Раніше на сторінках Фотографій Старого Львова уже йшлося про табір інтернованих частин УГА у Німецькому Яблонному (Чехословаччина). Ще один табір інтернованих діяв у Ліберці (від вересня 1920 року). У квітні 1921 близько 4 тис. інтернованих осіб з Ліберця і Німецького Яблонного було переведено до Йозефова. Згодом табори інтернованих почали ліквідовувати. Останнім, у 1926 році, припинив своє існування табір у Йозефові.
Враження від останніх днів життя цього табору описав український педагог, військовик, публіцист, член Наукового Товариства ім. Шевченка, командант УСС Михайло Галущинський. Його публікацію під назвою “Ліквідація останнього табору в Чехії” було надруковано у журналі “Світ”(№ 15-16 за 15 серпня 1926р.), текст якої подаємо в оригіналі.
Ліквідація останнього табору в Чехії
Після ліквідації таборів в Німецькому Яблонному, Ліберци прийшла черга на Йозефів, через реєстри якого перейшло більше двох тисячів стрільців і старшин Української Галицької Армії. Дехто повернув у Галичину; три більші транспорти відійшли на Велику Україну, чимало розбрилося по чеській землі, кілька десятків лягло кістьми у чужу домовину, а осталося ще біля 65 люда в таборі зі своїм вірним командантом, сотником д-ром Іваном Козаком.
Ліквідація табору переводиться таким чином, що з 1 серпня замикають кухню, а з 15 серпня мають усі опустити табор. Що їм далі робити, того ніхто не відає.
Так зложилося, що я мав ще змогу побувати дня 29 липня в йозефівському таборі, щиро витаний його мешканцями. На двірці застав я ще транспорт 28 інвалідів, котрі саме відїздили до Праги до німецького дому інвалідів. Їм, а далі всім оставшим передав я слова поздоровлення від рідного краю.
У таборі мущини, жінки і діти, старші, що ходять до школи, і ті маленькі, які що йно недавно прийшли на світ. Розмови з “таборитами” передам на иншому місці. Тут тільки зазначу, що одні вижидають дозволів на поворот до рідного краю, а другі на виїзд на Велику Україну.
Д-р Іван Козак опроваджує мене по таборі, показує житла родин і більших гуртів, пояснює де були школи, де кипіло культурно-освітнє життя, веде до кухні, до кооперативи, що підтверджує місцеве культурне життя і щедрою рукою наділювала “Рідну школу” та инші установи в краю, а далі показує лікарську амбуляторію, де знайомимося з лікарями, котрі виконували свою опіку в таборі. Вкінці спільна світлина всіх тих, які в цю пору находилися в таборі.
Остає нам ще троха часу. Його треба нам присвятити памяти тих , котрі вже більше не повернуть до своїх. Ми на цвинтарі в Йозефові , а потому на другому в сусідному місті Яромежи (Jaroméř), де також похоронено кількох старшин і стрільців, що своє страждальне життя покінчили в місцевому шпитали.
На Йозефівському таборі світлина біля гробів. Як видно зі світлини, гроби удержані в порядку. А це велика заслуга команди табору.
Ми прощаємося. Ще кілька побажань, дуже скромний осуд майже ніякого заінтересування з боку краю рідними скитальцями. Тепле тиснення рук, яке багато говорить. У першу чергу, щоби якнайшвидше зійтися при спільній праці .
Я в поїзді… На пероні сотник д-р Козак і двох членів ліквідаційної комісії, пп. Л. і К. Ще раз обмінюємося поглядами. Гудок засвистів і… частина української історії уже поза мною…
М.Галущинський
