У наші часи піротехнічними шоу нікого не здивуєш, це вже стало традицією 2000-х років. За часів СРСР у розпорядженні любителів феєрверків були мізерні засоби у вигляді ядучих «димовушок» з підпаленої кіноплівки, саморобних футбольних «ракет» і гільз, наповнених сіркою з накришених сірників. А салюти на честь радянських свят з випущеними з гармат сигнальними кольоровими ракетами в жодне порівняння не йдуть не лише з шоу Герта Гоффа на святкуванні 750-річчя Львова, а навіть з пересічними феєрверками китайського виробництва на честь дня народження власника торгівельної ятки на Сихові.
![Світлове шоу 30 вересня 2006-го року до 750-річчя Львова](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/07/lv_shou_03.jpg?resize=696%2C482)
Однак традиції феєрверків у Львові дуже давні, твердить польський дослідник Францішек Яворський.
Протягом усього XVIII століття штучні різнокольорові вогні, потужні феєрверки з будь-якої святкової нагоди часто спалахували навколо храмів і магнатських палаців Львова, викликаючи бурю радісних зойків. Вони були публічною розрадою марноти щоденного життя усіх соціальних верств і символом престижу сильних світу цього.
![Францішек Яворський](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/11/javor.jpg?resize=696%2C1158)
Величні салюти добре вписувалися у смаки людей XVIII століття, перфектно відповідали бароковій душі сучасників помпезних храмів і громадських будівель, давали жадану ілюзію і таке характерне для мистецтва бароко відчуття оптичного обману. З огляду культурно-мистецького, феєрія піротехнічних шоу у ті часи без перебільшення стояла на одному рівні з бароковими фресками і скульптурами храмів, бо так само малювала на небосхилі, як на склепіннях костелів, розбуялий рух ангелів і святих. У штучних вогнях, як і на зображеннях славетних митців-малярів, вірні бачили прийдешні картини чарівних небес.
![Костел єзуїтів. Львів. Автор Станіслав Тондос.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/tondos7.jpg?resize=696%2C1084)
У таких сприятливих умовах розвитку піротехніка стала не лише складовою культури бароко, обов’язковим пунктом програми кожної церковної і світської урочистості, а й мистецтвом, наукою і професією у найповажнішому, університетському значенні цього слова. У львівській Єзуїтській академії в першій половині XVIII століття піротехніка була предметом наукових лекцій і досліджень, і професор математики Фаустин Ґродзіцький виголошував з кафедри лекції з дисципліни «святкова піротехніка» на рівні з іншими дисциплінами, як-от військова піротехніка, військова архітектура, тактика, перспектива. 1747 року у Львові видано наукову працю з теорії святкової піротехніки з усім арсеналом найдокладніших розрахунків і формул. Професор Ґродзіцький наголошував, що не варто застосовувати феєрверки у випадку смерті, похорону, поразки та інших сумних подій, але здебільшого лише в часі уродин і коронації короля, заручин магнатів, військової перемоги, коронації образів. Кардинальною засадою піротехніки було застосування найрізноманітніших видів вогню, аби око глядачів не зазнало пересичення і втоми.
![Єзуїтський сад (сучасний парк ім. Івана Франка). Початок ХХ ст.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/02/5-4.jpg?resize=696%2C485)
На «піротехнічному театрі» розігрувалися видовища з допомогою «ракет», наповнених мішаниною селітри, сірки, вугілля, дрібної металевої стружки і невеличкої порції пороху, яка в кульмінаційний момент спричиняла урочистий гуркіт. Окрім вогняних ракет, застосовували також інші піротехнічні хитромудрощі: «зірочки», «млинки», «гарматки», «фонтани», «світлові кулі». Все це у потрібний момент вистрілювало у певній послідовності і в найрізноманітніших комбінаціях, перетворюючись на ефектні «дерева», «фонтани», «вогняні написи», «палаючі склепіння» і «тріумфальні арки».
