Народжений у багатодітній родині львівського друкаря Лев Ґец був знаним українським графіком і живописцем, педагогом та громадським діячем Тільки завдяки пильному оку Івана Левинського зміг реалізувати себе в мистецтві і стати одним з кращих учнів Олекси Новаківського.
— Серденько, ти муляр? — запитує архітектор Іван Левинський у робітника на будівництві корпусу Львівської політехніки.
— Так, — відповідає 16-річний Лев Ґец.
— Не виглядаєш, ходи сюди.
Один із найвідоміших зодчих Галичини Іван Левинський забирає юнака з будмайданчика у креслярський відділ. Помічає його схильність до малювання і веде до Олекси Новаківського, який утримує художню школу.
“Я слухав митця, приглядався до картин і аж піт мені лився з чола від величі його праці, — згадував Лев Ґец про знайомство. — Мені було 17 років і доти я ще ніколи не бачив живого художника”.
![Лев Ґец у молодості](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2017/04/g2-1.gif?resize=696%2C772&ssl=1)
Починається Перша світова війна, і Лев Ґец записується до Українських січових стрільців, що діють у складі австрійської армії. У формуванні опиняються інші митці, які засновують “Пресову квартиру”. Працюють над художніми та музичними творами, фотографіями, записами спогадів та інтерв’ю.
Лев Ґец у вільний час змальовує стрілецький побут і портрети. Вдається зберегти близько 300 малюнків та збірку “Антологія стрілецької творчости”. Частину з них друкують у вигляді листівок.
Під час одного з боїв 1916-го отримує важке поранення. Якийсь час лежить непритомний серед убитих. Друзі пишуть рідним про загибель.
По завершенні війни починається протистояння поляків та українців за Галичину. Лев Ґец стає однією з перших жертв боїв у Львові.
“Пострілений в обидві ноги, узятий в полон, стає перед маревом досмертнього каліцтва. Мав тоді літ 23. Загоїлася одна нога, зложили другу. Ґец піднявся кінець кінців з ліжка і завважив, що одна з ніг коротша на кілька сантиметрів, — писав про нього стрілець Микола Голубець. — Зажадав нової операції. Казав собі зломити вилічену ногу і натягнути. Коли по семимісячних експериментах лікарів станув “на рівні ноги”, повезли його до табору в Домб’ю”.
![Лев Ґец. Малюнок з Антології "Віч-на віч смерти"](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/l.gec_._malyunok_z_antologiyi._vich-na_vich_smerty.jpg?resize=696%2C1041&ssl=1)
У таборі військовополонених та інтернованих біля Кракова продовжує малювати. Робить це на папірцях поганої якості. Жінки, які працюють у таборі, потайки виносять малюнки до помешкання краківського лікаря. Звідти їх забирають полонені, які повертаються до Львова.
Лев Ґец виходить із табору і знаходить 139 малюнків. Наклеює на картон і зшиває в обкладинці у полотні. Виходить другий художній альбом часів визвольних змагань.
Українська громада вражена творчістю вояка, збирає кошти на навчання у Краківській академії мистецтв. Там конкурс — 60 бажаючих на сім місць. Його приймають.
Після академії шукає роботу у Львові. Але державні заклади не мають вакансій. Є направлення лише до малих містечок. Серед них обирає Сянок — тепер територія Польщі. Це центр Східної Лемківщини, заселеної переважно українцями. Живе на горищі гімназії. У вільний час змальовує закапелки містечка.
![Замок в Сяноці. Знимка 1930-х років](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/zamok.jpg?resize=696%2C468&ssl=1)
“Головною темою його творчості стають краєвиди. Відкриває мальовничу красу малих провінційних галицьких міст. Тісні вулички, переулки, синагоги, жидівські ґетта, окремі мотиви каплиць або загальні погляди на море дахів — ось найважніші сюжети”, — пише про нього львівська газета “Діло” 1934-го у статті “Лев Ґец — маляр недоглянених закутин”.
Роботи регулярно виставляють на українських виставках. Асоціація незалежних українських митців 1939 року видає монографію про творчість Льва Ґеца.
Він стає організатором музейної справи на Лемківщині. Впродовж 1930-х разом з однодумцями збирає близько 8 тис. музейних експонатів. Створюють і відкривають експозицію.
![Лев Ґец. Церква Святого Духа (1930-ті роки)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/12/semin5.jpg?resize=696%2C576&ssl=1)
Після Другої світової війни викладає у Краківській художній академії. Збірка замальовок Кракова виходить окремою книжкою. Має складні стосунки з польськими спецслужбами. За Львом Ґецом стежать 14 агентів. Телефон прослуховують, перечитують листи.
