Відкрити для себе Олега Ольжича, якого ми знаємо, як чудового поета, доброго науковця-археолога в новій іпостасі — політичного діяча та борця за волю нашого народу, мали нагоду всі, хто прийшов 25 жовтня на зустріч із очільником ОУН, заступником голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України Богданом Черваком. Зустріч відбулася в межах авторського проекту „Від книги до мети“ професора Ірини Фаріон і була приурочена 110-річчю від дня уродин цього видатного українця.
Ця зустріч була виняткова ще й тим, що на ній був присутній Любомир Головінський — рідний племінник крайового коменданта УВО Юліана Головінського.
Доповідь Богдана Червака відкрила багатогранну постать Олега Ольжича. Доповідач відкрив маловідомі сторінки життя поета, розповідав про особливості його характеру, життєві принципи, особливості взаємин із побратимами в боротьбі.
— На превеликий жаль, уже в сучасній Україні про Ольжича склався хибний стереотип. Ми багато говоримо про нього як про визначного українського поета. Поза сумнівом — це класик української літератури, окраса європейської поезії. Ми майже все знаємо про Ольжича-науковця, про його здобутки в археології написано багато фундаментальних праць. Та цілком відкинута його політичну діяльність. Він відомий передусім тому, що героїчно загинув як один із керівників ОУН, як учасник похідних груп ОУН, якого в німецькому концтаборі Заксенхаузен закатували німці. Політична біографія Олега Ольжича — це борг української нації перед цією визначною постаттю, — підкреслив Богдан Червак.
Гість зустрічі наголосив, що Олена Теліга, Олег Ольжич — це люди, в яких не було розбіжностей між словом і ділом. Тож і їхня боротьба була цілком логічна.
— Є деякі деталі, які потрібно уточнити для того, щоб образ Ольжича був правдивий і об’єктивний. Так, не відповідає дійсності те, що Ольжич під час Другої світової війни, на відміну від, Романа Шухевича чи іншої фракції ОУН, наполягав лише на мирних методах боротьби чи на просвітницькій діяльності. Насправді він був переконаний, що поневолена нація має право на усі, без винятку форми і методи боротьби для здобуття Української держави, не виключав мілітарних. Яскравим прикладом цього є те, що зважаючи на те, як розгорталися події на фронті , коли зрозуміло було, що на заміну одному окупантові — фашистам, прийде інший — червона Москва, треба буде боротися на два фронти, він разом із командиром УПА Романом Шухевичем обговорював цілком, на їхню думку, тоді реалістичний проект, який повинні були виконати обидві фракції ОУН. Вони планували створення так званого „куреня смерті“, який мав би прорватися через лінію фронту, пройти максимально вглиб території великої Східної України і в бою загинути. Вони вважали, що потрібно створити прецедент других Крутів. Щоб і після цієї боротьби залишити приклад героїчного чину нації. Зараз не відомо, чому цей проект не був реалізований. Та це надзвичайно характерна яскрава ілюстрація державницького мислення, якого, на превеликий жаль, так бракує сучасній Україні, — наголосив очільник ОУН.
Улас Самчук називав Ольжича „королем конспіративної боротьби“. Це людина, яка мала до десяти охоронців. Він ніколи не ночував в одній квартирі два чи три дні поспіль, бо інакше його могли б заарештувати. Тому досі не відомо, як так сталося, що так легко пішов на розконспіровану квартиру у Львові на Личаківській. Як і незрозумілі реальні причини його арешту. Відкрити всю правду про життя і смерть Олега Ольжича могли б допомогти архіви. Та їх з Німеччини спецслужби вивезли до Москви.
— Ольжич належав до тих людей, які мислили категоріями нації. Він розрізняв поняття української культури і націоналістичної культури. І коли націоналісти працювали як просвітяни, то йшлося не так про українську культуру, а про націоналістичну культуру. Ольжич вважав, що українська нація матиме сформований хребет, який не буде гнутися і не буде хилитися лише за умови, коли покоління українців будуть виховуватися не просто на вітчизняній історії, на українській культурі, а на героїчній історії і на кращих зразках культури. Він наголошував на необхідності культу героїзму в історії, культурі, літературі, мистецтві. Уся його творчість — це яскравий зразок того, якою має бути не лише українська культура, а націоналістична культура, — підсумував Володимир Червак.
Наталія ПАВЛИШИН
