(Не) Щасний Потоцький, або трагічна історія кохання у Христинополі

0
1029
(Не) Щасний Потоцький, або трагічна історія кохання у Христинополі

Сьогодні, у День закоханих, хочемо подітися з читачами Фотографій Старого Львова трагічною історією кохання Станіслава Щенсного Потоцького та його першої дружини Ґертруди (Христини) Коморовської, що відбулася понад 300 років тому поблизу Львова у місті Кристинопіль (Христинополь), яке зараз носить назву Червоноград. Дану історію було надруковано у часописі “Неділя” (ч. 7 від 23 лютого 1930 р.) під назвою “Слідами христинопільської траґедії”. Тест публікації  подаємо оригінальним.

"Неділя" ч. 7 від 23 лютого 1930 р.
“Неділя” ч. 7 від 23 лютого 1930 р.

Слідами христинопільської траґедії…

З поза куліс маґнатського злочину

Написав О. Шандура

Кого в молоді роки не манило пройти слідами христинопільської понурої траґедії, протоптати дороги й стежки , якими ходила доля безщасної Ґертруди Коморовської та приглянутись ближче жорсткій дійсности самої події на тлі життя погасаючої Польщі вісіймнайцятого століття і цього світу, що його Владислав Лозінські називає грізним, диким, вбийчим, світом утиску, гноблення й насилля, світом без влади, без уряду, без ладу і милосердя, де кров була дешевша від вина, людина дешевша від коня, де легко було вбити, труднійше не бути вбитим…

Перший пішов тими стежками Антон Мальчевський, що христинопільську подію переніс на розлогі степи України і вбрав свою «Марію» в чари одного з найкращих поетичних романів.

Навязувався до неї й Словацький у поемі «Вацлав», Крашевському послужила вона як сюжет до повісти «Starościna Bełzka», наш Василь Чарнецький оснував на цьому тлі оповідання «Щасний Потоцький і Христина Коморовська».

І музикам була вона жерелом вітхнення: хотьби згадати Мельцера, Статковського, Солтиса…

Кристинопіль. Поштівка поч ХХ ст.
Кристинопіль. Поштівка поч ХХ ст. (джерело: Кристинопіль інфо)

На дворі «королика Руси».

74 км. від Львова в повіті сокальськім лежить місточко Христинопіль. Здовж східньої його границі від підвня на північ вється вужем Буг, в який з лівого боку вливається річка Солокія.

Христинопіль, стару посілість Пилявітів, положену серед піскової рівнини, підніс гетьман Фелікс Казимір Потоцький в р. 1692 до ряду містечка і назвав його в честь жінки Христини з Любомірських. Син гетьмана Йосиф побудував монастир Бернардинів і костел, до якого спровадив з Риму мощі св. Клима. Монастир і церков Василіян побудував в рр. 1771-76 київський воєвода Франціск Салєзи Потоцький, один з набільших маґнатів, яких мала Польща, в ті часи якого добра розкинені були на просторі від краківського воєвідства по турецьку границю.

Францішек Салезій Потоцький
Францішек Салезій Потоцький (джерело: Вікіпедія)

Гордий «королик Руси» жив постійно в Христинополі, де близько місточка стояла його величава палата з двома великими подвірями, в окруженню офіцині ріжних менчих забудувань з пишною вїздовою брамою, при якій постійно сторожили відділи війська.

Потоцький, одружений з Рженчицькою, повдовів і оженився в друге з Анною Потоцькою, донькою познанського воєводи, яка як віно внесла йому нові нечувані багацтва, так що злучені добра Потоцьких і Лащів (мати другої жінки була з Лащів) були більші як неодна німецька держава, бо обіймали ключ сіл над Сяном, дальше у воєводствах: сяндомирськім, краківськім, люблинськім брацлавськім, подільськім, Могилів, Тульчин, Браїлів та Уманщину.

Зрештою самі староства: белзьке, стоянівське, сокальське, грубешівське з прадідними добрами довкруг Христинополя як: Тартаків, Варяж, Лащів, Витків зі 40 селами, дальше Хоростків, Стружів, Великі Очи – були жерелом величезних прибутків.

Двір Франціска Салєзого Потоцького, на якому було чимало передової шляхти, хотів рівнятись з королівським двором. Маршалком Потоцького був князь Володимир Четвертинський, командантом прибічної гвардії драгунів Карло гр. Сєраковський, ловчим Садовський, полковником двірських козаків Олександер Домбровський, і багато визначних дворян як: Липські, Конопки, Поляновські, Каменецькі, Яблоновські і п.

