Йому більше 100 років. І він цілком заслужив на гідне визнання, проте…. Нині на його місці височіє споруда зі скла і бетону, на якій красується така ж вивіска, як на її попередниці — “Партизан”. От тільки до кінотеатру з такою назвою вона жодного стосунку не має.
Гадати, що було б, якби — справа невдячна. Утім, якби будівлю зберегли, то Рівне принаймні мало б нагоду відзначати сторіччя появи першого повноцінного кінотеатру в місті та мало б що показати туристам. Натомість будівля поповнила сумний список історичних споруд Рівного, втрачених назавжди. Пам’ять про неї залишається виключно в спогадах рівнян та на фотографіях минулих років.
Кіно і німці
Ця жартівлива фраза має безпосередній стосунок до минувшини Рівного. Появою в місті такого диво-винаходу як кінематограф рівняни зобов’язані саме представникам німецької громади, які здавна мешкали в Рівному.
В архівних документах міської думи 1909 року можна віднайти відомості про перші кінотеатри в Рівному. Постанова думи щодо облаштування та утримання театрів-кінематографів регулювала їх діяльність — від розмірів зали та апаратної, порядку розташування і розмірів стільців до наявності протипожежних пристроїв, телефону тощо. Перші кінотеатри називалися біоскопами — щось середнє між діафільмом чи слайдопроектором та кінострічкою. За архівними документами, уже в 1911 році в Рівному їх було три: електробіоскоп Берндта, біоскоп Бліндера та “Новий Мір”. Принаймні два перших належали рівнянам німецького походження.
Згодом заможний містянин Фердинанд Берндт вирішив збудувати окреме приміщення для кінотеатру, для чого в 1912 році орендував земельну ділянку понад річкою Устею у власника міста князя Станіслава Казимировича Любомирського. Родина Берндтів мешкала неподалік, у будинку №125 на тодішній вулиці Великій Мінській (у 20-і роки ХХ століття перейменованій на вулицю Понятовського, нині Пересопницька). У 1918 році зведений за проектом архітектора Федора Бурого двоповерховий кінотеатр запрацював. “Інтим”, “Ампір”, “Новини”, “Креси” — саме з цих назв розпочав свою історію рівненський кінотеатр більш відомий сучасникам під назвою “Партизан”, будівлю якого було знесено в 2007 році. А тоді, сто років тому, був він чи не найсучаснішим. Мав велику залу зі сценою та оркестровою ямою, 476 місць у партері, 6 лож та балкони. Обладнаний був за останнім словом тогочасної техніки: кабінка кіномеханіка була зроблена з вогнетривкого матеріалу, з металевими східцями та шафою для зберігання плівок. У залі — електрика, два електричних вентилятори та три витяжки, протипожежний гідрант. У приміщенні був водопровід і туалетні кімнати. У підвалі — котел для обігріву будівлі. Відвідувачів обілечували в двох касах. Рівненські краєзнавці припускають, що в проектуванні кінотеатру міг брати участь відомий рівненський художник Георгій Косміаді. Зокрема, в деяких архівних джерелах зазначається, що він виконав розписи інтер’єру в грецькому стилі. Про це говорить і його донька Надія Косміаді, яка на схилі літ переїхала до Рівного і нині мешкає тут. За спогадами старожилів, кінотеатр Берндта (так його називали в ті роки рівняни, попри те, що в перші роки функціонування він носив назву “Інтим”) користувався неабиякою популярністю і майже завжди був переповнений. У 1919 році місцевою сенсацією був фільм про життя Ісуса Христа, що демонстрували в “Інтимі”. Згодом фурор спричинювали стрічки за участю Чарлі Чапліна, Грети Гарбо, Рудольфа Валентіно. Лаври найрейтинговішого кінотеатру Рівного відібрав у “Інтима” в кінці 20-х років лише кінотеатр Зафрана. Але завдяки умілій, так би мовити, репертуарній політиці нерідко кінотеатр Берндта випереджав за відвідуваністю свого конкурента. Наприклад, найкасовіший тогочасний фільм “Вогні великого міста” з Чарлі Чапліним у головній ролі “Ампір” у жовтні 1932 року на прохання глядачів демонстрував вісім днів замість трьох-чотирьох, як це було зазвичай у ті часи.
У кінотеатрі Берндта можна було не лише переглянути кінострічки. Його велика зала та сцена сприяли тому, що часто їх орендували для виступів заїжджі гастрольні колективи та місцеві театрально-концертні трупи. Проводили там свої заходи й громадські організації. Наприклад, “Стрілецький Союз” у приміщенні кінотеатру влаштовував новорічно-різдвяні бали для незаможних рівнян.
