Нотатки про подорож Більбо Торбінса та заньківчанські фронтові бригади періоду Другої світової війни

530
Нотатки про подорож Більбо Торбінса та заньківчанські фронтові бригади періоду Другої світової війни

Як писав у своїй книжці «Подорож туди і назад» знаменитий Більбо Торбінс: «ця історія почалася просто і буденно… .». Одного разу, мені як і Більбо, випала дуже несподівана мандрівка: замість теми театр Лесі Українки на який я очікувала, як тему своєї кваліфікаційної роботи, мені запропонували писати про діяльність заньківчанських фронтових бригад періоду Другої світової війни. Так само, як і Більбо, я не одразу погодилася на цю мандрівку: в мене напрацювання з іншої теми? нащо братися за щось інше? до того ж, зовсім нову тему? Однак, інколи дорога сама обирає свого мандрівника… 

Звичайно, з часом додалися інші наукові зацікавлення, академічні теми, медійні сюжети, проекти, але от ця, мандрівка в історію театру залишилася, і триває досі. За цей час було зроблено дуже багато: як наукових досліджень, так і нових, медійних проєктів, матеріалів, публікацій про постаті, явища, локації, і, звичайно,  – вистави.

Проте,  тепер,  озираючись на зроблене, час повернутися до вихідної точки свого дослідження – діяльності заньківчанських фронтових бригад періоду Другої світової війни. Річ у тім, що практично усі дослідження діяльності заньківчанських фронтових бригад Другої світової війни опираються на фондову збірку бухгалтерської планово-фінансової документації та альбоми витинок газетних рецензій часописів Тобольська та Омська евакуаційного періоду, які уклав в спеціальні альбоми заньківчанський архіваріус, відомий актор Василь Сергійович Яременко. Усі згадувані артефакти нині зберігаються у Державному архіві Львівської області. Ці матеріали вже опрацьовані, а результати досліджень представлені в численних наукових статтях та медійних матеріалах, різноманітних видавничих проектах та ін.

Василь Яременко, актор-заньківчанин, 20-ті-рр
Василь Яременко, актор-заньківчанин, 20-ті-рр

На початках своєї дослідницької мандрівки присвяченої історії заньківчан, я мала сумніви, що зможу ефективно працювати з такою складною темою: де окремі періоди або «загальновідомі», або є білими плямами. Те ж саме, але одночасно, стосувалося евакуаційного періоду:  окремі аспекти діяльності колективу були «загальновідомі», інші невідомі зовсім. Тож я поділилася сумнівами з керівником нашого курсу відомою львівською театрознавицею, арт-журналісткою Тетяною Вікторівною Шевченко.

Тетяна Вікторівна дала нам дуже гарну пораду: «Треба шукати людину, людське навіть в «нелюдській» темі. Тільки в такому випадку буде якісне медіа дослідження!». Вона навела відомий приклад з історії Другої світової війни, який є не більш, ніж радянський міф, але його свого часу широко висвітлювали в тогочасних медіа. Історія така: «Отже, тривала Друга світова війна. І от керівництво одного жіночого авіаційного полку помітило дивну ситуацію: прибуло стільки-то тон пального, яке розраховано на таку-то кількість бойових вильотів. Літаки в небо піднімалися меншу кількість разів, а пальне кудись зникало! І так кожного разу, впродовж тривалого часу! Куди ж зникало пальне? Ніхто не міг розгадати цієї загадки! Самі ж авіаторки завзято мовчали!

Тож один з керівників полку, вирішив крадькома, особисто,  простежити за складом з пальним, щоб зрозуміти куди ж зникає пальне?! Незабаром його спостереження принесли результати : він побачив як з тилу, вночі, поверталися його підлеглі, на бойових літаках. На питання керівника: куди і нащо вони літали? Він почув просто фантастичну відповідь: авіаторки літали вночі, в глибокий тил, де в них була попередньо домовлена зустріч з перукаркою та майстринею манікюру!