![Львівська ікона Богородиці Провідниці (Одигітрії)](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/05/ArticleImages_40926_1-1.jpg?resize=460%2C697)
Грандіозний феєрверк побачили львів’яни 1750 року з нагоди коронації образу Матері Божої в Домініканському соборі. На величавій конструкції заввишки п’ятнадцять метрів зі зображенням Богородиці і львівського гербового лева у короні, який тримав три пагорби з зіркою (знак Папи Римського Сикста V), палали цифри року коронації. Сяяли герби Потоцьких, Мнішків, Замойських в різних кольорах, герби ордену Домініканців, Одровонжів, святого Яцка, герб львівського конвенту. З усіх гербів вистрілювали ракети. Постійно палали шість пірамід, вилітали в повітря шість вогняних фонтанів, дванадцять гармат із зірочками, з них вилітали сяючі герби Пілява, Єліта, Одровонж, далі сотні ракет із зірками, десятки ракет із гербами, з літерами короля Августа Третього, шість ракет, з яких вилітали палаючі силуети ангеликів.
![Герб Потоцьких Срібна Пилява.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/07/749px-POL_COA_Pilawa.jpg?resize=696%2C930)
У річницю цієї коронації в піротехнічному шоу вже брала участь вся розквартирована у Львові коронна артилерія зі своїми гарматами. Піротехнічним театром для грандіозного феєрверку вибрали місце під Високим Замком між костелами Бенедиктинок і Реформатів, а першу ракету, яка запустила в рух гігантську махину свята, за костелом Домініканів власноручно запалив львівський архієпископ Іґнаци Вижицький. Ця махина була збудована на кшталт тріумфальної арки в «різних, дивовижно гарних кольорах, з колонами, пірамідами, вазами, квітами та іншими архітектонічними штуками». В перспективі тріумфальної арки світилося ім’я Марія, яке коронувало герб графів Потоцьких. Сучасники згадували, що потужний вир палаючих зірок, фонтанів, дивовижних дерев створював різнокольорову вогненну стіну, яка освітлювала усе місто і навіть передмістя. Вогняна феєрія тривала півтори години.
![Домініканський собор та вежа волоської церкви. Львів. Автор Станіслав Тондос.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2015/10/tondos2.jpg?resize=696%2C1123)
Головним спонсором дійства був магнат граф Францішек Потоцький, пристрасний шанувальник штучних вогнів, на які не шкодував величезних сум грошей. Видаючи свою доньку заміж за Брюля, Потоцький запросив з Варшави найславетнішого на той час піротехнічного режисера і влаштував у Христинополі (теперішній Червоноград) такий феєрверк, про який ще довго згадували сучасники.
![Францішек Салезій Потоцький](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/07/potocky.jpg?resize=696%2C946)
Від кінця XVIII століття львів’яни особливо полюбляли яскраві ілюмінації. 1784 року з нагоди інавгурації нового університету у місті відбувалися театралізовані вистави, а ввечері подію відзначали гучними залпами, ілюмінацією та урочистим бенкетом у губернатора.
![Трімфальна арка на площі Міцкевича під час візиту Франца Йосифа в 1851 році. Рис. 1850-х рр.](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/03/10593049_848815671802985_8481098395149311862_n.jpg?resize=696%2C517)
Часи барокової помпезності, що виявлялися у пристрасті до вогняних шоу, протривали до кінця XVIII — початку XIX століття. На картині Герстенберґа 1807 року ми бачимо грандіозний феєрверк в Єзуїтському саду, за яким оспостерігало чимало вельможних осіб. 1855 року цісар Франц Йосиф І, попиваючи каву, спостерігав з тераси ресторану на Високому Замку за феєрверком, влаштованим львів’янами на його честь, а в грудні 1853 року на вулиці Карла Людвіга (тепер початок проспекту Свободи) влаштували феєрверк та факельні походи львів’ян на честь ерцгерцога Карла Людвіга.
![Фейерверк у Львові 1854 р. Г. Мадурович. Папір, акварель](https://i0.wp.com/photo-lviv.in.ua/wp-content/uploads/2016/07/salut.jpg?resize=696%2C435)
Францішек Яворський констатує, що в його часи (кінець XIX — початок X X століття) піротехнічні шоу втратили популярність через дорожнечу цієї забави і небажання «пускати з димом гроші», і робить висновок, що «старольвівська пристрасть оглядати штучні вогні за будь-якої веселої події, пристрасть, якою ми ділилися з усією Європою, безповоротно канула у минуле». Та ніщо у світі не зникає назавжди, і через сто років після Яворського феєрверки у Львові не менш популярні, аніж у період розквіту цього мистецтва у часи бароко.
Ілько ЛЕМКО
Джерело:
- Лемко, Ілько. Цікавинки з історії Львова : іст. нариси / Ілько Лемко. – Львів : Апріорі, 2011. – 126 с.: іл.