У 1934-1938 роках часопис “Назустріч” популяризував образотворче мистецтво міжвоєнної доби, стежив за кінематографом, театром. Яскрава і доволі вдала спроба універсального культурного видання.
Фотографії старого Львова продовжують огляд літературно-мистецького часопису «Назустріч». Про його історію та основну тематику читайте у першій частині.
Образотворче мистецтво: художники знайомлять з художниками
Пишучи про візуальні мистецтва, часопис часто давав можливість висловитись безпосередньо митцям. У різних номерах Володимир Ласовський розповідав про творчість художників Владислава Ляма, Миколи Глущенка, Павла Ковжуна. Сам Ковжун у № 4 (1936) представляє читачам художника-«бойчукіста» Івана Падалку, а в №4 за 1938 рік – Володимира Баляса. Чимало матеріалів присвячено Олексі Новаківському.
А у № 9 (1935) Ковжун розкритикував пам’ятник Тарасу Шевченку в Харкові – причому, в цій критиці велику роль відіграють суспільні, національні умови (зокрема, «накинутість» ззовні концепції пам’ятника, створення його без участі українського суспільства тощо). Пізніше подібний відгук дістав і київський пам’ятник. У цьому ж номері вийшла стаття Івана Іванця про художника Осипа Сорохтея, які ще до того знали один одного. Про «сусіднє» до малярства мистецтво – фотографію – писав і пояснював один з найвідоміших тогочасних фотографів та кіномитців Юліан Дорош.
«Назустріч» знайомить і з багатьма іншими художниками: Маргіт Сельською, Павлом Громницьким, Єлизаветою Скоропадською, Леонідом Перфецьким, Михайлом Андрієнком, Галиною Мазепою тощо. У перший рік видання систематично виходять публікації, пов’язані з Олександром Архипенком, всесвітньо відомим українським авангардним митцем.
Усі ці тексти супроводжує досить багатий матеріал ілюстрацій-репродукцій. Звісно, у тодішніх друкарських технологій були серйозні обмеження, та все ж репродукції інформативні.
Часопис був у тісному зв’язку з Асоціацією незалежних українських митців (АНУМ). Що й не дивно, адже керівник «Назустрічі» Святослав Гординський – один з її співзасновників. У асоціації переважала авангардна і модерністична естетика, поєднані з чіткою українською національною орієнтацією. Часопис регулярно висвітлював анумівські виставки.
Кінематограф і театр: тенденції у галузях та світські хроніки
Про кіно «Назустріч» писала часом діаметрально протилежні речі. Так це могли бути розмови з українським емігрантом і режисером-експериментатором Євгеном Деславом (Слабченком) чи стаття режисера-документаліста Романа Турина «Про фільмовий додаток». Або ж – замітка про плани Чарлі Чапліна одружитися (№ 8, 1936) і про те, як Ґрета Ґарбо вимагає «підвижки платні» (№ 16, 1934). З’являлися також дещо химерні повідомлення такого типу:
Канцлєр Німеччини, Гітлєр, каже собі показувати кожну нововиреалізовану фільму і коли вона як слід не викінчена під мистецьким оглядом, приказує мерщій нищити неґатив, щоб немистецьких фільм не поширювати за кордоном.
Або:
У Німеччині йшли довгий час пропаґандові гітлєрівські фільми. Тепер власники кін ствердили, що дохід із них – ніякий.
І новина з Радянського Союзу:
Автор фільми «Біла гвардія» М.Булґаков, написав сценарій до «Мертвих душ» Миколи Гоголя. Цю фільму уже реалізують.
Степан Чарнецький у № 12 (1934) розповідає про українських театральних актрис. Йосиф Стадник у № 2 (1935) змальовує становище українського театру у Львові 40 років тому. А актриса Соня Бей (№ 2, 1936) у нарисі «Що кому виворожила кутя» змальовує різдвяно-театральну атмосферу під час гастролів у Дрогобичі. Марія Пастернакова написала коротеньку розвідку «Давня й сучасна пантоміма» (№ 1, 1936).
Тематичні акценти: емансипація, Шевченко, Радянська Україна
Нерідко виходили числа, де переважала одна тема, часто календарного характеру. Деякі березневі номери присвячували Тарасу Шевченку. А № 12 у 1934 році практично повністю пов’язаний з проведенням у Станіславові Українського жіночого конгресу. Вийшло цілком «жіноче число»: матеріали про письменниць, художниць, учасниць визвольних змагань, актрис і музиканток тощо. Але цікаво, що коли одні тексти просто нейтрально розповідають про своїх героїнь, то в інших можна зауважити прихильність до жіночої емансипації, але паралельно з’являються й публікації, з патріархальними стереотипами. Наприклад, текст «Жіноцтво» Андре Моруа на першій шпальті із тезами на зразок «Жінки у всякому окруженні залишаються жінками і можуть бути щасливі тільки в світі почувань».