“Ґец служив у Січових Стрільцях сержантом. Під Львовом був поранений і українські націоналісти визнають його героєм, що боровся за самостійну Україну, — йдеться в одному з оперативних рапортів Третього відділу Служби безпеки Польщі у Кракові 1959-го. — Тепер його називають послом у Кракові. Кажуть, що тут він має свою Україну”.
![Лев Ґец](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/hets.jpg?resize=696%2C604&ssl=1)
Попри це Лев Ґец підтримує зв’язок з українською інтелігенцією в УРСР. В одному з листів до історика Сергія Білоконя пише: “На запит, де себе я зараховую — чи до Польщі, чи України, треба знати, що цілий свій вік зараховую себе до українців, разом з мистецтвом. Виставлявся у 10 народах, але все як українець. Поляки ні разу не врахували мене між своїми, бо знають, що подаю себе українцем. В хаті панує моя рідна мова, жінку маю з Гуцулії і творим ми у Кракові Україну.
Перед головою Спілки художників УРСР Василем Касіяном клопочеться про передачу своїх робіт в Україну. Та влада відмовляється від них. Скаржиться про це науковцю Федорові Погребеннику, який потайки відвідує митця 1971-го. Відтак після смерті більшість робіт Льва Ґеца відходить Історичному музею Кракова.
![Лев Ґец. Церква в Тарнові. 1930-ті роки](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/tarniv.jpg?resize=696%2C957&ssl=1)
Разом із дружиною здійснив спробу самогубства
1896, 13 квітня — в багатодітній львівській родині друкаря Льва Ґеца народжується син, якого називають Львом. Освіту здобуває в школі ім. Маркіяна Шашкевича та Львівській промисловій школі.
1912 — починає працювати в архітектора Івана Левинського. Знайомиться із художником Олексою Новаківським, який дарує йому сім ескізів своєї картини “Пробудження”.
1914 — на прохання предстоятеля Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького замуровує в стінах Собору Святого Юра у Львові документи, щоб не дісталися російським військам. Наступного року записується добровольцем до Українських січових стрільців, які воюють на боці Австро-Угорщини проти Російської імперії.
![Лев Ґец. "Руїни". 1939 р.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/ruiny.jpg?resize=696%2C489&ssl=1)
1918, 1 листопада — бере участь у встановленні на Львівській ратуші синьо-жовтого стягу. У сутичках з поляками отримує поранення. Потрапляє до табору інтернованих у Домб’є — поблизу Кракова у Польщі.
1919–1924 — навчається в Краківській академії мистецтв. Потім працює в містечку Сянок у гімназії імені Королеви Софії. Серед його учнів майбутній поет Богдан-Ігор Антонич.
1931 — в Сяноці засновує товариство “Лемківщина”. За рік його учасники відвідують 35 сіл, де збирають понад тисячу експонатів. Відкривають музей.
1941–1944 — двічі арештовують нацисти. Згодом — польські органи безпеки.
1950 — починає працювати в Краківський академії мистецтв.
1953 — польські органи держбезпеки шантажують Льва Ґеца та його дружину Марію, змушують до співпраці. З розпачу вони вирішують скоїти самогубство. Приймають снодійне та відкривають у квартирі газ. Дружина гине, а чоловіка рятують. Спецслужби дають йому спокій. Одружується вдруге.
1971, 16 грудня — помирає. Похований у Кракові.
![Лев Ґец. "Моя кімната". 1939 рік](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2021/04/z1612514691a237i.jpg?resize=696%2C581&ssl=1)
3,5 тисячі малюнків, акварелей, картин і дереворитів створив Лев Ґец протягом життя. У 1915–1917 роках працював зі стрілецькою тематикою — портрети та побут вояків. Потім здебільшого змальовував міські пейзажі. Відбулися 74 виставки його робіт. Опублікували майже 850 статей і рецензій 12 мовами.
Узяв у кишеню альбом, крейду, олівці та з цим добром пішов на фронт. Тоді появилися його перші рисунки й карикатури стрілецьких старшин. Люди згори звернули увагу на Ґеца. Стягнено його до коша, а там у “Пресовій кватирі” найшлася для нього робота. Протягом відносно короткого часу повстав прекрасний альбом “Антологія стрілецької творчости
Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ
Джерело: Gazeta.ua