Майже дві сотні білих безіменних хрестів у кілька рядів стоять німим нагадуванням про криваві події сторічної давнини, які на 19 років відтермінували прихід червоного терору на Західну Україну. На старовинному Дубенському цвинтарі в Рівному залишилися на вічних “кватерах” понад 300 польських вояків, які боронили Рівне від більшовиків.
Лише за часів незалежної України стало можливим досліджувати походження подібних поховань та встановлювати імена полеглих. За радянської влади їх, якщо й не руйнували, то принаймні воліли зайво не згадувати. Уникали про них розповідати й старожили та історики, принаймні на широкий загал. Досі біля могил польських жовнірів на Дубенському цвинтарі немає жодної інформації ані про тих, хто там лежить, ані року поховання, ані згадки про події, яких вони стосуються. Більше того, стан тих могил нині не є задовільним.
Хто ж покоїться під безіменними хрестами
У період 1917-1920 років на теренах нашої області відбувалися буремні події. Влада змінювалася мало не щомісяця. На жаль, ця сторінка нашої історії, спотворена і витравлена з нашої пам’яті, поки що не зайняла важливого місця й у колективній пам’яті українців, і для багатьох залишається маловідомою.
Розповідає старша наукова співробітниця відділу новітньої історії Рівненського краєзнавчого музею Валентина Данілічева: “То був надзвичайно складний час для мешканців нашого краю. У червні-липні 1919-го — перші “совєти”. З серпня 1919-го Рівненщина відійшла полякам. У квітні 1920-го укладено українсько-польський союз проти більшовиків. Цьому передувала домовленість між очільником відродженої Польщі Юзефом Пілсудським і Головою Директорії Української Народної Республіки Симоном Петлюрою. Вони обидва визнали найпершою загрозою і для Польщі, і для України більшовицьку Росію. А відтак виступили разом проти червоних військ. У ході воєнних дій 1920 року найзапекліші бої під Рівним розгорнулися з 2-го по 9-е липня. П’ятого липня червона кіннота Будьонного увійшла до Рівного. Але сутички продовжувалися на околицях міста. Поляки чинили шалений спротив і навіть вдало контратакували 9 липня, частково закріпившись у місті. Однак наступного дня Рівне знову було відвойоване більшовиками. Поляки, вочевидь, не збиралося здавати місто, тому й не встигли підготуватися до відступу. Через це будьонівцям дісталися чималі трофеї: два бронепоїзди, два танки, радіостанція, півтори тисячі коней, товарний ешелон із паротягом, дві гармати та багато іншого. Понад тисяча польських жовнірів потрапили в полон. Кровопролитні бої точилися неподалік Рівного — біля Шпанова, Решуцька, Олександрії, Любомирки, і далі — біля Дубна, Сарн, Острога”.
За свідченнями істориків, у ході військових дій під Рівним поляки втратили близько 700 чоловік убитими. Водночас, великі втрати були і в Червоної Армії. Серед жертв боїв під Рівним був і командир кінноти, який увійшов у радянську історію як Олеко Дундич або Червоний Дундич. Його прах, викликаючи неоднозначне ставлення рівнян, досі покоїться на території міського парку імені Тараса Шевченка.
А тим часом 19 вересня 1920 року Рівне знову зайняли польські війська. Успішний наступ поляків змусив більшовицький уряд шукати миру, і 18 жовтня було запропоновано перемир’я, що стало першим кроком до підписання в березні 1921 року так званого Ризького миру. Він юридично закріпив територію Волині, зокрема й тодішнього Рівненського повіту, за Польщею.
Щодо польського поховання на Дубенському цвинтарі, то, як припускає Валентина Данілічева, поховання там і поляків, і червоноармійців, вочевидь, відбувалися одразу після загибелі вояків у кінці червня-на початку липня 1920 року. Як виглядали ті могили первісно, достовірних відомостей поки знайти не вдалося, каже Валентина Данілічева. Є одиночні могили з одним хрестом, є з двома, трьома і чотирма хрестами. Але скільки насправді поховано в кожній могилі, наразі невідомо.
Очевидно, що поляки ховали своїх тоді, коли місто було в їхніх руках. Можливо це робили й місцеві мешканці. Принаймні, зі слів Валентини Данілічевої, їй не траплялася інформація про подальші перепоховання. Відомо, що поруч із похованням була капличка, але її давно зруйнували. Будку, де нині комунальники зберігають інвентар, і яку дехто називає капличкою, зведено за польських часів. У ній була цвинтарна сторожка.
За словами дослідниці, скільки загалом вояків може налічуватися у похованні, наразі сказати точно не можна. За деякими даними, від 180-ти до 325-ти.
