Ім’я Станіслава Скарбека традиційно асоціюється у більшості читачів з театром Скарбека у Львові, що сьогодні відомий під назвою Національний театр імені Марії Заньковецької. Та це й не дивно, адже на час своєї побудови це був найбільший театр Європи за розмірами та третій за місткістю глядачів. Здавалось, що збудувавши такого гіганта уже було достатньо, щоб увійти в історію, однак Станіслав Скарбек на цьому не зупинився.
Коли після смерті Станіслава Скарбека, у 1848 році, оприлюднили його заповіт, багато львів’ян, мабуть, були шокованими. Усе що граф нажив за своє насичене життя заповідалось не його нащадкам, котрих до слова в нього і не було, і навіть не театру Скарбека. Усе дісталось закладу для сиріт, що знаходився навіть не у Львові, а у Дроговижі. Що ж спонукало графа до цього ?!
Виявляється Станіслав Скарбек сам ріс сиротою. Його мати померла під час пологів, а батько – коли хлопчику було лише 4 роки. Тому все життя граф трепетно ставився до сиріт та нужденних. Вперше це проявилось в 25 річному віці, коли в 1805 році граф підписав мирову угоду з своїми родичами, за якою брат Іґнацій ставав дідичем Бурштина взамін за будівництво шпиталю для вбогих.
Однак всерйоз благодійністю Скарбек вирішив займатись у 1840 році, ще в час коли будувався його театр. Тоді 60-річний граф, здоров’я котрого уже було підірване, а дітей йому так і не пощастило мати, замислився, що і кому залишити після свого відходу з цього світу. Станіслав вирішує, що кульмінацією усіх його проектів повинен стати заклад для сиріт та убогих. Однак, як і у випадку з театром Скарбеку знову почала вставляти палки в колеса львівська влада, яка не хотіла бачити у Львові заклад, який би «псував» соціальну картину в місті. Тому граф обирає інше місце для цієї інституції, а саме свої маєтності в Дроговижі.
Вибір цього місця не був спонтанний, адже в цій місцевості Скарбек почав відкривати видобувні і виробничі підприємства ще в 1809 році. Крім того, будівництво закладу поза містом давало можливість не бути обмеженим в розмірах та використовувати найману робочу силу. В результаті біля Дроговижа було збудовано грандіозний палац за проектом австрійської резиденцій графа в містечку Нуссдорф. Новозбудована будівля мала вигляд букви «П». Середня частина споруди була триповерховою, бокові частини мали чотири поверхи, а поблизу них – стилізовані башти у п’ять поверхів.
За задумом Скарбека Заклад, так стали називати цю інституцію, повинен був стати не просто притулком для сиріт. Це мав бути повноцінний інститут, що надаватиме своїм вихованцям певний професійний фах, а заодно і забезпечуватиме місцевість вмілими кадрами, нестачу яких граф сам встиг відчути ведучи власну підприємницьку діяльність та різноманітні будівництва.
Офіційно Заклад почав діяти у 1843 році. Тут мешкало та навчалось 250 хлопців та 150 дівчат. Установа приймала дітей будь-якої національності, однак навчання велося виключно польською мовою і у католицькому дусі. Хлопців у Закладі навчали різним видам ремесел та промислів, а дівчат – городництво, куховарство і шиття.
Щоб навчати сиріт, до інституту спеціально приїздили педагоги з Крайової школи ремесел. Але адміністрація притулку намагалася виростити з вихованців не просто робочу силу, юнаки й дівчата також здобували тут загальну освіту, яка мала розбурхати їхній творчий потенціал. Цьому сприяло й оточення, в якому перебували сироти: серед мешканців притулку були відомі на Галичині актори та режисери. Мистецька жилка Скарбека трансформувалася в притулку, зокрема, у ведення тут професійних уроків музики.
Окрім дітей, у палаці Скарбека мешкали близько 60 стареньких. Аби влаштувати для них притулок, граф продав власний будинок театру у Львові, звіринець, три містечка й 28 сіл. Натомість одержав палац-інститут в Закладі у вічне володіння.
До речі, дочекатися остаточного завершення побудови грандіозного палацу Закладу Скарбек так і не зумів. Він помер у 1848 році, а будівництво завершили аж у 1888 році. Тоді ж і було перенесено останки графа з Личаківського кладовище до гробниці, спорудженої у Закладівському лісі.
По смерті графа «Доброчинним закладом-інститутом для сиріт та убогих» керувала Наглядова рада. Її очолював представник з роду Скарбеків, за що мав певну пільгу — міг проживати в одній з кімнат Закладу, а також театру в місті Львів.
На жаль, бурхливе 20 ст. погано позначилось на історії Закладу. Спочатку, у 1917-1920 рр., тут квартирував полк Будьонного, який спалив унікальну книгозбірню, розікрав та знищив інші цінності. Потім, у 1939 році, більшовики знищили усипальницю Скарбека та інші поховання. У 1941 році в одному з корпусів колишнього «Доброчинного інституту для сиріт і убогих» радянська вдада влаштувала свій сиротинець. Згодом його перетворили у тюрму НКВС. А 1984 року тут заснували Миколаївську виправну колонію № 50. На базі виправного закладу діє Державний професійно-технічний навчальний заклад «Миколаївський навчальний центр N 50», а також підприємство, яке спеціалізується на виготовленні металевих виробів — сітки, колючого дроту й секції огорожі. А в головному приміщенні палацу Скарбека нині діє обласна психіатрична лікарня.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Скарбек Австрійської імперії // http://archive.kontrakty.ua/gc/2008/4/32-instrumenty.html?lang=ua
- Заклад // http://ukrainaincognita.com/lvivska-oblast/mykolaivskyi-raion/zaklad/zaklad
- “Заклад” та замок Скарбека // http://explorer.lviv.ua/forum/index.php?topic=387.0
- Rocznik Ogniska Drohowyżaków : 1848 – 1938 : Lwów, w maju 1938
- polona.pl
- wikimapia.org
