Впродовж літа 1945 р. сотня “Галайда 1” під командуванням Василя Василяшка – “Перемоги” мала кілька сутичок із Військом польським на Закерзонні. Станом на 24 серпня вона нараховувала 132 вояки.
В кінці літа відділ отримав наказ повертатися назад на Львівщину. Перейшли кордон вранці 1 вересня 1945 р. біля с. Чернявка, у 6 км на захід від райцентру Немирів (тепер Яворівський р-н). Ворог влаштував переслідування. Повстанці, не маючи змоги відпочити, намагалися відв’язатися. При цьому розбили кілька ворожих застав чисельністю 5–7 солдатів, які намагалися перекрити шлях від кордону.
Наступного дня неподалік села Ковальські, 5 км на південний захід від райцентру Магерів, на території Яворівського полігону, сотня “Галайда 1” була майже повністю оточена більшими силами 88-го погранотряда НКВД і підрозділів Червоної армії, із залученням авіації (два літаки ПО-2).
Перші перестрілки з ворогом повстанці зав’язали 2 вересня близько 11 год. Намагаючись уникнути оточення, сотня “Галайда 1” з боєм і втратами відступала вглиб лісів у східному напрямку. Тричі довелося вступати в більші бої з ворогом.
Тільки притомність сотенного дозволила повстанцям вийти з оточення. Учасник бою “Явір” згадував: “Вояцтво перетомлене від безнастанних маршів ноги стають колодами, від безнастанного зорення очи клеються, горло домагається охолоди, а руки та плечі вже відчувають тягар зброї та муніції. Та ворог з усіх боків, відпочити не дасть. Повстанці радять вибрати найдогіднійші становища і там провадити круговий оборонний бій. Командир «Перемога» про довгий бій на становищах не хоче думати. Бо він зорінтувався в бою і бачив, що можуть повстати другі Крути. Не по-партизанськи нам Крути. Нам нові Крути не писати. Нам писати перемогу. І не дасть ворогови тішитися. Дає наказ ударити несподівано сильно в однім місці по більшевицкім перстні, розторощити його та зникнути безслідно з очей сталінських собак. Перший кинувся на ворожі лави сам командир «Перемога» з криком «Слава» допереду, а за ним рушило його вояцтво. Повстанська атака розторощила їх упень”.
Відтак повстанцям прийшли на допомогу конспірація і вигідний терен – горбиста заліснена місцевість. Їм вдалося непомітно відірватися від ворога в напрямку села Вілька Кунинська (тепер Жовківський р-н). Залишивши тут важко поранених, сотня перечекала до вечора в невеликому ліску, а відтак вирушила далі на північний схід.
Сотня на 50% була розбита – одні повстанці відбилися від відділу, інші потрапили в полон; 20 загинули, а 17 були поранені. Все ж відділ зберіг боєздатність, а частина розпорошеного стрілецтва невдовзі приєдналася до своєї сотні.
З прибуттям на Сокальщину відділ був розчленований на рої (відділення) із завданнями готуватися до зими.
18 вересня 1945 р. “Перемога” був призначений командиром куреня (батальйону) і Сокальського тактичного відтинка УПА, а сотню “Галайда 1” передав своєму заступникові, першому чотовому “Ігореві”. У підпорядкуванні Василя Василяшка опинилися також відділи “Галайда 2″, 2Кочовики”, “Пролом” і “Тигри”.
18 жовтня 1945 р. Василь Василяшко – “Перемога” виступав на організованому повстанцями мітингу в с. Незнанів (Кам’янка-Бузький р-н), а через два дні, проводячи засідку біля того ж села, отримав поранення. Лікувався близько двох місяців в околицях Боянця (тепер Жовківський р-н).