Приголомшений командир запитав: навіщо авіаторкам нова зачіска, чи новий манікюр, коли вони щодня ризикують життям в небі на величезній висоті? до того ж, під час бойового вильоту вони перебувають в шоломі – їх нової зачіски чи нового гарного манікюру ніхто!!! не побачить?! Відповідь авіаторок була ще більш спокійно вражаюча: коли доведеться померти в небі (смертність серед льотчиків завжди була одна з найбільших на фронті), то я!!! буду знати, що в мене була нова зачіска і новий манікюр!».

Заньківчани в Запоріжжі, 1932 рік
Заньківчани в Запоріжжі, 1932 рік

Здавалося б , що це дрібниці мирного життя, але вони дуже підносили бойовий дух жінок-авіаторок. За цією легендою,  з того часу авіаторкам було дозволено офіційно відвідувати майстринь манікюру чи перукарок. Так чи інакше, але такі історії показували життя людей в екстремальних умовах війни, де здавалося б головне завдання – вижити, а краса і мистецтво зовсім не на часі!

Ця історія, яку нам свого часу розповіла наша керівниця курсу Тетяна Шевченко, як приклад «людяного» підходу до такої складної теми була дуже корисна в подальших студіях. Відтак, опрацьовуючи матеріали періодики радянського періоду, передовсім, 60-70-х рр.. ХХ ст., нам вдалося віднайти низку опублікованих спогадів, репортажів та інтерв’ю про діяльність заньківчанських фронтових бригад періоду Другої світової війни, які можуть значно доповнити вже відому інформацію, а також внести багато важливих відомостей про це явище в історії театральної  культури.

Театральна фронтова заньківчанська бригада під керівництвом Яременка, 1942 р.
Театральна фронтова заньківчанська бригада під керівництвом Яременка, 1942 р.

У цьому контексті варто більш докладно зупинитися на одному із таких важливих, ключових!!! спогадів Василя Яременка «Шляхами, дорогами фронтовими», які були опубліковані на сторінках тогочасного львівського російськомовного видання «Львовская правда». Цей матеріал записала відома львівська журналістка Джемма Хвостенко. То був останній прижиттєвий спогад Василя Яременка, де він докладно, в деталях, розповів про побут під час війни, умови виступів, і звичайно, фронтові пригоди та приповідки! Все те, що стосується теми мистецтва на війні! Все те, що не увійшло в офіційні радянські звіти та документи, але водночас було складовою життя митців на фронті! Тож нам ці спогади виглядали дуже важливим джерелом інформації!

Принагідно, зауважимо, що Джемма Хвостенко (це псевдонім львівської журналістки польського походження – Емми Домбровської) окрім згадуваного матеріалу, зафіксувала дуже багато цінних спогадів та інтерв’ю митців, і не лише заньківчан. Ці матеріали друковані, впереваж, на сторінках тогочасної польськомовної та російськомовної преси Львова. Творчий доробок цієї журналістки, особливо, в галузі театральної журналістики заслуговує на значно більшу увагу дослідників, адже навіть сьогодні слугує не лише інформаційним дороговказом, джерелом відомостей, а є прикладом професійної майстерності.

Василь Яременко у виставі "Шельменко-денщик"
Василь Яременко у виставі “Шельменко-денщик”

Тож повертаючись до спогадів Василя Яременка «Шляхами, дорогами фронтовими», які зафіксувала Джемма Хвостенко варто зауважити, що митець був керівником Третьої заньківчанської фронтової бригади. У цих спогадах Яременко зауважує, що мовляв, він був наймолодшим, і тому найнедосвідченішим керівником фронтової бригади заньківчан. Тут варто одразу внести уточнення: справді, з усіх трьох керівників заньківчанських фронтових бригад Бориса Романицького, Дмитра Дударєва і самого Василя Яременка – останній згадуваний митець наймолодший за віком. Однак, за досвідом, що найважливіше, вишколом творчої праці в часі реальних бойових дій, саме Василь Яременко був найдосвідченішим митцем з усіх заньківчан разом узятих!