Палац Потоцьких (Вишневецьких) в Кристинополі. Фото 1918-1939 рр.
Палац Потоцьких в Кристинополі. Фото 1918-1939 рр.

Міліція придвірна складалася з піхотинців, драгунів, уланів та козаків; офіцери уважалися порівно з правильним військом і діставали  патенти з королівської руки.

Крім цього держав Потоцький у своїх маєтках, особливо на Великій Україні цілі залоги, яких завданням було сторожити замки та удержувати лад і безпеченство. На замкових валах стояло іноді й кількадесять гармат готових до вистрілу.

Жінка і нещасний син.

Коли гордість розпирала грудь воєводи, то що й говорити про жінку, сувору, деспотичну, що нікого не признавала над собою. Дрожали перед нею дворяни, ба й сам воєвода уступав їй.

Мали пятеро дітий: Марія (Брільова), Людвика (Ржевуська), Пелягія (Мніжхова), Ксаверова Любомирська і син-одинак Щасний, будучий наслідник славного імени і величезної фортуни.

Бернардо Белотто. Францішек Салезій Потоцький з сином Станіславом Щесним
Бернардо Белотто. Францішек Салезій Потоцький з сином Станіславом Щенсним (джерело: Вікіпедія)

Хлопчина випещений, але держаний особливо мамою в строгому риґорі, не мав власної волі, тужив за товариством, думав про волю. Його образованнєм занимався кс. Вольф чина Піярів і ціла громада підвладних гувернерів. Та син воєводи не проявляв зразу ніяких талантів.

Минали літа, система виховання не змінилася, а хлопець рвався до світа, до людей і життя. Посумнів, став маломовний, завмірав у маминій неволі.

Багацтва ні почести, ні споріднення не дали щастя Потоцьким. Вони мріяли про королівську корону; хотіли піти слідами Вишневецьких, Собіських, Лєщинських; звели оконечний бій з фамілією Чорторийських і – в боротьбі тій повалились.

З черги нова журба станула перед ними: найти гідну невістку!

Найближчим сусідом Потоцьких був Яків гр. Коморовський, дідич на Сушні, Нестаничах біля Радехова і Новім селі коло Куликова. За жінкою дістав 200.000 золотих польських і хоть був доволі багатий, не був він рівня з Потоцьким. Рід Коморовських дістав колись на Угорщині титул «графів на Ораві і Липтові», що Австрія затвердила в р. 1793.

У Коморовського були чотири сини і чотири доньки, а найстарша з них була Ґертруда.

Ґертруда Коморовська
Ґертруда Коморовська  (джерело: Вікіпедія)

Двір у Сушні був оборонний, ослонений чотирма баштами, а кажна башта зоружена одною гарматою. Серед просторого подвіря й саду стояв партеровий  двір з насадженим поверхом, де були дві кімнатки; в партері більші і менчі кімнати, гостинні світлиці, гарно прикрашені і домашня каплиця.

Нещасне кохання

Стіни христинопільського двора нераз дрожали від гучних бенкетів, які воєвода устроював з величавістю й етикетою, як на королівському дворі. Взагалі на дворі Потоцьких зберігано строгу етикету. Ніхто з мущин не смів заїздити перед палату, лиш в брамі висісти і пішки йти до дверей.

З появою воєводи, ставали воружені сторожі, били в барабани і віддавали  військові почести.

В такі, зрештою не надто часті, свята приїздили до Потоцьких в гостину й Коморовські, радо принимані господарями, яким ніколи не майнула гадка, що сусідські взаємини моглиби колись змінитися в споріднення і що на тлі тих взаємин навяжеться узол, що хмарою нещастя ляже над Христинополем і Сушном.

Станіслав Щенсний Потоцький
Станіслав Щенсний Потоцький (джерело: Вікіпедія)

Чи молодий Потоцький познакомився з прегарною Ґертрудою в часі гостини в Христинополі, чи як каже інший переказ, захоплений на ловах бурею загнався під двір у Сушні, щоби схоронитись – в серці двайцятлітнього молодика розгорілось почування щирого, глибокого , палкого кохання, що відганяло від нього сон і спокій.

Самі обставини помагали справі. Країна кипіла барською конфедерацією. Конфедерати і чужі війська снувалися по краю, чума, що вибухла на турецькій границі, докотилася до Галичини.