Регулярною темою «Назустрічі» з числа в число залишалося культурне життя Радянської України. «Назустріч» повідомляла про розстріли та ув’язнення українських письменників та інших інтелектуалів упродовж хвиль сталінського терору. З’являлися публікації репресованих, розповіді про них, друкувалися присвячені їм художні твори. Друкувались і епізоди з матеріалів сталіністської державної критики, навіть уривки «самокритики» і каяття письменників (наприклад, Максима Рильського).
Поряд із радянською трагедією редакція часопису «Назустріч» мусила реагувати на іншу катастрофу – тріумфальну ходу фашизму і нацизму. І якщо в перші роки відгуки на експансію Німеччини та меншою мірою Італії бували здебільшого скептичні чи іронічні, то в 1938 році з’являлись і матеріали не без прихильності до цих процесів. Скажімо, в № 9 вийшло щось на зразок колонки в рубриці «Крапка над І». Автор, під псевдонімом «Не-фільософ», після зайняття Австрії трактує долю Чехословаччини вирішеною та вважає, що українці не співчувають цій державі, яка не зробила нічого, щоб вони хотіли її підтримувати чи захищати (читається і як натяк на Польщу).
Крім того, у часописі з’являлися матеріали з цілком позитивним ставленням до єврейської громади, а в тому ж числі, що й згадана колонка про Чехословаччину, вийшла стаття про збірку перекладів української поезії та пісень їдишем.
Наостанок: музика, дозвілля, гумор
Про архітектуру писали зрідка. Поміж прикладів – переклад польської статті «Сучасний стиль» Станіслава Махнєвича, присвячений таким стилістичним тенденціям тогочасної архітектури, як конструктивізм, арт-деко, функціоналізм тощо. Цілком логічно, що пишучи про явища і процеси у мистецтві, часопис анонсував проведення виставок фотографій, картин тощо.
У часописі «Назустріч» була досить мінлива рубрика культурної хроніки. У ній – систематичні повідомлення про концерти – як-от текст «Маємо нову пяністку» Василя Барвінського про концерт Марти Кравців у великій залі Музичного товариства імені Лисенка у Львові (1936, № 12). У № 17 за 1936 рік повідомляється про смерть польського композитора Станіслава Нєвядомського. В останньому числі видання (№ 10, 1938) є стаття про творчість українського композитора Юрія Пономаренка, який живе у Франції. А про «Весну священну» Ігоря Стравінського пише інший композитор, Антін Рудницький у № 15 за 1935 рік. Просвітницький характер має стаття Іванни Шмериковської-Приймової (помітної піаністки, віолончелістки, співачки) «Імпресіонізм у музиці» в № 21 (1934).
Сатиричні й іронічні тексти, бувальщини й анекдоти розміщували у рубриці «Летіло 40 сорок» на останній шпальті. У 1938 викристалізувалась окрема рубрика «Сатира». Час від часу редакція листувалася з читачами, точніше відповідала на не наведені читацькі листи, що мало трохи кумедний стилістичний ефект: «За надіслане дякуємо. Постараємося використати. Привіт». Або: «Не піде».
Уривок огляду Олега Коцарева, що вийшов у межах проєкту «Екземпляри», який реалізовує культурно-видавниче медіа «Читомо» за підтримки Українського культурного фонду. Часопис та інші журнали оцифрували під час проєкту і незабаром опублікують у вільний доступ.
ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА
- Костюк С. «Назустріч»: 1934-1938: Систематичний покажчик змісту. – Львів : б.в. – 278 с.
- Середа О. Святослав Гординський як редактор, публіцист і мистецький критик. / О. Середа // Збірник праць Науково-дослідного інституту пресознавства. – 2017. – Вип. 7. – С. 401-412.
- Когут С. Михайло Рудницький як літературний критик та редактор часопису «Назустріч» // Записки Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника : зб. наук. пр. – Львів, 2016. – Вип. 8 (24). – С. 58-71.
- Воробкало Д. «Мистецтва для нації vs Мистецтво для мистецтва» // Збруч. – Режим. – 01.01.2017.
- Лехман Т. Дмитро Левицький (1877–1942), громадсько-політичний діяч, журналіст, редактор, видавець – родом з Добрячина. [Електронний ресурс].
