node/21896