Потоцький зібрав свої міліції, оперезав густим кордоном широкий шмат землі довкола Христинополя і поручив начальну команду Сєраковському, котрий обїздив кордон, провірюючи сторожі і часто попадав до Сушна. Під його наглядом їздив і Щасний та відвідував двір Коморовських.

Раділи Коморовські, що всміхається їм сподівання віддати доньку за одного з найбагатших людий, тимбільше як Щасний запевнював їх, що його родичі не будуть ставити перепон і приймуть невістку, яку син вибере.

Кристинопіль на фото Австрійського державного архіву, 1915-1918 років
Палац у Кристинополі на фото Австрійського державного архіву, 1915-1918 років

Се тривало вісім місяців, після чого молодий Потоцький освідчився о руку Ґертруди і постарався о індульт та дозвіл потайно звінчатись. Кілька неділь пізніше, а іменно 26 грудня 1770 р. відбулося вінчання, яке довершив кс. Длужнєвський в уніятській церкві в Нестаничах.

Коморовські не робили з того тайни; на весілля спросили чимало гостей, щоби вістка чим скорше долетіла до Христинополя. Коли в деякий час після весілля Коморовські разом з Ґертрудою явились в гостину у Потоцьких і стрінули ввічливе прийняття, впевнилися, що відкриття тайни не принесе вже ніяких прикрих наслідків. Тому наставали на це, щоб Щасний сам виявив усю правду родичам. Та він не мав відваги ні сили це зробити; мовчав і переносив несказанні муки.

Крадьком по ночі серед студени і сніговії летів на коні до Сушна, щоби пережити з жінкою щасливі хвилі, за які дорого платив трівогою…

А чорна хмара наступала щораз ближче на Сушно і Христинопіль…

Йде бліда смерть.

Одної днини вінчання сина перестало бути тайною – для старого воєводи. Чи тайну відкрили гості чи чура, не знати.

Воєвода мовчав, перед жінкою не сказав слова; ламав свою сиву голову, якби діло розбити, снував пляни, якби перевести розвід або уневаження подружжа.

Син знав про журу батька, який снує невідгадані пляни, то й теряв останки сил і енерґії, аж до одної днини вмлів у кімнаті своїх сестер. Воєвода вихіснував нагоду і предложив синови проєкт розводу з Ґертрудою, а син піддався волі батька.

Подія перестала вже бути тайною і для жінки воєводи.

Анна Потоцька дружина Францішека Салезія Потоцького
Анна Потоцька дружина Францішека Салезія Потоцького

Двір христинопільський став пеклом, а думки жінки воєводи омотала жадоба пімсти над всіма, хто був причетний в «нещастю» сина.

В ту пору зявилася в Христинополі п. Мніжхова з Духлі і розвязала справу: Ґертруду вхопили, вивезли і замкнули в монастирських мурах, Щасного під надзором шурина Бріля післали заграницю, а тоді перевести розвід.

Без проволоки взялися за діло. Воєвода запросив в гостину невістку і післав по неї в шість коней запряжену кариту. Та Коморовські не далися взяти на підступ , що більше, побоюючись  зради чи нападу , рішили виїхати до Львова, де під командою Кречетнікова стояли сильні відділи російського війська, що давали сильнішу запоруку безпеченства, як влада Річипосполитої…

Стара Коморовська з Ґертрудою пустилися в дорогу  і задержалися з своїм окруженням в  Новім селі коло Куликова. Коморовський лишився в Сушні, бо хотів розмовитися  з Потоцькими, та коли не довелося, поспішив за жінкою до свого підльвівського села.

Потоцькі-ж бачучи, що підступ не вдався, постановили перевести свої наміри силою. Розглядаючись за людьми , які б перевели плян схоплення Ґертруди і замкнення її в монастирі, вибрали Сєраковського. Та він відказався, а боючись мести, втік з Христинополя.

Та на його місце найшлися другі: Александер Домбровський, Вільчек Винницький, Грабовський, громадка придворних козаків і два жиди.

Ватага людий (около сотка) пустилася за Коморовським до Нового села.

Дня 13 лютого 1771 під ніч з нечуваним криком окружили двір в Новім селі, удаючи російських салдатів, що шукають конфедератів. Кілька сажею почернених опришіків вдерлися у кімнати, вбили службу виломили двері, шукаючи Ґертруди; стара Коморовська встигла видістатися з двора і в мужицьким перебранню, хлопським возом, поїхала до Львова.

