Невідома «пожарка», або оселя захисників від вогню

659
Будівля Управління пожежної охорони МНС.

Мовчазні споруди львівських кам’яниць оберігають вельми цікаві історії як про тих, хто їх зводив, так і про те, для чого вони зводилися. Особливо щедрі на одухотворені оповіді львівські квартали та середмістя. І не тільки ті, яких особливо шанувати закликають охоронні таблиці. Як відзначив письменник Р. Федорів у своїх львівських акварелях, споруди всіх середньовічних вулиць «наче справжні поетичні книжки, і кожна, як струна, має власний настрій, своє звучання».

Корінним львів’янам не треба довго пояснювати, що таке «пожарка» і де вона знаходиться. Безперечно, йдеться про величаву будівлю на вулиці Підвальній. І хоча у місті діє з десяток пожежних підрозділів, розташованих у добротних  будівлях, що мають просторі депо для рятувальної техніки, однак саме з «пожаркою», як і раніше, асоціюється вся пожежна служба Львова.

Будівля під номером 6 на Підвальній вірно служить пожежникам вже майже сто літ.

Тому, незважаючи на очевидні незручності, зумовлені тіснотою депо для сучасної автомобільної техніки, львівські вогнеборці безмежно пишаються своєю «пожаркою». Бо, крім оригінальної привабливості фасаду, вона була свідком новітньої історії пожежництва Львова.

Тож спробуємо за допомогою архівних джерел і тогочасних часописів зазирнути у часи зведення оселі захисників від вогню, перші роки її доброчинної хроніки.

Бернардинська пожежна стражниця на фото 1894 року
Бернардинська пожежна стражниця на фото 1894 року

До кінця ХІХ століття у Львові функції сторожових веж виконували вежа ратуші, дзвіниці – костелу бернардинів, костелу св. Анни, – що  на розвилці вулиць Городоцької і Шевченка, споруда на площі Бема (тепер Я. Мудрого) і на території медоварні. В цих же будівлях або поруч перебували пожежні з необхідним для рятівних робіт інвентарем. Зрозуміло, що ці пристосовані для потреб вогнеборців споруди, не мали належних  умов для занять і відпочинку, зберігання та обслуговування обладнання, утримання коней, використовуваних для доставки пожежної команди до місць пожеж.

З розширенням території Львова щораз більше відчувалась потреба привести до належного стану його протипожежний захист. Йшлося не тільки про стабілізований і як слід озброєний корпус, а й про  будівлю відповідного призначення, тобто стражниці, для постійного перебування в ній охоронців від вогню. З’явилась необхідність зосередити на одній ділянці казарму, місце для професійного навчання, відповідно обладнані депо для помп, служби обслуговування та ремонту протипожежного знаряддя тощо.

Завдяки наполегливості тодішнього начальника міського корпусу пожежних Павела Прауна, магістрат заходився вирішувати це питання. Під будівництво виділяється ділянка на перетині вулиць Підвальної, площі Стрілецької (тепер Гавришкевича) і Театинської (тепер вул. Кривоноса), де донедавна ще «співала муза у своєму літньому, тепер вже занедбаному, храмі».

Цей земельний простір цілком влаштовував пожежних. Завдяки дислокації у центральній частині міста, вони отримували змогу своєчасно прибути до місця пожежі в будь-якій дільниці Львова.

Давня площа Стрілецька у Львові, фото поч. XX ст.
Давня площа Стрілецька у Львові, фото поч. XX ст.

На засіданні  спеціально створеної комісії у справі спорудження т. зв. Центральної станції для міської вогневої сторожі під головуванням президента Львова, що проходило 15 жовтня 1898 року, приймається ухвала: «Ширину площі Стрілецької довести до 15 метрів. Весь будинок, наскільки це можливо, посунути до валів, а мур, який відгородить територію стражниці, щоб став продовженням, що на валах» (ця і наступні цитати подаються у перекладі з польської мови – С.П.)

Проект будівлі та загальне керівництво роботами вів інженер будівельної секції магістрату Ігнацій Брунек. Оскільки досвіду спорудження таких будівель не було, за кордон відряджаються начальник міського корпусу з інженерами, залученими до будівництва. Відвідали вони Гамбург, Берлін і Бремен.