Впродовж зими 1945–1946 рр. сотня “Галайда 1” зазнала значних втрат через насичення терену гарнізонами військ НКВД і Червоної армії для проведення т. зв. “виборів” до Верховної Ради СССР. Проте і в таких умовах вдавалося завдати ворогові дошкульних втрат. Зокрема, 7 лютого 1946 р. біля присілків Мерівка i Гряда між с. Незнанів та Холоїв (тепер Вузлове Радехiвського р-ну) у повстанській засідці загинули начальник секретаріату Головного управління по боротьбі з бандитизмом НКВД СССР підполковник Микола Крижановський, старший оперуповноважений Радехівського НКВД, молодший лейтенант Н. Марков; заступник начальника V відділу штабу 111-го прикордонного загону майор В. Волосьонков та троє прикордонників. Цю акцію провели кілька підпільників із районної боївки Служби безпеки та місцевих самооборонних кущових відділів, а також четверо стрільців із роя “Клена” сотні “Галайда 1” разом із сотенним військовим інструктором “Монетою”.
В цей час наказом Головного військового штабу УПА ч. 1/46 від 15.02.1946 р. Василеві Василяшкові – “Перемозі” присвоєно ступінь сотника і його відзначено Золотим Хрестом бойової заслуги І кл. Дещо раніше він був відзначений Срібним Хрестом бойової заслуги І кл. (наказ ГВШ ч. 3/45 від 10.10.1945 р.). Ці нагороди – відзначення за бої у 1945 р.
А вже наступного дня, 16 лютого 1946 р., визначний повстанський командир загинув. Це сталося в лісі між селами Боянець та Купичволя (Жовківський р-н), неподалік хутора Колин (Підкулин). Розвідувально-пошукова група 109-го стрілецького полку погранвійськ НКВД та райвідділу НКВД о 10 год. за агентурними даними, попередньо здобутими спецгрупою, встановила стеження за дорогою Боянець–Купичволя і помітила селянські сани, які їхали з хутора Колин до лісу. З’ясувавши, що з них біля ретельно замаскованої криївки скидали продукти, енкаведисти відкрили вогонь. На санях були повстанці з роя “Буревія” сотні “Галайда 1”. Один із них, Василь Весній-“Вихор” загинув на місці. Двоє інших, “Лисок” і “Черемха”, змогли втекти.
Троє тих, хто був у криївці, відмовилися здатися і прийняли бій.
Ось як це описано у повстанському звіті: “16.ІІ в лісі біля с. Боянець застукали большевики в криївці командира “Перемогу”, курінного бунчужного “Хмеля” і санітара куреня “Макаренка”. Вечером трьох стрільців вискочили з своєї криївки і пішли до Боянець по харчі для командира «Перемоги», де вже кілька днів був без харчів (сніг і ясна місячна ніч). Зорганізувавши харчів, вояки взяли фіру без дядька і фірою везли харчі до ліса, не знаючи нічого, що большевики вже поробили застави кругом. Коли приїхали до ліса і стали коло криївки командира «Перемоги», в той же сам час посипались на них стріли зі всіх сторін. В тій хвилині падає вбитий стрілець “Вихор”, а тих двох вояків утікають, зрікаючись фіри харчів. Перший вискакує друг “Хміль” і сипле серію стрілів на ворога, котрий вже був на кілька кроків коло них. Большевики обкидають “Хмеля” гранатами і градом куль і “Хмель” падає в ході криївки неживий. Тоді большевики обступили криївку кругом і стали кидати до середини гранати, бо командир “Перемога” і “Макаренко” ще зі середини відбивались. Тоді большевики згори поробили діри і до середини тими дірами кидали гранат. Командир “Перемога” і “Макаренко” дострілили себе. Тіла їх забрано до Мостів Великих”.
Такі ж дата, місце і опис смерті повстанців є теж в інших повстанських та більшовицьких документах. 4 листопада 1990 р. Василя Василяшка-“Перемогу” і його побратимів перепоховано на цвинтарі у Великих Мостах, де згодом встановлено пам’ятник.