Розповідає Валентина Данілічева: “З березня 1921 року в Рівному польська влада. Можливо, когось іще перепоховували… Не виключено, що тут покояться не лише ті, хто загинув під час боїв у самому місті, а й тих, хто поліг неподалік Рівного. Очевидно, їх також сюди звозили. Радянська влада, впорядковуючи цвинтар, не чіпала польських поховань. У міжнародній практиці є таке правило — військових поховань не чіпати. На жаль, ми не маємо повного списку похованих. Єдиний легіонер, похований на Дубенському кладовищі серед безіменних могил, прізвище якого дійшло до наших часів — 23-річний Альфред Келлє, старший шереговий (старший рядовий) війська польського. На надмогильній плиті вказано дати народження і смерті: 18.Х.1897 — 4.ІІ.1920. Цікаво, що він робив у лютому 1920-го в Рівному, коли тут ще була радянська влада? Можна припустити, що він або розвідник, який потрапив до рук більшовиків, або поранений в попередніх сутичках і помер від ран, або — від тифу. Бо в кінці 1919-го-на початку 1920-го років військових масово косив тиф”.
А ще Валентина Данілічева розповіла, що якось у фондах Рівненського музею знайшла унікальну польську книгу 1938 року видання “Книга польської кавалерії”.
У цій книзі серед іншого подається список полеглих під час воєнних подій 1919-1920 років кавалеристів і артилеристів, у тому числі на теренах сучасної Рівненщини.
“Там є прізвища, звання, вказано військові частини, і місце загибелі, – ділиться пані Валентина. – У книзі знайшла прізвища 64-х військових, які загинули в Рівному чи неподалік. Імовірно вони поховані на Дубенському кладовищі”.
Неподалік від поховання польських легіонерів є ще одна цікава могила, яка має стосунок до подій 1919-1920 років. У ній покояться брати Адам і Мечислав Суховецькі та Вацлав Слонім. Датою смерті вказано 29 травня 1919 року. За словами Валентини Данілічевої, тоді якраз відбувалося військове протистояння між червоними підрозділами Щорса і петлюрівцями. Ці троє скоріше всього були на боці армії УНР, припускає історик. А найцікавіше, що на надмогильному постаменті, який, хоч і понівечений, але зберігся до наших днів, написано, що ці троє загинули від “большевицького морду” (більшовицького терору). Крамольний напис читається й нині, просто диво, що його не затерли, чи й просто не знищили разом з могилою у часи СРСР. Певно, не розгледіли…
За офіційними даними, польська влада Рівного впорядкувала поховання у 1929 році. У Державному архіві Рівненщини зберігається ситуаційний план частини цвинтаря на вулиці Дубенській, де вказано ділянку військових поховань. Завідувачка відділу використання інформації ДАРО Людмила Леонова, яка надала фото документу, зазначила, що рік його походження невідомий і коментарів до плану немає.
Нині ж польські й українські історики працюють над тим, аби безіменних хрестів на Дубенському кладовищі не залишилося. Вклонитися праху загиблих співвітчизників до поховання щороку приїздять польські делегації.
Заручники бюрократії?
Попри те, що за похованням польських вояків доглядають місцеві комунальники та небайдужі рівняни, стан поховання не надто задовільний. Розбиті рамки на могилах, поколоті хрести, а з деяких загалом кудись зникли…
Уже кілька років добивається дозволу впорядкувати могили польських солдат і встановити там пам’ятний знак ГО “Культурно-просвітницький центр імені Т. О. Сосновського”, однак міська влада не надає дозволу на роботи. Як зазначив голова організації Ярослав Ковальчук, неодноразово офіційно зверталися і до міського голови (тепер уже колишнього) Володимира Хомка, й у вищі інстанції. Давно знайшли кошти на ці роботи, заручившись підтримкою польських колег. Сума гранту склала 300 тисяч гривень, зробили ескізний проєкт пам’ятного знаку, проте…
“Уже кілька років ми отримуємо відписки від влади і обіцянки, – розповідає Ярослав Ковальчук. – Поки триває це зволікання, могили руйнуються… А ми маємо можливість привести все в належний стан, вирівняти і відновити, де треба, хрести, покласти бруківку…”
Ярослав Ковальчук показує цілу теку з переписки їхньої громадської організації і міської влади Рівного.
“Ще у січні 2018-го комісія з питань найменування міських об’єктів, встановлення пам’ятних знаків, меморіальних та анотаційних дощок на території міста Рівного розглянула на засіданні питання щодо встановлення пам’ятного знаку і в цілому схвалила нашу ініціативу, – провадить Ярослав Ковальчук. – Але в листі-відповіді було зазначено (цитую): “…враховуючи нещодавно прийняті польською стороною законодавчі акти та стан сучасних польсько-українських відносин у сфері охорони культурної спадщини, трактування спільної історії ХХ століття, комісія направила лист Українському інституту національної пам’яті, який є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері відновлення та збереження національної пам’яті українського народу, в якому просила надати рекомендації щодо встановлення пам’ятного знаку … та розміщення на ньому тексту: “Пам’яті польських легіонерів, які загинули в боротьбі з більшовиками в 1920 році”. Обіцяли, що комісія повернеться до розгляду питання, щойно отримає відповідь. Ми також звернулися з відповідним листом і до Державної міжвідомчої комісії з питань увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політрепресій”.