Ґертруда Коморовська
Ґертруда Коморовська (джерело: Вікіпедія)

Вкінці знайшли Ґертруду, повели по снігу в сорочці і спідничині і кинули на санки, накривши її зрабованими подушками.

Везли її Домбровський і Вільчек та придержували накриття, щоби не було чути її голосу.

В придоріжному лісі стрінули довгу валку возів, що везли збіжжа, тому й, хотячи вкрити свій злочин, притискали ще дужче подушки, доки валка возів не минула їх. Коли звільнили натиск на постіль, не було чути ні крику, ні стону: тихо було над мертвим тілом Ґертруди…

Знали опришки, що живу Ґертруду треба їм доставити до Христинополя, та не знали, що діяти з мертвою… Нарадилися і постановили втопити тіло в найблизшій воді, щоби так затерти сліди свого злочину.

Є кілька переказів, де її затопили, та з усіх тих місць (Яструбин, Сілець, Риклинець) річки вливаються до Буга.

Воєвода діставши звідомлення зразу лютився і… боявся, та відігнавши перше вражіння, забрався до ратовання й усунення людей, що були знаряддям в його руках. Всіх без виїмку порозміщував по могильських та уманських маєтках.

Процес.

Вістка про нечуваний злочин понеслася по всій Польщі, а то й далеко поза її кордони. Скоро утворилися два табори, один по стороні Коморовських, другий за Потоцькими.

Хоча не було ніяких доказів загальний голос вказував на Потоцьких, як виновників. Воєвода журився, син на вістку про смерть Ґертруди наложив на себе руку, і лише чудом його врятували та післали за кордон.

Александер Рослін. Станіслав Щенсний Потоцький у віці 20 років
Александер Рослін. Станіслав Щенсний Потоцький (Джерело: Вікіпедія)

Тимчасом наближалася весна. Рушила крига, а филі Буга винесли мертве тіло Ґертруди. І тут є кілька переказів, де і хто його знайшов. Одно розвівало всякі сумніви, що труп мав на шиї ланцушок з медаліоном, а в нім мініятуру Щасного, а на золотій обручці були букви S.G. і дата вінчання.

Щойно в р. 1774 розпочався процес Коморовського проти Потоцького за наїзд і насильство. Воєвода і жінка вже два роки були в гробі.

У вислід процесу пятьох опричників засудили на кару смерти, а Щасного Потоцького на заплату Коморовським чотирьох тисяч гривень = 320.000 зол.п.

Вироків смерти не виконано, бо виновників не можна було найти. Зрештою лишаємо хід процесу бо це завело би у непроходимі нетри і недалобися помістити в рами статті.

Згадаю лише, що Коморовські вели процес далі вже за Австрії у львівськім апеляційнім суді, та в процесі тім грали ролю такі впливи, що про вимір справедливости й виконання вироку трудно було думати. Акти процесу остануть на все рембрандтівською картиною страшних часів і людей і подій, на яких тлі зарисовується грізна понура стать старого воєводи, безсильного, безвольного, безхарактерного сина, а дальше Коморовських, що завзято торгувалися за кров і життя своєї дитини і задовольнилися матеріяльним відшкодованням.

Вкінці на окрему згадку заслуговує нунцій папський Дуріні, що від родини Потоцьких брав хабарі в натурі і золоті а рахунок тих видатків зберігся по нинішні часи.

Коморовські в дорозі угоди дістали:  містечко Витків зі склом Витків старий, Попове й Оборотів.

Яків Коморовський вмер 1781 р. а вдова по ньому віддалася вдруге за Йосифа Шептицького, що був станиславівським старостою.

Олександр Чоловський
Олександр Чоловський

Припадок поміг віднайти тлінні останки Ґертруди. В підземеллях витківського монастиря складали померших монахів. З часом румовище закрило вхід у підземелля. Відкрили його злодії й опришки, що розбивали домовини й шукали скарбів, а може лише захисту.

В п. 1906 директор архіва Др. Олександер Чоловський з Холодецьким довідалися, що в тих підземеллях крім монахів є й  останки світських людей а між ними родина Коморовських. Поїхали туди і справді найшли тіло Ґертруди, що  лежало біля порожньої домовини з написом …tru… Komorowsk…

Loading...

Напишіть відгук

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.