Ще роки два тому цього недільного ранку більшість з нас пили б каву десь в романтичному закапелку старої Європи і споглядали красоти розкішної архітектури. Але пандемія втрутилася в наші плани і нині ми сидимо дома чи на затишних верандах львівських кав’ярень і , разом з нашим партнером Торговою Маркою Кава старого Львова, згадуємо наші мандрівки минулих літ.
Свою мандрівну кавову історію сьогодні розповість відомий львівський колекціонер кінотехніки, майстре з оцифрування кіноплівок, веломандрівник і, у вільний час, головний спеціаліст ДТЕК Західенерго Ігор Ткачик.
На своєму двоколісному транспортному засобі, в компанії друзів, він проїхав майже всю Європу і має в запасі багато цікавих історій. Одну з них він сьогодні пропонує вашій увазі.
“Ця кавова пригода сталась в Португалії під час Європейського з’їзду велотуристів, в якому ми брали участь у складі української делегації.
Кава в Португалія дуже смачна і збадьоруюча. До того ж дешева порівняно з іншими європейськими країнами, – 0,5 € . І тому ми пили її при найменшій нагоді.
Одного дня проходив велотур до міста Порто, який пролягав вздовж узбережжя Атлантичного океану. Ми вирішили зупинись на перепочинок біля якоїсь кав’ярні.
Залишивши велосипеди коло входу, підходимо до прилавку і я замовляю: “Two coffe, please!”. У відповідь дівчина-кельнерка з загадковою посмішкою, чистою українською мовою: “Вам цукром, чи без?” Кілька секунд німа сцена. Я дивуюся: “Як ви нас розпізнали, ми ж не розмовляли між собою?”. Вона показує через вітрину на двір – а у вас в кожного на велосипеді український прапорець. От як все просто.
Трохи з нею поговорили – вона з Коломиї, вже 10 років тут з батьками, які приїхали на заробітки. Наших людей там досить багато. Ця кава мала особливий смак, дівчина для земляків постаралася.”
Ось так кава вміє поєднувати українців навіть за кордоном. Щось таки в ній є магічне. Чи може я просто дуже люблю каву.
Ігор ТКАЧИК
