100 років із дня народження Слави Стецько пройшли в Україні майже непомітно. І це не дивує, адже зараз маємо в Україні достатньо ознак відвертого реваншу проросійських імперських сил, розповідає Радіо Свобода.
![Ярослава Стецько (Ганна Музика) (1920–2003) – український політик, громадський діяч, керівник ОУН(б), голова Антибільшовицького блоку народів (АБН)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun03.jpg?resize=696%2C744&ssl=1)
Український націоналізм і російський імперський шовінізм
Ярослава Стецько відома як націоналістка. Вона очолювала бандерівську Організацію українських націоналістів (ОУН(б)), а потім – Конгрес українських націоналістів (КУН). Український же націоналізм для «пересічного українця», якого одурманювала раніше радянська пропаганда, а зараз – російська, це щось страшне. Натомість російська імперська ідеологія, подана під соусом «русского мира» із православною закваскою, – це щось хороше.
І звідки знати цьому «пересічному українцю», що український націоналізм – не ідеологія національної виключності (чого не скажеш про націоналізм російський, точніше російський шовінізм). Українські націоналісти, зокрема, були за те, щоб співпрацювати з різними народами – особливо в боротьбі з імперськими, шовіністичними режимами, якими й були режими нацистський та більшовицький.
Діяльність Слави Стецько якраз є в цьому плані є показовою. Адже очолювала вона не лише ОУН і КУН, а й таку організацію, як Антибільшовицький блок народів (АБН), що боролася проти радянського (власне, російського) імперіалізму.
![Ярослава Стецько і її чоловік Ярослав Стецько (праворуч) на конференції Антибільшовицького блоку народів (АБН). Тайвань, 1955 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun04.jpg?resize=696%2C506&ssl=1)
![Діяч ОУН Ярослава Стецько і президент Китаю Чан Кайші, 1962 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun05.jpg?resize=696%2C584&ssl=1)
Заслуга Антибільшовицького блоку народів
Варто сказати кілька слів про цю організацію. Створена вона була 21–22 листопада 1943 року з ініціативи бандерівської ОУН на таємній 1-й Конференції поневолених народів Східної Європи і Азії в селі Будераж на півдні Волині (зараз це село Здолбунівського району Рівненської області).
Те, що саме в цьому старовинному селі пройшла згадана конференція та створений АБН, було не випадковістю. Справа не лише в тому, що у цьому регіоні активно діяла Українська повстанська армія (УПА). Зокрема, порівняно недалеко від Будеража, біля села Антонівці (зараз село Шумського району Тернопільської області), був розташований табір Воєнної округи УПА «Волинь-Південь». Також недалеко звідси, біля села Гурби, із 21-го по 25 квітня 1944 року проходив відомий бій між загонами УПА та військами НКВС. Справа була також у тому, що на Волині УПА зуміла налагодити співпрацю з представниками інших народів.
Так, восени українські повстанці оприлюднили низку відозв до узбеків, туркмен, казахів, башкирів, калмиків, удмуртів, волзьких татар, які потрапили в полон і служили німцям. У цих відозвах упівці закликали їх разом бити німецьких та московських імперіалістів. При цьому вони апелювали до історичної пам’яті поневолених народів.
![Документи з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun10.jpg?resize=696%2C1056&ssl=1)
![Документи з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun09.jpg?resize=696%2C1074&ssl=1)
![Документи з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun08.jpg?resize=696%2C1026&ssl=1)
![Документи з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun07.jpg?resize=696%2C1151&ssl=1)
![Документи з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun06.jpg?resize=696%2C1106&ssl=1)
Зокрема, у відозві до волзьких татар були такі слова: «Пригадайте, хто Ви були в минулому. Адже не завжди Ви були невільниками Москви. Адже були інші, щасливі часи татарського народу. Тремтіла Москва перед величністю Казанського, Астраханського і Касимівського ханств. Власником середньо-волзьких земель, рибних багатств, пухових промислів – був татарин, а не московський зайда».
Такі звернення давали результати. Наприклад, 29-30 вересня 1943 року до українських повстанців-націоналістів перейшов із Здолбунова відділ азербайджанців кількістю 160 осіб. А в складі УПА з’явилися національні частини народів Сходу.
![Національний узбецький підрозділ при УПА-Північ, 1943 рік. Фото з архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun11.jpg?resize=696%2C401&ssl=1)
![Документ із архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun13.jpg?resize=696%2C1033&ssl=1)
![Документ із архіву СБУ](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun12.jpg?resize=696%2C1030&ssl=1)
Варто пригадати, що кремлівська пропаганда очорнюючи діяльність Української повстанської армії, звинувачувала її в антисемітизмі. Однак в УПА, у цій армії без держави, служили євреї, зокрема багато їх було серед лікарів, що надавали медичну допомогу повстанцям.
