Не буде перебільшенням ствердити, що без таких людей українське національне відродження у під-австрійській Галичині в першій половині ХІХ ст. навряд чи відбулося. Особливе місце у когорті галицьких подвижників обіймає отець Модест Гриневецький – один з найосвіченіших та найбільш ерудованих людей свого часу. Монах-василіянин, богослов, історик, джерелознавець, палеограф, літературознавець, перекладач і педагог, який тридцять п’ять років життя віддав праці у Львівському університеті, зробив чимало для пізнання галичанами власного минулого й усвідомлення своєї ідентичності.
Михайло Гриневецький народився 8 листопада 1758 р. у селі Лютовиськах (Літовищах) Ліського повіту на Лемківщині в родині місцевого пароха отця Василя та Єви Гриневецьких. По закінченні т. зв. “граматикальної школи” у Самборі, в 19-річному віці прийняв монаший постриг і під іменем Мелетія вступив до добромильського монастиря отців-василіян. Після новіціату у 1779-му переведений до обителі в селі Спас неподалік Старого Самбора. Навчався у Замойській академії, ще в молоді роки опублікував працю “Філософське обґрунтування фізики” (лат. “Assertiones philosophiae physicae”).
Упродовж 1781 – 1784 рр. вчителював у василіянських школах Дрогобича й Лаврова. 23 березня 1783 р. склав вічні обіти, змінивши монаше ім’я на Модеста. Від 1784 до 1789-го вивчав богослов’я і філософію в університетах Відня та Львова. 7 грудня 1789 р. рукоположений на священика львівським владикою Петром Білянським (1736 – 1798).
Наприкінці 80-х років ХVІІІ ст. отець Модест Гриневецький, ЧСВВ, оселився у славній львівській василіянській обителі св. Онуфрія, пов’язавши решту життя із університетом, зреформованим австрійською владою. Викладав українською (церковнослов’янською) мовою догматику у “Провізоричному науковому інституті в руській мові”, відомому як Studium Ruthenum – тимчасовій навчальній установі, що діяла при Львівському університеті у 1787 – 1809 рр., підготував декілька підручників з теології. Попри слабке здоров’я, 1793-го очолив кафедру латинської мови та догматики, чотири рази обирався деканом теологічного факультету. У 1799 р. отримав ступінь доктора богослов’я. Тричі (в 1800, 1801 і 1806 рр.) призначався прокуратором (офіційним представником) Василіянського Чину на Галицьку провінцію. Певний час був радником перемишльського єпископа Івана Снігурського (1784 – 1847), під кінець життя дістав титул барона.
“Дразливий і нагальний з причини слабовитости, – писав про отця професор Михайло Возняк (1881 – 1954) – мав в 1806 р. прикру аферу з учениками фільософії. Що се було хвилеве непорозумінє, що студенти любили його та шанували, доказом того, що по його смерти випросили собі навіть проти заказу висшої власти позволенє завісити його портрет у салї засїдань сенату”.
Коло наукових зацікавлень ченця і професора було доволі широким, включало мовні та біблійні студії, історію книгодрукування, палеографію, переклади античних авторів. Збирання й описування книжкової старовини вивело отця на легендарного львівського антиквара-бібліофіла Давида Іґеля: протягом років отець Модест був одним з постійних його клієнтів. Завдяки позитивним рекомендаціям від професора Гриневецького та інших галицьких інтелектуалів, у червні 1816 р. бізнес Іґеля легалізовано, що дало поштовх появі першої у Львові антикварної книгарні. Любов до книг звела отця Гриневецького із відомим меценатом графом Юзефом-Максиміліаном Оссолінським (1748 – 1826): підпис священнослужителя й професора поставлено під проектом створення у Львові Національної бібліотеки ім. Оссолінських (Zakład Narodowy im. Ossolińskich) або “Оссолінеуму”.
