Нова роль – щоразу новий досвід! – Наталія Лань

834
Нова роль – щоразу новий досвід! - Наталія Лань

Сумна і весела, серйозна і вітряна, закохана в славу та невідома ні для кого, трагічна і … – цей перелік творчих образів цієї непересічної актриси можна продовжувати до безкінечності. Але захоплюватися її акторською грою можна вічно, адже вона – народна артистка України Наталія Лань.

Наталія Лань закінчила акторський факультет Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (тепер Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). Її педагогом був доцент (з 1991р. – професор кафедри акторської майстерності і режисури драми), заслужений артист УРСР Борис Петрович Ставицький (1927-2003), який навчався у Олександра Івановича Сердюка, народного артиста України – учня Курбаса.

Заслужена артистка України Наталія Лань у виставі «Та, котру любили».
Заслужена артистка України Наталія Лань у виставі «Та, котру любили».

Нещодавно актриса мала цікавий досвід роботи у моновиставі «Тринадцята жінка» за п’єсою Теодозії Зарівної на камерній сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Сценічне прочитання твору належить режисеру та н. а. України Аллі Бабенко.

У розмові Наталія Лань зізналася, що моновистава – один із складніших жанрів театрального мистецтва. Величезна відповідальність лежить на плечах акторки, яка одна на сцені і тільки від неї, в кінцевому підсумку, залежить, чи виявить глядач подальший інтерес до цієї постановки.

– Наталю, не так давно на камерній сцені театру ім. М. Заньковецької відбулася премєра моновистави  «Тринадцята жінка». Як Ви підходили до образу голлівудської актриси і просто жінки?

По-перше, це  «зустріч» одразу з трьома особистостями – Марлен Дітрих, Хемінгуеєм та самою авторкою, нашою сучасницею. Кожна з них – це вже той матеріал, який варто відкрити для себе. По-друге, я не грала голлівудську актрису, зірку, конкретно Марлен Дітрих. Я не робила портретної схожості, не вдягала перуки. Жодного слова не сказано, що це вона. Так, звучить її голос, пісні у її виконанні. Я не знаю, як можна грати легенду, а вона – легенда, що створила саму себе. Вона навіть книжки писала та багато чого про себе вигадувала. Це була людина з чистим серцем. ЇЇ життя було насиченим і різним. Була слава, були гроші, багато знімалася. Потім у Голівуді вийшла постанова, за якою їй і ще де-яким акторам заборонено було зніматися. Звичайно, то був тяжкий період. Але Марлен Дітрих сильна натура. Вона знайшла себе у піснях. Почала  їздити з концертами та виступати у великих містах по всьому світу, поки не сталася трагедія – на одному з концертів, вона впала в оркестрову яму і зламала шийку бедра. Після чого, усамітнилася в своїй квартирі на довгі роки. бо не хотіла, щоб її бачили немічною. Це збірний образ жінки і актриси в одній особі.  Обставини загнали її в  коло – замкнутий простір.

Наталія Лань у виставі "Тринадцята жінка"
Наталія Лань у виставі “Тринадцята жінка”

– Навіть у музичному оформленні  відчувається напруження, наближення біди. Наче натягнута струна, напружена дія.

Так. Не знаю, чи звернули Ви увагу на те коло. Спочатку воно, як відбиток від ліхтаря. Поступово стає виразнішим.  Це те коло, куди людина себе заганяє.

– Цікаве  вирішення, з точки зору сценографії. Метафора заборони повертатися у минуле. Воно зіграло ключову роль у виставі?

– Так, оце коло мені дуже допомогло. Вона сама себе замикає у цьому колі. Кожна людина сама вирішує як їй жити.

А ще у сценографії є зображення самої Марлен Дітрих, постать                     Е. Хемінгуея виникає через книжку, яку Ви відкриваєте. Які відносини були між двома особистостями?

– Так, там було схоже на неї зображення. І я цитую уривки з його роману «Острови в океані». Між ними  була любов, що продовжувалася майже 30 років. Це чиста, платонічна любов. З різних причин вони ніколи не були разом. Тому й такий прийом – усе через листи.

Наталія Лань у виставі "Тринадцята жінка"
Наталія Лань у виставі “Тринадцята жінка”

– А троянда у колі, одночасно, її слава і кохання?

– Знаєте, я подумала про актрис, що залишили сцену з тих чи інших обставин. Особливо про тих, самотніх… Про що вони думають? Про їх насичене, цікаве життя?

Що залишилося там, на сцені. Доречі, те коло, у цьому сенсі, стає метафорою арени, на якій йде боротьба. Боротьба, за постійне  підтвердження звання актриси.

– Так. І якби не Алла Бабенко, моя мрія залишилась би мрією. Це її віра в мене, як в актрису, це вона дала мені можливість зіграти в моновиставі «Тринадцята жінка».

Я Вас бачив у виставах режисера А. Бабенко «Святомиколаївський вечір» та «Тринадцята жінка». Але під орудою режисера А. Бабенко ви  зіграли ще   ролі?