Свого часу, я докладно досліджувала історію Роменського українського драматичного театру «Просвіти», і зокрема вивчала спогади самого Яременка, проте, як він з товаришами цього колективу виступав на фронті, в часі реальних бойових дій. Просвітянським театром в Ромнах, на той час, керував знаменитий скульптор і кінорежисер Іван Кавалерідзе ( якраз період до приїзду Олександра Корольчука та групи акторів Державного театру УНР).

Василь Яременко у львівський період
Василь Яременко у львівський період

Під час цих виступів, роменські митці втрачали своїх побратимів, збереглася навіть світлина на якій зображена уся трупа цього театру, а над окремими зображеннями маленькі хрестики чорнилами, очевидно, що полеглі митці. Зрештою, є відомий спогад самого Івана Кавалерідзе, що  його важко поранили під час таких фронтових виступів роменського театру. Важко поранений Кавалерідзе втратив свідомість. Актори колективу, в тому числі і Василь Яременко, впродовж ночі склали розлогого некролога, а коли на ранок прийшли провести в останню путь свого керманича – виявилося, що він живий!

Так, одна із молодих медсестер якось вирішила перевірити пульс мертвим людям, яких щойно привезли до шпиталю.

І так, вона, зовсім випадково відчула, що в одного з прибулих, пульс, ледь, але ж б’ється, отже «мертвий» режисер, таки живий! Кавалерідзе, пізніше не раз, з вдячністю, згадував про цю щасливу випадковість у своєму житті, як своє друге народження!

Полісся. Світлила Cофія Хоментовська
Полісся. Світлила Cофія Хоментовська

Повертаючись до Василя Яременка можемо зазначити, що на момент керівництва фронтовою бригадою він вже мав досвід театральних виступів під час бойових дій. Крім того, Василя Яременко мав в своєму бекграунді і службу в тогочасній російській царській армії. Саме тому, Василь Сергійович Яременко був найбільш підготовлений керівник заньківчанської фронтової бригади.

І от, під час Другої світової війни цей митець очолив третю фронтову бригаду заньківчан. В своїх спогадах Василь Яременко багато уваги присвятив власне, обставинам того, як він та його фронтова бригада дісталися місця призначення. Їх  тоді супроводжував офіцер, і одразу попередив, що фронт йде швидко (йшлося про Другий Прибалтійський фронт, який наступав через територію сучасної Білорусі), тож їм доведеться долати непролазні болота, щоб наздогнати армійські частини, куди вони мали прибути. Яременко наводив навіть таку популярну приповідку серед військових: «Бог створив небо! Бог створив землю! А чорт створив поліські болота!» – наскільки ця болотиста місцевість була важкопрохідною для людини.

Полісся. Світлила Cофія Хоментовська
Полісся. Світлила Cофія Хоментовська

Також супроводжуючий офіцер радив не користуватися дорогами, жодними дорогами, навіть ґрунтовими – бо їх авіація обстрілює найперше: і радянська, і нацистська! Очевидно, спрацьовувало оте сталінське гасло: ліс рубають, щіпки летять! Тому більшість шляху заньківчанська фронтова бригада йшла пішки, а відтак прибули із затримкою до армійських частин фронту за якими вони були закріплені. Проте заньківчани прибули в повному складі, без втрат особового складу, що було великою удачею на цій ділянці фронту!

Дуже швидко, після прибуття до своїх частин фронту, заньківчани розгорнули величезний намет, який частково відгорнули, зробивши таке велике шатро, і ці відгорнуті частини слугували театральними кулісами воєнного театру фронтової бригади заньківчан.

Як згадував легендарний митець Василь Яременко, щойно його театральна бригада прибула на місце призначення, то він, мимоволі, помітив іронічний скепсис на обличчях тамтешніх військовиків: мовляв, нащо нам цей зайвий тягар на фронті? брудні, втомлені митці та мисткині?! для чого вони тут? то ж зовсім не часі?! І Яременко зауважив, що в той момент він сам собі подумав: «от коли я вийду на сцену, тоді ви зміните свою думку». І справді, митців дуже полюбили на фронті. Заньківчани своїм мистецтвом переконливо продемонстрували, що культура на війні – то теж могутня зброя!

Оксана ПАЛІЙ

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.