До початку лютого 1899 року план і кошторис будівельних робіт вже були готові. Як відзначалося на засіданні комісії з будівництва, у новому просторому  будинку передбачалося розмістити служби пожежної охорони, термінової медичної допомоги, міського хіміка та телефонну станцію. Кошторисна вартість робіт виносила 75 000 злотих ринських, половину якої належало виділити гміні міста. Однак, витрати були значно більшими і досягли 332 тисячі 212 корон (корони ввійшли в грошовий обіг з початку ХХ ст.).

Пожежна дільниця на пл. Митній, фото кінець XIX століття.
Пожежна дільниця на пл. Митній, фото кінець XIX століття.

Декорування фасаду будівничі перейняли від будівлі ще існуючої в той час пожежної станції  на вул. Чарнецького, де сьогодні вхід у подвір’я монастиря бернардинів через Глинянську вежу.

Розпочалося будівництво у вересні 1899 року. Найбільші за обсягом і трудомісткістю  роботи – земляні і мулярські – виконувала бригада майстра В. Підгородецького, теслярські – Крикевича, столярні – фабрика братів Вчеляків, слюсарні – Станкевича і Конопацького, бляхарські – Репецького, лакувальні – Савроцького, шклярські –  Недзєльського, настелення кам’яних підлог – Ходзинського, зведенння підсобних  споруд – Шумана,  встановлення печей – Вернера і Кубіна.

Фронтон головного вход оздобила мистецька скульптура покровителя пожежних св. Флоріана. З литого каменю її виготовив український митець Петро Війтович, що стверджує висічений латинню на  постаменті підпис  автора і рік встановлення – 1901.

Статуя св. Флоріана – покровителя пожежників на фасаді пожежної частини Львова
Статуя св. Флоріана – покровителя пожежників на фасаді пожежної частини Львова

Застосування навпереміж цегли білого та червоного забарвлення надає фасаду споруди декоративну привабливість, а також, до певної міри, пом’якшує її масивність.

Урочистість з нагоди  посвячення міської стражниці відбулася 22 червня 1901 року. Серед поважних гостей – віце-президент міста, урядники магістрату, керівні особи Крайової Спілки добровільних пожежних. Коридор для їх проходу творили професійні і добровільні пожежні, члени промислового об’єднання сажотрусів.

Посвяту будівлі та її внутрішніх приміщень здійснив ксьондз Ленкевич.

У своїй промові начальник міських пожежних П.Праун із захопленням зазначав, що в омріяному здавна  пожежними будинку під одним дахом будуть також знаходитися служби, що суттєво поліпшать діяльність львівських захисників від вогню.

Центральна пожежна станція у Львові, фото початку XXст.
Центральна пожежна станція у Львові, фото початку XXст.

Цій, в якійсь мірі небуденній для Львова події, майже всі часописи присвятили увагу. Зокрема, вже наступного після торжества дня «Gazeta Lwowska» писала: «… нова стражниця – це двоповерховий (фактично триповерховий – С.П.) будинок, площею 1230 кв. метрів. Депо з великими виїзними брамами від тильного боку з’єднані зі стайнями проходами, через які коні можуть бути надзвичайно швидко підведені до відповідних місць біля помп. На окрему увагу заслуговують конструкції виїзних брам, що виготовлені на зразок тих, що є в Гамбурзі. Вони влаштовані таким чином, що, коли черговий потягне відповідну ручку, всі двері швидко і одночасно відчиняються  в обидві сторони до середини, займаючи при цьому мало місця…

Другий поверх відведений, в основному,  для пожежників. Є тут три великі кімнати, призначені для спалень на 54 чоловіки, які сполучені з добре облаштованими умивальниками. Тут же – вигідні ванни з душем, а далі – кухня з їдальнею. На цьому ж поверсі знаходиться кімната для легкохворих.

Станція швидкої допомоги в приміщенні пожежної частини, фото міжвоєнного періоду.
Станція швидкої допомоги в приміщенні пожежної частини, фото міжвоєнного періоду.

