Навздогін за жар-птицею, або таємниця Тетяни Рогози

525
Навздогін за жар-птицею, або таємниця Тетяни Рогози

Чудова піаністка з абсолютним слухом, загадкова одинока жінка… Вона приїхала до Рівного в повоєнні роки і поселилась у будинку на старовинному Грабнику. Вишукані манери і освіченість, вільне володіння французькою наводили на думку про її непросте походження.

У фондах Рівненського краєзнавчого музею зберігаються документи і фотографії першої половини ХХ століття з особистого архіву Тетяни Олександрівни Рогози (1899-1996), колишньої працівниці Рівненської дитячої музичної школи № 1 ім. М. Лисенка. Дослідивши ці матеріали, краєзнавці припустили, що Тетяна Рогоза могла бути донькою військового міністра УНР часів гетьмана Павла Скоропадського Олександра Францевича Рогози (1858 – 1919). Співпадають не лише прізвище й ім’я її батька, а й міста їх перебування. Цікаво, що, складаючи свою автобіографію для подачі при оформленні на роботу в Рівненську музичну школу в 1956 році, жінка змушена була приховувати окремі факти свого життя, щоб уникнути переслідувань. Вочевидь, це завдавало їй чимало страждань.

Генерал Рогоза

Із відкритих джерел відомо, що Рогоза Олександр Францевич (1858-1919) — генерал-поручик російської імператорської армії, походив із українських священослужителів, уродженець Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 1915-1917 роках — командувач 4-ї російської армії. Двадцять першого листопада 1917 року його було усунуто з посади більшовиками. А вже 10 квітня 1918 року він подав заяву про вступ до української армії. З 1 травня 1918 року – військовий міністр Української держави.

Генерал Олександр Рогоза
Генерал Олександр Рогоза

З 23 листопада 1918 року перебував у розпорядженні гетьмана Павла Скоропадського. За наказом Директорії 15 грудня 1918 року його було заарештовано в Києві, однак невдовзі звільнено. Після повалення гетьманату в листопаді 1918 року Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра.

Павло Скоропадський і Олександр Рогоза приймають парад Сірожупанної дивізії. Київ, 1918 рік
Павло Скоропадський і Олександр Рогоза приймають парад Сірожупанної дивізії. Київ, 1918 рік

Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, він тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 року відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли “червоні”. Після здобуття міста вояками Григор’єва, Олександра Рогозу знову заарештували. За відмову перейти на службу до Червоної Армії його розстріляла більшовицька ЧК 29 червня 1919 року в Одесі. Але не виключено, що його могли стратити в Києві.

Генерал Рогоза (четвертий зліва) з українськими і німецькими воєначальниками 10 жовтня 1918 року. Фото з часопису «Око»
Генерал Рогоза (четвертий зліва) з українськими і німецькими воєначальниками 10 жовтня 1918 року. Фото з часопису «Око»

Жалобне оголошення про загибель генерала помістила газета “Киевлянин”, яка публікувала список жертв червоного терору в місті. Де похований військовий міністр останнього Гетьмана – невідомо. Це був заслужений бойовий генерал, учасник багатьох війн і бойових операцій, стратег і реорганізатор українського війська, доля якого так само мало відома. Гетьман Павло Скоропадський називав його “лицарем без страху і докору”.

Олександр Рогоза
Олександр Рогоза

Щодо особистого життя генерала Рогози, то нині знаходимо лише скупі рядки спогадів його побратимів по зброї, з яких дізнаємося, що одружився він доволі пізно. Про дітей поки що відомостей не знайдено.

У штабі 4-ї армії Західного фронту. Командувач армії генерал Рогоза (у центрі) імовірно з дружиною. Ліворуч генерал-майор Микола Юнаків, майбутній військовий міністр УНР, 1915 рік
У штабі 4-ї армії Західного фронту. Командувач армії генерал Рогоза (у центрі) імовірно з дружиною. Ліворуч генерал-майор Микола Юнаків, майбутній військовий міністр УНР, 1915 рік

и може бути Тетяна Рогоза донькою уславленого генерала?

Про життя ж Тетяни Рогози, яка приїхала до Рівного на початку 1950-х років, і відтоді працювала в Рівненській дитячій музичній школі, тепер розповідають лише старі світлини, кілька пожовклих документів та короткі спогади тих небагатьох рівнян, які її ще пам’ятають. Круті віражі її довгого і нелегкого життя здебільшого так і залишилися втаємниченими. Так і не склалося щасливо особисте життя.

Тетяна Олександрівна Рогоза. Рівне, 1950-і роки
Тетяна Олександрівна Рогоза. Рівне, 1950-і роки

Одинадцять років у рівненській дитячій музичній школі працювала Тетяна Олександрівна Рогоза. Як засвідчує її трудова книжка, жінку прийняли на посаду концертмейстера-акомпаніатора 13 серпня 1956 року. Ветерани школи і рівненські старожили пам’ятають цю напрочуд інтелігентну жінку, але не знають подробиці її самотнього життя. З автобіографії дізнаємося, що вона була сиротою. Матері не стало коли їй виповнилося 12 років, а “батько загинув на війні”. Потім її, сироту з житомирського притулку, удочерили прийомні батьки, які теж померли. А далі вихованням Тетяни займалася її тітка, що була вчителькою.