У 1817 р. отець Модест виготовив на прохання польського історика Йоахима Лелевеля (1786 – 1861) копію напису й зарисовку надгробної плити на могилі “першодрукаря” Івана Федорова, похованого в Онуфріївському монастирі, зберігши у такий спосіб історичний вигляд пам’ятки для майбутніх поколінь.
На думку біографів, отець Гриневецький поділяв переконання про етнічну та мовну єдність наддніпрянських, галицьких і закарпатських українців. Належав до представників греко-католицького духівництва, котрі послідовно домагалися від офіційного Відня права викладати руською (українською) мовою в початкових та парафіяльних школах. Також входив до складу депутації духовенства, котра клопоталася перед австрійським цісарем про дозвіл на віднову Галицької митрополії.
Як прихильник міжслов’янського діалогу, професор Гриневецький підтримував добрі взаємини з багатьма представниками інтелігенції – зокрема, співбратом по Чину й університетським професором отцем Арсеном Радкевичем (1759 – 1821), українським філософом і педагогом, професором Санкт-Петербурзького університету Петром Лодієм (1764 – 1829), російсько-німецьким географом та істориком Петром Кеппеном (1793 – 1864), білоруським археологом, етнологом і фольклористом Адамом Зоріаном Чарнецьким (1784 – 1825) та іншими діячами.
Від 1822 до 1823 р. отець Модест Гриневецький, ЧСВВ – протоігумен Василіянського Чину, ігумен Свято-Онуфріївського монастиря і заразом ректор Львівського університету. Двічі його кликали університети Кракова й Відня, обіцяючи підвищити платню, але безрезультатно. Давалися взнаки проблеми зі здоров’ям. І серед василіянського монашества, і загалом серед інтелігенції початку ХІХ ст. отець виділявся як правдиве світило. Був відомим далеко поза межами Львова й Галичини.
Отець Модест Михайло Гриневецький помер 1 квітня 1823 р. оточений, як писав професор Возняк, “загальною пошаною земляків і чужих народів”. Похований на василіанському цвинтарі поблизу церкви св. Онуфрія.
Олександр ШЕЙКО
Джерела:
- Вибір з “Пом’яника” Чину святого Василія Великого – місяць квітень //Офіційний сайт василіянської Провінції Покрови Пресвятої Богородиці у Польщі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://old.bazylianie.pl/index/pl_index.php?plik=news.php&news=127;
- Возняк М. Наші університетські традиції у Львові (част. 3)//Офіційний сайт архіву Львівського університету [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.lnu.edu.ua/m-voznyak-nashi-universytetski-tradytsiji-u-lvovi-chast-3/;
- Дзюбан О. Життя та діяльність о. Модеста Гриневецького, ЧСВВ//Місіонар: український католицький часопис. – 1998. – № 3 (65) – С.26-27 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://issuu.com/mykolaslotvinskyy/docs/_________________03_1998;
- Довідник з історії України/ред. І. Підкова, Р. Шуст. – Київ, 2001. – 1136 с.;
- Історія монастиря крізь призму часу//Офіційна сторінка монастиря св. Онуфрія у Львові [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osbm.lviv.ua/history-monastery/history-monasteryonufrija/125-storya-monastirya-krz-prizmu-chasu.html;
- Кляшторна Н. Повернення Модеста Гриневецького//Наше Слово. – 2014. – № 22. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nasze-slowo.pl;
- Котлобулатова І. Книгарі//Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 2006. – ч. 42 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n42texts/knyhari.htm;
- Скленар І. Сторінки історії та сучасності львівського монастиря св. Онуфрія //Релігійно-інформаційна служба України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/45512/;
- Список ченців Чину святого Василія Великого//Офіційний сайт василіян у Польщі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bazylianie.pl/?option=com_content&view=article&id=1113;
- Стеблій Ф. Львів – центр українського національного відродження//Карта Львова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://map.lviv.ua/statti/stebliy.html;