Над приміщенням для перебування чергових на службі  є помешкання начальника пожежного корпусу. Поруч – робоче місце міського хіміка з чотирьох просторих кімнат. Третій поверх відведений під житло офіцерів із сім’ями і старших пожежних, а також бюро міських водогонів.

Будівля обладнана водогоном і газовим освітленням.

Резерв пожежних знарядь і чотириколісна драбина знаходяться в будівлі на подвір’ї. Тут є також стайня і велике депо для бочковозів».

Спорядження пожежної команди на кінній тязі, початок XX ст.
Спорядження пожежної команди на кінній тязі, початок XX ст.

До нового будинку основні господарі-пожежні вселилися тільки 6 липня після цілковитого впорядкування приміщень. І вже 12-13 липня вони приймали тут гостей – учасників протипожежних курсів гмінних писарів.

Демонструючи свою майстерність і справність перед слухачами, львівські пожежні встановили своєрідний рекорд виїзду на пожежу – кінний хід був підготовлений за 64 секунди після поданого сигналу тривоги.

З початку своєї експлуатації красива будівля на вулиці Підвальній користувалася шаною у міщан та пожежних. Не випадково фаховий часопис «Przegląd pożarniczy» писав: «Всім колегам, які бувають у Львові, радимо побачити нову стражницю. Начальник львівських пожежних буде особисто супроводжувати кожного і з великим бажанням все пояснить і всьому навчить».

Центральна пожежна станція у Львові, фото початку XXст.
Центральна пожежна станція у Львові, фото початку XXст.

Та з роками оцінки її почали змінюватися. Це пов’язувалося не тільки із суттєвою розбудовою міста, що ускладнювало вчасне прибуття пожежних до місця лиха. Доволі критично ставився до недалекоглядності «пожарки» новий начальник корпусу Йозеф Житний, який обійняв цю посаду у 1906 році. Вказуючи на недоліки довіреної йому служби, він у звіті про її стан писав: «Львівська стражниця є своєрідним унікумом: возівні такі вузькі, що дишло потрібно укладати під возами. Має єдині вузькі двері для одночасного виходу кільканадцяти людей в разі тривоги. Телефонного бюро, на яке звертають велику увагу в інших містах, тут власне немає (…)

Не дивлячись на свою розлеглість, Львів немає жодної філії пожежної служби…»

Центральна пожежна станція у Львові, 1910 р.
Центральна пожежна станція у Львові, 1910 р.

Значно більше недоліків в будівлі відшукав автор публікації у згадуваному вже часописі «Przegląd pożarniczy» за 1918 рік: «… стражниця не може бути зразковою для інших міст. Передусім, вона зведена у невідповідному для цього місці і, як для столичного міста Галичини, безумовно, затісна (…) В разі тривоги черговий наряд змушений долати цілий лабіринт коридорів, аби потрапити до складу інвентаря, через що виїзди дуже спізнюються (…) Казарми разом із складами вже від землі зведені хибно. Призначені спочатку виключно для потреб пожежних, вони пізніше стали місцем для бюро міського хіміка, дирекції театру, ІІ департаменту магістрату та станції медичної допомоги. Близьке сусідство з цими установами не сприяє роботі пожежних. Натомість відсутній вкрай потрібний гімнастичний зал… Баня, що є у військових казармах, не була передбачена у приміщенні будинку. В результаті такої «спеціальної» гігієни затяжні хвороби шкіри постійно переслідують пожежних».

Пожежна команда Львова, фото 1930-х рр.
Пожежна команда Львова, фото 1930-х рр.

Однак, й дотепер колоритна будівля продовжує служити пожежній службі . Звичайно, не просто досягається сумісність, передусім, боксів, розрахованих для кінної тяги, з наявною зараз автомобільною технікою. І з побутовим облаштуванням чергових караулів виникають проблеми. Та, попри всі ці незручності пошана  до будівлі, залишеної у спадок , ніколи не полишала тих, хто пов’язав  долю з вогнеборством.

Степан ПОПОВИЧ

Джерело: “Галицька брама”, 1997, травень, № 5 (29)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.