“Ми розуміємо, що встановлення пам’ятного знака потребує певних погоджень на рівні міністерства і Держкомісії міжвідомчої, – продовжує Ярослав Ковальчук. – Але ж благоустрій місця, вирівняти хрести, відновити поламані бетонні надгробки, замостити доріжки між могилами… Хіба на це треба згоди аж міністерства і цілої купи вищих інстанцій?!.. Утримувати поховання тих, кого вже давно немає на цьому світі, в належному стані — це ж людський і християнський обов’язок кожного… У серпні 2020 року знову звернулися до міського голови з пропозицією провести за наші кошти хоча б роботи з благоустрою на місці поховання. Оскільки сама комісія з питань найменування міських об’єктів, встановлення пам’ятних знаків, меморіальних та анотаційних дощок визнала, що могили перебувають у поганому технічному стані. Однак дозволу так і не дочекалися”.
А тим часом Ярослав Ковальчук зазначив, що телефонував до Міністерства культури і там йому повідомили, що ще 20 жовтня відбулося засідання Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті учасників антитерористичних операцій, жертв воєн та політрепресій, на якому питання вирішено позитивно.
Із запитанням, чому відбувається така бюрократична тяганина довкола хорошої громадської ініціативи, РівнеРетроРитм звернувся до місцевих чиновників.
Юрій Калітинський, начальник відділу охорони історико-культурної спадщини управління культури і туризму Рівненської ОДА: “Згідно з обліковою документацією, польське поховання на Дубенському кладовищі є пам’яткою історії місцевого значення і взяте на державний облік розпорядженням Представника Президента України в Рівненській області від 25.10.1993 № 477. На таких об’єктах самовільно не можна встановлювати пам’ятні знаки тощо, бо є закон і міждержавна угода між Україною і Польщею про місця поховань (Порядок організації робіт з пошуку і впорядкування поховань жертв війни та політрепресій, затверджений Постановою Кабміну від 20 грудня 2000 року, №1867; Угода між Урядом України та Урядом Республіки Польща про збереження місць пам’яті та поховання жертв війни та політрепресій, щодо впорядкування місць поховання громадян Польщі та осіб польської національності, які загинули внаслідок воєн, депортацій та політичних репресій (встановлення або відновлення пам’ятників та пам’ятних знаків тощо), – прим. авт.). Громадська організація “Культурно-просвітницький центр імені Т. О. Сосновського” мала подати відповідну проєктну документацію для розгляду до Державної міжвідомчої комісії з питань увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій. Але, наскільки мені відомо, документацію вони так і не надали. Як тільки буде отримано всі погодження, то дозвіл вони, звісно, отримають”.
Ще чинний секретар Рівнеради Сергій Паладійчук:“– Опорядження місць поховання — потрібна річ, і коли це можна зробити без залучення бюджетних коштів, це вітається. Коли організація (“Культурно-просвітницький центр імені Т. О. Сосновського”, – прим. авт.) вперше звернулася, то ми схвалили їхні наміри. Але є певна процедура надання дозволів на такі речі. Адже ішлося також і про опорядження могили і пам’ятника генерал-хорунжому армії УНР Василю Тютюннику, похованому на Дубенському цвинтарі (за словами Ярослава Ковальчука, вони хотіли своїм коштом виправити помилку в даті народження Тютюнника, зазначеній на надмогильному пам’ятнику, – прим. авт.). Ця процедура в компетенції Державної міжвідомчої комісії при уряді України. Трансформація влади призвела до того, що ця комісія понад рік не працювала, і міська влада Рівного де-юре не могла надати дозвіл на будь-які роботи, бо це було б порушенням. Однак ми скерували лист у Київ, де пояснили ситуацію і просили сприяти в скорішому вирішенні питання. Нині після візиту Президента Польщі до України та перемовин з нашим Президентом стосовно спільної історичної спадщини, врегулювання непростих відносин наших держав у минулому сторіччі, діалог між нашими країнами набув ознак конструктиву, то й питання, пов’язані з опорядженням поховань, стали поволі рухатися вперед. Є попереднє погодження комісії, і ми сподіваємося, що найближчим часом отримаємо дозвіл і зможемо розпочати роботи. Це було б добрим знаком для подальших україно-польських відносин і співпраці”.
Очевидно, що встановлення чи відновлення пам’ятників та пам’ятних знаків на місцях поховань іноземних громадян-жертв воєн і політрепресій повинно регулюватися певними міждержавними угодами і законодавчими актами, аби не спричинити міжнародний скандал. Однак, чи потрібні “високі” дозволи на те, щоб замінити роздовбані бетонні рамки на могилах на цілі і вирівняти похилені хрести?.. Нині в Рівному також “трансформація” влади. Можливо новообрані депутати та керманичі міста, які під час виборчої кампанії наголошували на відданості, в тому числі, християнським цінностям та обіцяли берегти історичну спадщину, нарешті поставлять крапку в цьому питанні?..
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
