Кожна книга – це не просто біле поле, переоране рядочками чорних букв, слів і речень. Навіть не лише бездонне вмістилище знань і смислів. Будь-яка книга – це також копіткі, часто титанічні зусилля багатьох людей. Так є сьогодні і так було завжди. Пройшла такий шлях і одна цікава та незвичайна книги, яка 275 років тому побачила світ у Львові.
Наука книги
Якби у середині XVIII століття у Львові хтось мав бажання викласти із щойно надрукованих книг піраміду, йому було б доцільно звернутися до друкарні Товариства Ісусового. Звичайно, на його пропозицію єзуїти не пристали б, але що саме вони видавали чи не найбільше друкованої літератури у місті в означену добу – це так. “Scientia atrium militarium”, або “Наука військових мистецтв” також побачила світ у друкарні Товариства Ісусового у Львові. На ній є відповідна позначка: “Leopoli Typis Collegii Soc: Jesu”. Книгу надрукували у 1747 році.
Зміст книги, безумовно, неймовірно цікавий єзуїтам, католицьким монахам: у ній є розділи, присвячені військовій справі, піротехніці, тактиці, архітектурі, але також – полеміці, перспективі і ін. Одним словом, дивлячись на назви розділів книги, хочеться сподіватися, що теорії в єзуїтських колегіумах було більше, ніж практики.
Люди книги
На титулі згаданої книги стоїть два імені: Ігнатія Богатка та Фаустина Гродзицького. Перший – це брацлавський мечник, волинський посол на сейм і підчаший вінницький. Саме він готував до друку згадане вище видання, він є укладачем тексту, але не автором. Питання авторства в той час – це дуже непроста проблема, а ключові її акценти значно різняться від існуючого сьогодні бачення.
Навіть на титулі даного видання зазначено, що його укладено на основі курсу лекцій, який читав Фаустин Гродзицький. Він – надзвичайно цікава особистість. Гродзинський був викладачем арифметики і геометрії, механіки, цивільної та військової архітектури, тактики і полеміки у Львівському єзуїтському колегіумі. Ще він був першим керівником кафедри математики на філософському факультеті Львівського університету, а також – одним з останніх ректорів Кам’янецького колегіуму єзуїтів. Між іншим, Фаустин Гродзицький також викладав у Львівському колегіумі єзуїтів і риторику. Зустрічається інформація, що з цієї посади був звільнений. Останнє, однак, не мало б його особливо обходити – Гродзицький був визнаним та авторитетним фахівцем, навіть знаменитістю.
Гродзицький жив в епоху бароко. У бароковій культурі XVIII століття практично жодна святкова урочистість не обходилась без феєрверків. Цей же єзуїт був не лише теоретиком, але й практиком – він запускав феєрверки на багатьох публічних подіях у Львіві в той час, був таким-собі львівським Ґандальфом. Звичайно, що не забував і про свій чернечий статус. Відтак, якщо гобі…, тобто львів’яни переходили межу, Гродзицький нагадував їм, що феєрверки можна застосовувати з нагоди коронації, під час заручин магнатів, для прославляння військової перемоги, але не бажано до них вдаватися у випадку смерті єпископа чи супроводжувати ними похорон якогось знатного міщанина.
Про появу самого видання
Одним із винуватців появи “Науки військових мистецтв”, безумовно, є львівський єзуїт Фаустин Гродзицький, який розробив і викладав курс із відповідним змістом у навчальних закладах Товариства Ісусового. Іншим винуватцем є вінницький підчаший Ігнатій Богатко, очевидно, учень Гридзицького, який упорядкував матеріал курсу та підготував його до друку. Обоє діячів були тісно пов’язані з єзуїтським середовищем Речі Посполитої, але щоб видати в друкарні Товариства Ісусового книгу – цього мало. Богдан Хмельницький також навчався у єзуїтській колегії, але якби ці ченці знімали про нього фільми, то це були б, радше, жахи.
Отож, для публікації єзуїтами книги, автори надавали відповідне затвердження, підписане іменем провінціала чи очільника орденських структур, єпископа тощо. Від імені того мали сказати, що книга не суперечить постулатам християнства, католицизму і є корисною для виховання й навчання молоді. У випадку з “Наукою військових мистецтв”, такий дозвіл отримали від самого львівського римо-католицького архієпископа Міколая Ігнація Вижицького.
Очевидно, цей аргумент дуже серйозний, адже особа архієпископа сумніву не викликає. Ще більше поваги й шанобливості викликало те, що книгу присвятили князю: маршалку Янушові Санґушку. Князь любив трохи випити і без причини показово постріляти з гармат, влаштовуючи справжні артилерійські шоу у своїх маєтках, але це вже інша історія.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Лемко І. Феєрверки давнього Львова // Фотографії старого Львова, 2016 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/fejerverky-davnoho-lvova/
- Шевченко-Савчинська Л., Балашов К. Давня література: з полону стереотипів. – Київ: Медієвіст, 2014. – С. 57 – 58.
- Grodzicki F. Scientia artium militarium […] sive lectiones mathematicae. – Leopoli: Typ. Coll. Soc. Jesu, 1747.
