У липні 1944 року радянсько-німецький фронт невблаганно наближався до найбільшого східного міста дистрикту Галичина – Lemberga. Падіння німецької оборони Львова і катастрофа під Бродами провіщали швидке захоплення міста Червоною Армією. Чиновники Рейху уже пакували валізи, начищували до блиску ордени і чоботи готуючись до відступу на захід.
![Жовто-блакитний прапор над Львівською ратушею. Фото Сергія Гуменного](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/1-1.jpg?resize=696%2C522)
22 липня 1944 р. полковник Владислав Філіповський (Władysław Filipkowski) – керівник львівського підрозділу Армії Крайової (АК) розпочав реалізацію таємного плану захоплення міста. В районі Львівської Політехніки, Погулянки та на вулиці Зеленій з’явилися озброєні підрозділи із червоно-білими пов’язками на рукавах. Ці, у більшості своїй, молоді особи виконували чіткий наказ еміграційного польського уряду: опанувати місто Львів до прибуття «червоних» і нейтралізувати українське підпілля, щоб заявити усьому світові про силу Польщі та її претензії на довоєнні кордони.
![Символ нескореної Польщі, широко використовується під час Другої світової війни. (Джерело: https://uk.wikipedia.org)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/21.jpg?resize=696%2C435)
Відступаючі німецькі війська фактично не становили небезпеки для повстанців. Червоний прапор, який польські вояки вивішали поряд із своїм на будівлі Львівської Політехніки, здавалося мав заспокоїти радянські війська, що от-от мали увійти до міста. Абсолютними господарями Львова стали відділи польської самопроголошеної поліції, штаб якої містився у будинку Шпрехера на вулиці Академічній (сучасний проспект Шевченка).
![Вулиця Академічна. У глибині фото будинок Шпрехера – командний пункт АК у Львові (фото Тадеуша Кристинека, 30-ті рр. ХХ століття. Із фондів Сілезької бібліотеки (Польща)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/41Tadeush-Kristinek-Vulitsya-Akademichna-Silezka-biblioteka.jpg?resize=696%2C449)
Проте, навіть стан національної ейфорії не змусив польські збройні формування забути про українське населення міста, особливо національно свідому інтелігенцію. В будинках політичних, культурних діячів, ба навіть пересічних інтелігентів, проводилися обшуки та облави. Історик Ярослав Дашкевич, син першої жінки-офіцера (хорунжої) Українських січових стрільців, а згодом чотаря Української галицької армії – Олени Степанів, залишив спогади про спробу затримання своєї матері. Єдиним, що врятувало тоді жінку від потенційної розправи став захист сусідів-поляків.
![Олена Степанів - перша жінка-офіцер (хорунжа) Українських січових стрільців, а згодом чотар Української галицької армії . Відень, січень 1915 року](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/07/stepaniv01.jpg?resize=696%2C970)
Серед українства столиці Галичини поширювався закономірний страх і непевність у завтрашньому дні. Сьогодні вважається, що жертвами збройної акції польського підпілля у місті Львові, наприкінці липня 1944 року, стали близько 150 українців.
![Польський патруль біля воріт Львівської Політехніки (Джерело: http://kresy24.pl)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/31.jpg?resize=696%2C439)
Особливо напруженою ситуація ставала із наближенням радянських військ. Усе ще тривав відступ німецьких частин , а польські боївки, що діяли в місті та околицях вже намагалися перебрати усю владу в свої руки. Тривала, так звана, «тиха акція» покликана ліквідувати свідомий український елемент та підпілля в місті. Командування АК слушно побоювалося, що радянська влада могла використати, із вигодою для себе, боротьбу польських вояків проти українців, адже роль захисника пригноблених і братніх народів становила чи не основу репертуару більшовицької агітації під час нападу на Польщу у 1939 р.
![Сучасний вигляд Львівської Політехніки. Фото Сергія Гуменного](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/51.jpg?resize=696%2C529)
Тактику «тихої акції» обрали для себе і українські повстанці. Їх боротьба з польською стороною, на терені міста, була майже непомітною сторонньому оку та проходила в умовах конспірації. Результатом таких дій стала, на думку українського історика Володимира В’ятровича, ліквідація близько 80 польських вояків.
![Владислав Філіповський (Władysław Filipkowski) – керівник львівського підрозділу Армії Крайової (АК) (Джерело: http://kresy24.pl)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/81.jpg?resize=696%2C1028)
27 липня 1944 р. до міста Львова почали заходити радянські війська. Їх передові частини зіткнулися з опором відступаючих німецьких частин. Старовинні вулички наповнювалися скрипом від гусениць танків. Оглушливий рев моторів, свист куль і баси снарядів, гуркіт падаючих стін та дзвін розбитого скла творили смертельну симфонію війни…
![Червоний та польський національний прапори на будівлі сучасного національного університету Львівська Політехніка (Джерело: http://kresy24.pl)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/03/61.jpg?resize=696%2C992)
На міській Ратуші, будинках де містилися штаби польських сил все ще майоріли поруч червоний та польський національний прапори. Проте, як українське так і польське підпілля, очікували на подальші дії щодо них радянської сторони. Чи ж могли вони підозрювати, що саме їх непримиренна боротьба, стане благодатним ґрунтом для східного окупанта?
Сергій Гуменний
Джерела:
- В’ятрович Володимир. Буря наді Львовом. Електронний ресурс: https://tsn.ua/analitika/burya-nadi-lvovom-303794.html?action=more&sort=popular&slice=1&limit=20
- Лемко І. Цікавинки з історії Львова. − Львів : Апріорі, 2011.
- http://drugarzeczpospolita.blogspot.com
- Burza biało-czerwonych flag we Lwowie. Електронний ресурс: http://kresy24.pl/burza-bialo-czerwonych-flag-we-lwowie/
Список фотографій:
8(1) – Владислав Філіповський (Władysław Filipkowski) – керівник львівського підрозділу Армії Крайової (АК) (Джерело: http://kresy24.pl)