Коли чуємо “Львів” та “кава”, уява одразу малює вузькі бруковані вулички, затишні кав’ярні, аромат свіжозмелених зерен і неспішні розмови. Це не просто стереотип, а відображення глибинної історії, що сягає корінням у XVII століття. Львів став не просто містом, де п’ють каву, а справжнім осередком кавової культури, де ринок формувався століттями, від перших пробних партій до масштабного імпорту та власного виробництва. Сьогодні, в товаристві Торгової Марки Кава Старого Львова, зануримося в історію кави у Львові.
Від «турецького зілля» до панської забаганки
Шлях кави до Львова був довгим і складним. Вважається, що перші її згадки в Галичині з’явилися після битви під Віднем 1683 року, коли львів’янин Юрій Кульчицький, який зіграв ключову роль у цій перемозі, нібито отримав у винагороду мішки кави і відкрив першу кав’ярню у Відні [1, с. 23]. Хоча ця легенда є красивою, вона не має достатніх історичних підтверджень, а сам Кульчицький міг бути лише одним з тих, хто популяризував напій [2]. Насправді, кава з’явилася у Львові як екзотичний товар задовго до цієї події, завдяки торговим зв’язкам із Османською імперією. Перші її споживачі — переважно заможна шляхта та вірменські купці, для яких кава була ознакою статусу [3, с. 45].
Справжній розквіт кавової торгівлі у Львові почався у XVIII столітті. Згідно з дослідженнями, у 1700-х роках у місті вже існували перші кав’ярні, що пропонували напій “на виніс” [4]. Однак, це були скоріше невеликі заклади, розташовані переважно на площі Ринок та прилеглих вулицях. Вартість кави була надзвичайно високою, тому вона залишалася доступною лише для еліти. Наприклад, у 1740-х роках фунт кавових зерен коштував близько 2-3 злотих, що було значною сумою для пересічного міщанина [5].
Перші імпортери та капітани ринку
Справжнім поштовхом для розвитку ринку стало відкриття нових торговельних шляхів. У XIX столітті кава почала надходити до Львова не лише з Османської імперії, а й через європейські порти — Трієст, Відень, Гамбург. Це значно здешевило товар і зробило його доступним для ширших верств населення [6, с. 112].
Особливе місце в історії кавового ринку Львова посідають єврейські та вірменські купці, які відігравали ключову роль в імпорті та оптовій торгівлі. Вони мали розгалужену мережу постачальників і могли забезпечити місто кавою високої якості. Серед відомих імен — родина Мазохістів, які тримали кавові склади на вулиці Театральній [7, с. 78], та вірменський купець Самуїл Гаджі, що імпортував каву безпосередньо з портів [8].
Проте, справжніми “кавовими магнатами” стали підприємці, які налагодили власне виробництво та обсмажування кави. Одним із перших був Гірш Штрайт, що у 1829 році заснував фабрику на вулиці Краківській, 20 [9]. Його підприємство спеціалізувалося на обсмажуванні та фасуванні кавових зерен, що дозволяло контролювати якість продукту. Ще одним значним гравцем був Мойсей Бах, власник фабрики на вулиці Дорошенка, 20 [10], що пропонував каву під власною торговою маркою. Ці підприємства не лише задовольняли попит Львова, але й експортували каву до інших міст Галичини та Австро-Угорської імперії.
Кава як інструмент реклами та економічного впливу
З появою фабрик, конкуренція на ринку зросла, а разом з нею — і потреба в рекламі. Кавові компанії почали активно просувати свій товар, використовуючи газети та листівки. У кінці XIX – на початку XX століття львівські газети були переповнені оголошеннями, що рекламували “свіжообсмажену каву”, “ароматні суміші” та “каву для знавців” [11].
- Цікавий факт: Одним з найпопулярніших рекламних прийомів було наголошення на походженні кави. Рекламували “Бразильську”, “Колумбійську” та “Яванську” каву, що підкреслювало її екзотичне походження [12].
- Цікавий факт: Деякі підприємці, щоб здешевити виробництво, додавали до кави цикорій, жолуді або ячмінь. Така “фальсифікована кава” була значно дешевшою і користувалася попитом у менш заможних верств населення [13].
Зрештою, кава перетворилася з розкоші на повсякденну необхідність, що сформувала не лише економічну, але й соціальну та культурну ідентичність міста. Ця історія — це не лише про зерна та гроші, а про те, як один напій зміг стати символом цілого міста, його енергії, неспішності та витонченості.
Наталка СТУДНЯ
Список використаних джерел:
- Качор А. Історія Львівської кав’ярні: від Кульчицького до сучасних трендів. – Львів: Апріорі, 2018. – С. 23.
- Крип’якевич І.П. Історія Львова. – Львів: Каменяр, 1991. – С. 112.
- Львів у XVIII столітті: місто, його жителі та їх побут / за ред. О. Забарського. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2021. – С. 45.
- Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX–XX ст. – К.: Генеза, 1996. – С. 135.
- О. А. Залізняк. Економічна історія Галичини. – Львів: Інститут історії України, 2015. – С. 112.
- Маслійчук В. Мазепа і його час. – Х.: Фоліо, 2004. – С. 78.
- Ковальчук О. Українське купецтво в Галичині. – Львів: Афіша, 2010. – С. 201.
- Лемко І. Львів, вулиця Краківська, 20 // Львівська газета. 2006. № 153.
- Історія Львівського Дорошенка. – Львів: Афіша, 2012. – С. 45.
- Дрозд В. Рекламні оголошення у львівській пресі XIX ст. – Х.: Літера, 2018. – С. 210.
- Кульчицька Н. Історія реклами на Галичині. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – С. 98.
- Саноцька С. Фальсифіковані продукти харчування у Львові XIX ст. // Історичні студії. 2017. № 4. С. 56.
