Палац Бруницьких у Любіні Великому (відео)

5701
Палац Бруницьких у Любіні Великому (відео)

Ще одним багатим на пам’ятки місцем недалеко від Львова є селище міського типу Любінь Великий. Всього за якихось 22 км. від міста Лева можна побачити старі храми – дерев’яну церкву св. Миколи (1854 р.) та Костел Богоматері Ченстоховської (1930 р.), цілющі джерела, які були відомі ще в далекому минулому і на яких було побудовано водолікарню ще в кінці XVI ст, а також один з найцікавіших і незвичайних садибних палаців Львівщини – палац Бруницьких. З нього сьогодні і розпочнемо.

Одне з найдавніших зображень Любіня. Варшавський гравер А.Хроманський, 1871р.
Одне з найдавніших зображень Любіня. Варшавський гравер А.Хроманський, 1871р.

Поселення Любінь на річці Верещиці вперше згадується у 1441 році. Хоча багато дослідників ідентифікують його з літописним Любингородом, або Любинцем, який у 1241 році під час боротьби з монголами був зруйнуваний князем Данилом та пізніше не відбудованим. Під кінець XIII ст. у місті, задля захисту від татар, з’явилися укріплення – замок, оточений валами і глибокими ровами.

Поштівка. Купання на річці Верещиці, 1926 р.
Поштівка. Купання на річці Верещиці, 1926 р.

У другій половині XIV ст. Любінь спочатку був королівським містом, а згодом став власністю рогатинського та галицького старости Миколи Парави. В середині XV ст. місто передали державцю королівських мит у львівській землі Христофору де Санто Ромуло, а у 1470 р. – Миколаю Чорнбергу. Пізніше містечко перейшло до Львівського єпископа Бернарда Вілчка. У 1484 році, на прохання власників двох частин міста Держислава Вілчка та Петра з Борч, Любінь було розмежовано на Великий і Малий.

Поштівка. Вітання з Любіня, 1920 р.
Поштівка. Вітання з Любіня, 1920 р.

Містечко дуже потерпало від нападів татар, особливо нищівним став набіг у 1624 році.  Любінь було зруйновано вщент, а населення погнали в ясир. Після цього львівському наміснику Яну Вільчку Любінь, фактично, довелося наново заселяти людьми, а також відбудовувати зруйнований татарами замок.

Поштівка. Вокзал у Любіні Великому, 1933 р.
Поштівка. Вокзал у Любіні Великому, 1933 р.

У другій половині XVII ст. маєток перейшов до подільського воєводи Стефана Гумецького. Останній, вважається, розбудував замок під резиденцію – один з найцікавіших і незвичайних садибних палаців Львівщини. Напевно, тоді ж заклали парк, в якому до сьогодні збереглися рідкісні дерева: платани, ялини і тополі.

Поштівка. Палац Бруницьких, до 1939 р.
Поштівка. Палац Бруницьких, до 1939 р.

У власності родини Гумецьких маєток залишився до кінця наступного століття. Потім протягом короткого часу належав Свідзинським, після чого як придане Маріанни зі Свідзинських перейшов до ґрафа Юзефа Яблоновського. Наступним власником був їхній син Людвік Яблоновський, який у 1849 році відпродав Любінь Великий баронові Костянтину Бруницькому – вихрещеному єврею, який до прийняття християнства носив прізвище Бруннер.

Вигляд палацу Бруницьких у 2002 році
Вигляд палацу Бруницьких у 2002 році

Останній приватний власник Любіня – Адольф Бруницький. У 1909 – 1910 роках він зробив перебудову палацу за проектом архітектора Яна Шульца, під час якої споруда отримала сьогоднішній зовнішній вигляд. Палац багатий зовнішнішнім оздобленням, а декорував резиденцію Бруницьких відомий майстер Петро Герасимович зі Львова. Серед декоративних елементів можна відмітити герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.

Під час Першої світової війни палац було пошкоджено і, опісля Бруницькі знову здійснили його реставрацію.  Відомо, що колись парадний вхід до палацу був з його лівої сторони – власники перенесли його на теперішнє місце лише в 1920-х рр. Тоді ж було змінено й під’їзд до будівлі. Таким чином, єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов – його тильна частина. Сама будівля споруджена у стилі необароко. Центральна її частина двоповерхова, два бокові крила – одноповерхові.

Палац Бруницьких, 2016 р.
Палац Бруницьких, 2016 р.

З інтер’єрів до наших днів майже нічого не збереглося. Слід сказати, що вони і за Бруницьких були досить скромними. Але в палаці знаходилося багато цінних речей: меблі у стилі Людовика XV, венеціанський жирандоль, майже всю підлогу вкривав килим з малюнком в квіти. На одній зі стін висів гобелен на теми грецької міфології. Також був балкончик для оркестру. А ще багата бібліотека, що налічувала понад 1000 томів польською, англійською, німецькою і французькою мовами.

Палац Бруницьких, 2016 р.
Палац Бруницьких, 2016 р.

Поруч з палацом була оранжерея, каплиця та французький парк. Тут були гарно доглянуті газони, а кущі підстригали в різні цікаві фігури. Стояли в парку низькі колони з вазами для квітів. Останній власник – Адольф Бруницький мешкав тут до вересня 1939 року, до початку Другої світової війни.

У 1962 році було створено  Великолю́бінську спеціалізо́вану шко́лу-інтерна́т для діте́й із ва́дами розумо́вого ро́звитку, навчальний корпус якої зараз розміщено у палаці.  На початку 2000-х палац перебував у вкрай занедбаному стані, але завдяки фінансовій допомозі громадянина Швейцарії отця Роберта Готса будівлю у 2006-2007 рр. відреставрували.

Щодо стану на сьогодні. Після побаченого Палацу архієпископів в Оброшине, палац Бруницьких виглядає, без перебільшення, казково. Звісно, інтер’єри не збереглися, але будівля і парк навколо доглянуті. А порівнюючи фото палацу до реставрації 2007 року та опісля, одразу видно різницю. Так що можна потішитися.

Софія ЛЕГІН

Джерела:

  1. http://www.castles.com.ua/
  2. http://andy-travelua.livejournal.com/
  3. http://lubin.in.ua/
  4. https://uk.wikipedia.org/wiki/
  5. https://polona.pl/

1 коментар

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.