Посаду намісника – особистого представника цісаря та керівника адміністрації краю – в Австрійській імперії запровадили в 1849 р. Цей посадовець репрезентував цісаря на урочистостях, представляв інтереси австрійського уряду в Галицькому сеймі, призначав нижчих урядників та подавав цісареві й міністерствам кандидатури претендентів на вищі адміністративні посади, здійснював нагляд над управлінськими інституціями, а також виконував спеціальні доручення цісаря і міністерств.
Іншими словами, намісники були своєрідними символами влади в Галичині. Тому й цікаво, як посадовці такого рівня облаштовували своє життя, де жили, якими були їхні домівки.
Головна відмінність посадовців часів Австро-Угорщини від нинішніх – вони анітрохи не намагалися приховувати від людей свої маєтки та надбання. Звісно, всі вони були людьми багатими і до вступу на посаду займали в суспільстві становище достатньо високе для того, щоби мати житло, яке відповідало б їхньому статусу. Цікавим є інший факт — четверо намісників побудували свої домівки у престижному та модному тоді районі – неподалік Єзуїтського саду.
Наприклад, граф Аґенор Онуфрій Ґолуховський (1812 – 1875), польський консервативний політик, був намісником Королівства Галичини та Лодомерії у 1849-1859, 1866-1868 та 1871-1875 роках. На початку 1860-х він обіймав посади державного міністра та міністра внутрішніх справ Австро-Угорщини. Політичну кар’єру зробив також його син Аґенор-Марія-Адам Ґолуховський, який у 1895-1906 роках був міністром закордонних справ Австро-Угорщини.
Палац родини Ґолуховських розташований на затишній вул. Листопадового чину, 16. Збудували його 1865 року за проектом Карла Окмана навпроти Єзуїтського парку (тепер – парк ім. Івана Франка) у стилі італійського неоренесансу. Це чи не перша споруда такого стилю, зведена у Львові. Після смерті Аґенора Ґолуховського у володінням палацом вступає його син, який не особливо часто відвідував Львів, тому палац здавали в оренду заможним городянам.
Відомо, що споруда постраждала під час українсько-польських боїв за Львів 1918 року. У міжвоєнні роки палац Ґолуховських відремонтували, здійснили добудову, а згодом, 1939 року, його віддали під палац піонерів. Тепер у відреставрованому палаці Ґолуховських розміщено діагностичний центр клінічної лікарні Львівської залізниці.
Окремої уваги заслуговує будівля, в якій проживав граф Казімєж Фелікс Бадені (1846 – 1909) – австрійський державний діяч, у 1888–1895 роках — намісник Галичини, та великий землевласник (володів у Галичині 10600 гектарами землі).
Це кам’яниця №6 на вулиці Січових стрільців, збудована у 1870-х за проектом архітектора Едмунда Кеглера для родини Бадені. Приміщення будинку декоровано в стилі неорококо. Над вікнами другого поверху були встановлені герби родин Бадені та Маєрів під графською короною. Цікаво, що в приміщенні понад сто років функціонував ліфт, від якого наразі залишилася лише ліфтова клітка. У 1938 р. Станіслав Бадені подарував будинок університету, нині тут діє Наукова бібліотека Медичного університету. У будівлі донині збереглася ліпнина на стелі й інші автентичні елементи інтер’єру.
Ще одна будівля, зведена поблизу Єзуїтського парку (який був тоді елітним районом) – вілла Леона Пінінського (1857 – 1938), польського вченого (правник, історик мистецтва), громадського та політичного діяча, намісника Галичини 1898 – 1902 років та ректора Львівського університету. Історія його дому починається у 1891 р., коли Францішек Потуліцький та його дружина Францішка з Бадені Потуліцька, співвласники великої будівельної ділянки поруч із верхньою межею Єзуїтського саду, звернулися до львівського магістрату з проханням про надання дозволу на будівництво нової міської вілли. На відміну від більшості шляхетських резиденцій тогочасного Львова, архітектура яких формувалася шляхом перебудови і добудови осель I пол. – сер. ХІХ ст., палац-вілла Потуліцьких була повністю новим будинком.
У травні 1903 р. резиденцію на вул. Матейка, 4 придбав Леон Пінінський, який залишався її власником до 1930-х рр.
Після Другої світової війни будинок на вул. Матейка, 4 певний час використовували як Палац урочистих подій, згодом його передали Академії наук. Зараз тут розташований Західний науковий центр Національної академії наук України.
І остання домівка намісників – палац Потоцьких. Родина Потоцьких, продавши свій дім на площі Галицькій (нині відомий як палац Бесядецьких), придбала у 1822 р. нерухомість на вулиці Широкій (тепер Коперника). Перший палац збудовано у стилі класицизму за проектом архітектора Ігнатія Хамбреза, однак його було розібрано у 1860—1861 рр. Спорудження нової резиденції затягнулось на три десятиріччя. Поновив її відомий як меценат і палкий поціновувач французької архітектури Альфред Потоцький, який і замовив побудову резиденції (зараз знана як палац Потоцьких у Львові, вул. Коперніка, 15) паризькому архітектору Луї Доверн’є. Альфред II Юзеф Потоцький (1817 – 1889) – граф, польський і австрійський політичний діяч, маршалок Галицького Сейму, намісник Королівства Галичини та Лодомерії (1875 – 1883). На жаль, він рано помер в любому серці Парижі і не встиг побачити свою майбутню резиденцію. Будову палацу завершив його син Роман Потоцький.
Сам палац збудований 1880 року в стилі бароко. Проект Доверн’є модифікували львівські архітектори Юліан Цибульський та Людвіг Балдвін-Рамулт, вони ж його й реалізували. Ліпний декор авторства Петра Гарасимовича та, ймовірно, Леонарда Марконі.
У палаці Потоцьких були передбачені місця для під’їзду екіпажів, зали для зустрічей. З південно-західного боку біля палацу збудували стайні з нетинькованої червоної цегли з барельєфами коней та служб, з виходом на вул. Оссолінських (тепер вулиця Стефаника). Вже в кінці XIX — на початку XX сторіч навколо палацу Потоцьких збудували цілу низку багатоповерхових будинків. Тому вид на палац Потоцьких залишився відкритим лише з вулиці Коперніка. Наприкінці 1980-х років у палацовому парку влаштували шахту для прокладання тунелів підземного трамваю й побудували непривабливу прибудову, у якій зараз розташований Музей мистецтва давньої української книги (вул. Коперника, 15а). З ініціативи Б. Г. Возницького 2010 року поряд у сквері було закладено Парк замків та оборонних споруд давньої України, де демонструються макети оборонних споруд.
Христина БАЗЮК
Джерела:
- М. Мудрий. Галицькі намісники в системі українсько-польських взаємин (1849-1914) // Вісник Львівського університету. Серія історична. — Випуск 33. — Львів, 1998.
- http://www.galslovo.if.ua/
- https://uk.wikipedia.org
Фото:
На фото, яке авторами підписано як внутрішній вигляд палацу Потоцьких, насправді внутрішній вигляд салону Галереї мистецтв, що знаходиться по вул. Стефаника, 3.