– Так склалося, що перші чотири роки, коли я перейшла працювати з ТЮГу до театру ім. М. Заньковецької, ми з Аллою Бабенко багато чого зробили. Я зіграла Доротею у п’єсі «Чудова неділя для пікніка» Т. Вільямса. На превеликий жаль, вистава дуже мало йшла. Виникли якісь проблеми з авторськими правами. У виставі «Жіночий дім» (Ціна любові) за п’єсою польського драматурга Зоф’ї Налковської я зіграла Йоанну Нелевічову. Чотири покоління жінок і у кожної своя історія. Ще одна вистава режисера Алли Бабенко «Знак у вікні» американського драматурга Лоррейн Хенсберрі і ще одна роль – Айріс. У виставі піднімається питання чи здатна людина, не зважаючи на поразки йти далі, а не йти за течією. Я любила свою героїню. Актриса, яка ніяк не могла себе віднайти, постійно ходила на кастинги, а працювала офіціанткою. Ця вистава теж мало йшла.

За п’єсою Романа Горака про легендарну жінку, прототипом якої стала відома письменниця Марко Вовчок. А. Бабенко поставила виставу «Та, котру любили» і довірила мені роль головної героїні, надзвичайної жінки, я б сказала світової людини. Письменниця і жінка, яку любила не одна видатна особистість.

Наталія Лань у виставі "Тринадцята жінка"
Наталія Лань у виставі “Тринадцята жінка”

А як Вам працюється з  партнерами? Зокрема, з народними акторками,  України Олександрою Бонковською та Олександрою Гуменецькою у виставі «Святомиколаївський вечір»?

– Ми знаходимо спільну мову. Дозволю собі відзначити, що  ми володіємо професією і знаємо, що таке партнер на сцені. Це, перш за все, сприйняття партнера. Вміння «чіплятися» один за одного.

Те, що Станіславський назвав «внутрішньою зчіпкою»?

– Так, так.

– Хочу підкреслити, що Ольга Дучимінська і Марлен Дітрих у Вашому виконанні зовсім різні. Не тільки тому, що одна – українська письменниця, а друга – актриса Голівуду. Ви зіграли різні долі тих жінок. Обидві непересічні і обидві такі самотні наприкінці життя.

Наталія Лань у виставі "Тринадцята жінка"
Наталія Лань у виставі “Тринадцята жінка”

– Можна згадати про виставу «Неаполь – місто попелюшок» Н. Коваль у постановці Народного артиста України, нашого художнього керівника Федора Стригуна. Вистава про життя українських заробітчан. І сьогодні ця тема актуальна для України. У виставі я зіграла Марію, одну з таких жінок, що виїхали на заробітки.

 – Я дивився відеофільм, знятий на ТРК на  основі вистави. У телевізійній версії є документальні кадри, а також хлопчик, який розлучений з матір’ю, яка мусила виїхати до іншої країни, щоб заробити на життя.

– Доречі, хлопчик був дуже хороший. І сьогодні  багато таких сімей. Господи, коли усе це скінчиться!

Ви зіграли не одну жінку. Яка з них ближча особисто Вам?

– Знаєте, у мене вже довгий шлях. Ти одержуєш роль, щось тебе у ній зачіпає…Ти починаєш порпатися у своїй душі, думках. Дуже важливе взаєморозуміння з режисером. Мені здається, що з Аллою Бабенко воно існує. Адже робота над роллю – це колективна творчість. Тут важливо усе. Не тільки внутрішній підхід до образу, який створюєш, але й зовнішній, тобто костюм, пластика, грим… Кожна роль – це досвід. Крім того, кожна роль тебе збагачує як людину.

Наталія Лань у виставі "Тринадцята жінка"
Наталія Лань у виставі “Тринадцята жінка”

Якій літературі Ви віддаєте перевагу? Класичній чи сучасній, психологічній чи філософській, прозі чи поезії?

Мені подобається сучасна література. Наприклад, твори Теодозії Зарівної. В неї дуже цікаві романи – «Полювання на птахів небесних», «Вербова дощечка». Недавно у видавництві Старого Лева вийшла її книжка прози «Сходження на Кайзервальд». З точки зору сучасності, вона відтворює атмосферу життя різних періодів.

А з класиків?

Вільям Шекспір. Теми його п’єс актуальні й сьогодні. Це і боротьба за владу, і ворожнеча.

– У нас зараз дуже складна ситуація з культурою України загалом і  театральною культурою. Як Ви відноситесь до театральної реформи?

Не дуже добре продумали цю систему. Не може бути в рамках державного театру «трошки приватний»… Це неправильно. Ця система до кінця не продумана.

– З яким режисером, може світового значення, Ви  хотіли б попрацювати?

– З литовським режисером Римусом Тумінасом. Зараз він художній керівник, головний режисер театру ім. Вахтангова. У його постановці я бачила виставу «Маскарад» за Лермонтовим. З цією виставою вони приїздили до Львова. Це треба бачити.

Денис ГУГНИН
студент факультету культури і мистецтв

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.