У 1939 році, коли в місті встановили радянську владу, кінотеатр було націоналізовано, і в грудні того ж року перейменовано на “Комінтерн”. Під час фашистської окупаціїї кінотеатр працював виключно для німецьких військових. Але вже під назвою “Де-Лі”. Подейкують, його відвідував і радянський диверсант Кузнєцов-Зіберт.
На джаз до “Партизану”
Після звільнення Рівного в 1944 році колишній кінотеатр Берндта був єдиним діючим рівненським кінотеатром. Спочатку йому повернули довоєнну назву “Комінтерн”, а вже у вересні 1944-го, після відновлювальних робіт (будівля ще під час окупаціїї постраждала від вибуху в сусідньому будинку) він отримав нову назву — “Партизан”. Однак тогочасна місцева преса, зокрема комуністичний “Червоний прапор”, одразу ж розкритикувала роботу закладу, зазначаючи про “дуже погані порядки в нашому кіно”. В публікації йшлося про те, що відвідувачів “Партизана” очікують прикрі несподіванки — від тютюнової задухи у фойє до поламаних під час штурму вхідних дверей ребер. Місця в залі, писала газета, займають не відповідно до придбаних квитків, а хто яке захопить. Найслабшим нерідко доводилося дивитися фільм стоячи.
Через критичні публікації та скарги відвідувачів “Партизан” закрили на капітальний ремонт. Потому облаштували фойє з буфетом та невеличку естраду. Перед кіносеансами публіку розважали духовий та естрадний оркестри, виступали міські актори, вокалісти, можна було потанцювати. З середини 50-х і власне до появи кінотеатру “Жовтень” (тепер кінопалац “Україна”) “Партизан” залишався центральним кінозалом міста, в якому демонструвалися практично усі найкасовіші фільми. Старожили розповідають, який аншлаг був на радянський кінохіт “Висота” (1957 рік) з тодішнім секс-символом радянського кіно Миколою Рибніковим у головній ролі, як доводилося вистоювати довжелезні черги, а подекуди й брати касу штурмом. А ще в кінотеатрі був балкон — перевага, якої були позбавлені інші кінотеатри міста. На нього зазвичай намагалися потрапити підлітки і молоді хлопці, хто йшов не так фільм подивитися, як побешкетувати — пожбурляти в темноті щось на глядачів, особливо на дівчат, відпускати жартівливі коментарі під час кіносеансу…
У 1950-х роках в кінотеатрі почав грати один з найкращих джаз-ансамблів міста, послухати який приходило чимало шанувальників цього жанру музики. І хоча не всі з них потому поспішали на кіносеанс, усе ж завдяки цьому “Партизан” жив повноцінним життям.
Безславний кінець піонера кіноіндустрії
З розвитком кіномережі Рівного старий кінотеатр поступово втрачав свої позиції, не витримуючи конкуренціїї з сучасними, технічно краще облаштованими закладами. Відвідуваність знижувалася. А за правилами радянського кінопрокату, аутсайдеру було зась до касових кінострічок.
У 90-і роки працівники кінотеатру намагалися повторити феномен 50-х, запроваджуючи передсеансові концертні виступи, проводили ігрові програми для дітей, навіть новорічні ранки. Але особливого інтересу в публіки це не викликало. Ті, хто ще приходили дивитися кіно, нарікали на незручність крісел, тісноту, неякісну кіноапаратуру, через яку часто демонстрація кінострічки вимушено переривалася. В останні роки роботи кінотеатру частину його приміщення здали в оренду під кафе. Як не намагалися працівники кінотеатру зберегти його, апелюючи до його історичної цінності, нічого з цього не вийшло. Будівлю визнали аварійною, хоча чимало рівнян і досі мають суттєві сумніви в цьому, як і в тому, що її потрібно було зносити. У 2006 році будівлю “Партизану” продали за 760 тисяч гривень відомій в Рівному фірмі. Відповідно й зменшувалося фінансування на утримання старої будівлі. Останні роки життя старійшини серед рівненських кінотеатрів минули безславно, хоча спроби відродити його були.
Потому руїни першого рівненського кінотеатру ще довго “прикрашали” берег Усті. А небайдужі рівняни фотографували цей сумний “пейзаж”, щоб бодай так увіковічнити пам’ять про “Партизан”. Тепер на його місці — торгово-бізнесовий центр з такою ж назвою на вивісці. Цікаво, що під час будівництва паспорт будови гласив, що тут відбувається “реконструкція будівлі кінотеатру “Партизан” під торгово-побутовий бізнес-центр”.
Так щез із карти міста легендарний кінотеатр — піонер рівненської кіноіндустрії. Втрачено назавжди ще один із потенційних об’єктів історичної і культурної спадщини Рівного.
Світлана КАЛЬКО
Фото з фондів Державного архіву Рівненської області.
Джерело: РівнеРетроРитм
