І сміх і гріх. По іншому важко віднестися до публікації, на яку я натрапив в Ділі від 9 липня 1938 року. Але, порадившись з нашим незмінним партнером Торговою Маркою Кава Старого Львова, ми вирішили що стаття буде цікавою для ширшого кола і викличе посмішки на обличчях справжніх кавоманів. Але у декого викличе певні сумніви.
Для збереження атмосферності залишаємо текст без змін і правок.
Двійняк Ібсена.
У 90-их роках ХІХ-го століття, коли Мінхєн (ред. Мюнхен) був одним із осередків великого літературного руху, щось наче малим Парижем, цей рух можна було помітити головно у каварнях, де письменники, малярі та актори жваво суперечалися про таємниці свого мистецтва. У каварні на вул. Максиміліяна приходив щодня коло год. 3-ої на чорну каву один із представників того руху великий «Північний Сфінкс» — Генріх Ібсен. Каварня находилася напроти державного театру, де виставили вже неодну пєсу великого норвежця, Ібсен не приходив на розмову, а на газети, Він мав окремий столик, що чекав на нього із скиртою скандинавських та інших часописів.
Власник каварні опікувався Ібсеном як вийнятковим гостем, бо багато місцевої публики і проїзжих заходили туди, щоб подивитися на найбільшого тодішнього драматурга, Ібсен мав голову грізного лева, мовчав як маґ, не диво, що жадні сензації англійки підсувались часто до його кутка з мармуровим столиком. Ібсен мав звичку підносити газету в руках, коли читав, так що зпоза газети виглядала часто тільки частина його голови або чуприна.
Та коли прийшло літо, Ібсен щез. Він виїхав на північ до рідного краю і власник „Максиміліянки“ втратив через це багато гостей. Кельнери та буфетові відчули теж дошкульно цю втрату, не дістаючи „чаєвих” від чужинців, яким можна було показувати Ібсена, наче якогось своєрідного лева. Одна з буфетових (і досі „історія” памятае її імя Цілля) піддала власникові каварні думку, на місці Ібсена требаб посадити когось, хто міг би його під час ферій заступити.
Найшли в Мінхені безробітного актора відповідного росту та будови, який зумів дочіпити собі Ібсенову бороду, окуляри та волосся, наложив такий самий шлюсрок із відзнакою у дірці і сів на порожньому місці. Хоч актор не знав ні шведської ні норвеської мови і не був аматором газетної лектури, мусів виконувати всі ті самі рухи, що норвеський драматург, за що діставав каву, тістечка, ще й кілька марок гонорару. Каварня знову оживилася інтерес ішов, як нормально, чужинці присідалися до сусідніх столиків, щоб приглядатися славному письменникові.
І так було щороку. Власник каварні знав заздалегідь, коли Ібсен вертається з вакацій і актор умів у відповідну пору зникати. На його місце сідав правдивий Ібсен і ніхто не помічав ріжниці. Аж одного дня Ібсен вернувся з вакацій раніше на день чи два. Він підійшов своїм спокійним, розміреним кроком до „свого” столика і побачив свого двійника! Що він сказав тому двійникові чи директорові каварні про це історія мовчить.
Мені було б дуже цікаво дізнатися що сказав Ібсен двійнику, але… боюся цього ми ніколи не дізнаємось.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
Джерело:
- Двійняк Ібсена // Діло. – 1939. – Ч. 148 ( 9 липня ) – С. 6.