Маленька Тетянка імовірно з мамою
Маленька Тетянка імовірно з мамою
Маленька Тетяна. Хто поруч — невідомо. Фото з альбому Тетяни Рогози
Маленька Тетяна. Хто поруч — невідомо. Фото з альбому Тетяни Рогози

Тетяна Рогоза закінчила у 1918 році гімназію в Умані й одночасно навчалася в Уманському музичному училищі. Вже там вона почала працювати з учнями, даючи їм уроки музики. Потому поїхала до Києва з надією навчатися у консерваторії. Але вдалося влаштуватися друкаркою на одному з підприємств. А музикою займалася, коли давала уроки окремим особам чи дітям керівників підприємств, де вона працювала.

Подруги-гімназистки
Подруги-гімназистки
Тетяна Рогоза (зліва) з подругами 1920-і роки
Тетяна Рогоза (зліва) з подругами 1920-і роки
Тетяна Рогоза (зліва) з подругою, гімназія, Умань 1917 рік
Тетяна Рогоза (зліва) з подругою, гімназія, Умань 1917 рік
Тетяна Рогоза (справа), гімназистка
Тетяна Рогоза (справа), гімназистка

У її автобіографії зазначено, що вона давала приватні уроки оперним співакам та їздила з ними на концерти впродовж 1923-1924 років. Друкарка Тетяна Рогоза працювала у різноманітних конторах тогочасного радянського Києва на кшталт “Райпродком”, “Пищетрест”, “Совнархоз”, “Союзоргучет”, а також в редакції газети “Пролетарская правда” і видавництві “Радянська школа”.

Тетяна Рогоза, 1920-і роки
Тетяна Рогоза, 1920-і роки
Гімназійне свідоцтво 1911 року
Гімназійне свідоцтво 1911 року

У роки німецької окупації у 1942 році Тетяна Рогоза працювала друкаркою у фабричній інспекції при Київській міській управі. А далі процитуємо написане нею:

“Коли німці виганяли жителів із Києва, а я не могла нікуди виїхати, бо в мене немає жодної душі знайомої поза Києвом, а рідних не існує взагалі, я вимушена була залишитися в Києві і змушена була підкоритися збройній силі, посаджена в ешелон і вивезена спочатку в Західну, потім – Судетську область в табір. Там працювала на різних роботах – кухаркою, прибиральницею. Потім в Судетах, в містечку Хоф працювала на заводі допоміжною рабсилою. Як тільки доблесна Червона армія нас звільнила, я поїхала одним з перших ешелонів з Хофа в Миронівку. Там поступила на роботу у Держбанк, а вечорами давала уроки синам начальника НКДБ тов. Захарчука і директора цукрового заводу тов. Ткаченка”.

Фото з альбому Тетяни Рогози, 1930-і роки
Фото з альбому Тетяни Рогози, 1930-і роки
Тетяна Рогоза — друкарка, 1930-і роки
Тетяна Рогоза — друкарка, 1930-і роки

Чудова піаністка, яка мала унікальний абсолютний слух, зазнала тяжких випробувань долі, понівеченої революційним більшовицьким невіглаством. Піаністка змушена була стати друкаркою і вже з таким фахом по війні прибула до Рівного.

Ось такі життєві віражі жінки, яка йшла до її Величності Музики все життя, а змушена була збивати чутливі, обдаровані пальчики на залізній клавіатурі, друкуючи казенні папери. Вона так і не змогла наздогнати свою жар-птицю, яка лише була поруч, і натовп її не розумів.

Тетяна Олександрівна Рогоза, 1960-і роки
Тетяна Олександрівна Рогоза, 1960-і роки

Серед особистих документів і фотографій зберігала Тетяна Олександрівна і програму звітно-показового концерту Рівненської музичної школи за 1958 рік, де серед учнів був майбутній Народний артист Росії Володя Андропов, а серед концертмейстерів вона – та, що все життя йшла за своєю жар-птицею.

Мешкаючи в Рівному, Тетяна Олександрівна довгий час не мала власного житла. Не склалося і особисте життя піаністки. Та зріднилася вона з сім’єю відомого у місті селекціонера Бєльського і стала мешкати в їхньому домі на Грабнику. Догледівши до смерті бездітну сім’ю Бєльських, продовжила жити в їхньому віковому будинку, який вони з вдячністю їй залишили.

Тетяна Рогоза. Рівне. 1970-і роки
Тетяна Рогоза. Рівне. 1970-і роки

Однією з найближчих подруг Тетяни Олександрівни була Ніна Леонідівна Ремезова, відома в минулому освітянська діячка, яка мешкала в Києві, і час від часу приїжджала до Рівного. Подруги довго спілкувалися, найчастіше ведучи розмову французькою.

Тетяна Рогоза. Фото з альбому
Тетяна Рогоза. Фото з альбому
Фото з альбому Тетяни Рогози
Фото з альбому Тетяни Рогози

Ті, хто знали Тетяну Олександрівну Рогозу, жили поруч з нею, стверджують, що вона була людиною надзвичайно доброю і щирою, мала талант, який так і не змогла до кінця віддати і розкрити людям. Прожила вона довгих і таких нелегких 97 років, відійшовши на вічний спочинок у 1996 році в Рівному. Залишається сподіватися, що вдасться віднайти нові свідчення про рід генерала Рогози, і, можливо, підтвердження того, що в Рівному 40 останніх років свого життя мешкала його донька.

Галина ДАНИЛЬЧУК

Джерело retrorivne.com.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.