![Лейба-Іцик Добровський («Валерій»), єврей, співробітник політичного відділу Штабу УПА на Волині. Був автором відомих звернень УПА до інших народів, зокрема – Азії і Кавказу – які служили в німецьких легіонах («Сыны Туркмении» , «Узбецкие аскеры» , «Таджики» та інші), а також публіцистичної праці «Як московський царизм підкорював народи». Був заарештований та засуджений на 10 років. Подальша доля невідома](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun14.jpg?resize=696%2C433&ssl=1)
Відомим серед таких євреїв був Гірш Келлер, який за участь в УПА потрапив до сталінських концтаборів, а в 1954 році став одним із керівників найбільшого в ГУЛазі Кенгірського повстання.
![Гірш Келлер](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun15.jpg?resize=696%2C964&ssl=1)
Те, що в лавах УПА на Волині воювали не лише місцеві, а й «прибулі», в тому числі й неукраїнці, свідчить цвинтар біля табору Воєнної округи УПА «Волинь-Південь». Як правило, загиблих упівців ховали на кладовищах у тих селах, звідки вони були родом. На згаданому цвинтарі біля упівського табору були поховані немісцеві. Цікавою є історія цього кладовища. Після приходу більшовиків воно було варварськи знищене. І все ж протягом багатьох років хтось таємно приходив після Пасхи на це місце, залишаючи поминальну їжу на понівечених могилах. Як не старалися працівники радянських спецслужб, вони так і не змогли знайти того, хто це робив. Безперечно, це були українські націоналісти. І ці націоналісти вшановували «несвоїх» із ризиком для себе. Чи не є це свідченням гуманності й моральності цих людей?
![Гравюра художника, члена ОУН і УГВР Ніла Хасевича: «СССР – тюрма народів», 1948 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun16.jpg?resize=696%2C980&ssl=1)
Але повернемося до питання про АБН. На конференції 1943 року, де був створений цей блок, були представники 12 народів.
Врахуйте, що вона проходила в непростих конспіративних умовах. Якби умови були кращі, певно, представництво було би більшим. Її учасники сформували платформу спільної боротьби проти російського імперіалізму. Блок мав згуртовувати народи під гаслами: «Свобода народам! Свобода людині!». А метою діяльності АБН було розчленування Радянського Союзу на національні держави.
Згодом, на конференції цієї організації, яка відбулася 16 квітня 1946 року в Західній Німеччині, вона була реорганізована. Очолив її один із лідерів українських націоналістів Ярослав Стецько.
У 1950-х роках в АБН, окрім українців, входили албанці, білоруси, болгари, вірмени, грузини, естонці, російські козаки, латвійці, литовці, словаки, туркмени, угорці, хорвати, чехи.
З часом до блоку ввійшли представники інших народів, які боролися проти радянського імперіалізму. Так, у 1970-х роках до нього приєдналися організації «За свободу В’єтнаму» і «Вільна Куба».
![Конференція АБН і EFC. Лондон, 1982 рік. За столом праворуч Слава Стецько, виступає її чоловік – голова АБН і ОУН Ярослав Стецько](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun17.jpg?resize=696%2C471&ssl=1)
![Голова ОУН і АБН Ярослав Стецько (ліворуч) і віцепрезидент США Джордж Буш](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun18.jpg?resize=696%2C838&ssl=1)
![Бофон Антибільшовицького блоку народів](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun19.jpg?resize=696%2C349&ssl=1)
![Марки Антибільшовицького блоку народів, які були випущені до 40-річчя утворення АБН](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun20.jpg?resize=696%2C530&ssl=1)
Основну свою діяльність АБН зосередив на роз’яснювальній та інформаційній роботі. Робив це він, зокрема, за допомогою періодичних і неперіодичних видань різними мовами, передусім двомісячника «ABN – Correspondence», який спочатку виходив англійською, німецькою і французькою, а пізніше лише англійською мовою.
![Видання АБН](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun22.jpg?resize=696%2C483&ssl=1)
![Видання АБН](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun21.jpg?resize=696%2C1005&ssl=1)
Цей двомісячник та інші видання АБН редагувала Слава Стецько. Вона володіла багатьма мовами – англійською, французькою, німецькою, польською, іспанською, італійською, словацькою і білоруською. Чи багато радянських «інтернаціоналістів» могли би похвалитися знаннями стількох мов, зокрема такої «екзотичної», як білоруська? До речі, ці «інтернаціоналісти» доклалися до того, щоб ця мова практично зникла. Принаймні в нинішній «ненаціоналістичній» Білорусі білоруська мова практично є «екзотикою».
Після смерті свого чоловіка, Ярослава, Слава Стецько очолила АБН.
![Ярослава Стецько (Ганна Музика) (1920–2003) зі своїм чоловіком Ярославом Стецьком (1912–1986)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2020/05/oun23.jpg?resize=696%2C485&ssl=1)
Як би там не було, але Антибільшовицький блок народів вніс свою лепту в розвал Радянського Союзу та в становленні на його уламках незалежних держав, у тому числі України.
Уже хоча б через це нинішні очільники нашої держави мали б згадати Славу Стецько. Але їм, як завжди, не до таких постатей. Боюся, що вони й далі продовжують мислити стереотипами колишньої радянсько-російської імперії.
Петро КРАЛЮК
голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України